Последние в 2013 году завершенные конституционные производства и очередная попытка внести изменения в Конституцию
Ими оказались решения по делам по двум конституционным обращениям — от 26 и 28 ноября и вывод от 19 сентября 2013 г. относительно законопроекта, который предусматривал внесение изменений в Основной Закон относительно усиления гарантий независимости судей. Попробуем их проанализировать.
Підтримка державних службовців, які виходять на пенсію
Перше з указаних рішень (№11-рп/2013) було ухвалене у справі за зверненням Зінаїди Пастух щодо офіційної інтерпретації положення ч.13 ст.37 закону «Про державну службу» в системному зв’язку з положеннями п.2 ч.1 та ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю, ст.21 закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (див. №49/2013 «ЗіБ»).
Проаналізувавши зазначені приписи та спираючись ще й на відповідні норми Конституції, законів «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та сформульовані раніше позиції єдиного органу конституційної юрисдикції, КС дав чітку відповідь на обидва поставлені громадянкою питання стосовно правових підстав виплати державним службовцям грошової допомоги в разі виходу на пенсію за відповідних умов.
Конституційний Суд роз’яснив, що у випадку виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства він (за наявності стажу державної служби не менш ніж 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі) має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов’язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в ч.1 ст.37 закону «Про державну службу».
Знову на порядку денному проблеми щодо судового збору
Останнім у 2013 р. виявилося рішення КС від 28.11.2013 №12-рп/2013 у справі за зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень п.7 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» у взаємозв’язку з положеннями п.«г» ч.1 ст.49 закону «Про авторське право і суміжні права». Заявника турбувало питання, чи повинна асоціація сплачувати судовий збір у разі звернення до суду по захист своїх прав, тобто питання, яке в господарських судах вирішувалося неоднозначно.
Крім спірних положень, на які звернув увагу суб’єкт конституційного звернення, Суд залучив до об’єкта системної інтерпретації стст.54, 55 і 67 Конституції, рекомендації Комітету міністрів Ради Європи, стст.81, 85, 87, 418 та 423 Цивільного кодексу, ст.45 Цивільного процесуального кодексу, ст.60 Кодексу адміністративного судочинства, стст.2, 21 та 28 Господарського процесуального кодексу, стст.1—3 закону «Про судовий збір», стст.7—8, 36, 45, 47 та 48 закону «Про авторське право і суміжні права», стст.1 та 12 закону «Про громадські об’єднання», позиції Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, Державної служби інтелектуальної власності, Державної реєстраційної служби, Державної судової адміністрації, науковців.
Нові міркування єдиного органу конституційної юрисдикції
На основі ретельного аналізу вищеназваних та інших документів КС сформулював кілька нових цікавих позицій з правової проблематики, до якої він у попередні роки діяльності практично не звертався:
• організації колективного управління як юридичні особи приватного права, створені суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав, здійснюють управління майновими правами вказаних суб’єктів на підставі укладеного з ними письмового договору, в якому встановлено вичерпний перелік повноважень цих організацій, у тім числі вчинення дій щодо судового захисту майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав;
• сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції;
• системний та логіко-граматичний аналіз словосполучення «державні органи, підприємства, установи, організації», що використовується в п.7 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір», дає підстави для висновку, що означення «державні» характеризує логічно пов’язані однорідні означувані слова «органи», «підприємства», «установи», «організації». Саме в такому контексті наведене словосполучення є лексично та граматично завершеним;
• громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї по такий захист, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду по захист прав та інтересів інших осіб.
Виходячи з наведених та інших міркувань, КС дійшов висновку, що організації колективного управління майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, утворені відповідно до ч.2 ст.47 закону «Про авторське право і суміжні права», тобто й асоціація «Дім авторів музики в Україні», не належать до тих платників судового збору, які звільняються від його сплати в разі звернення до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших осіб у випадках, передбачених законодавством.
Проте цим рішенням увага Суду до правових проблем судочинства аж ніяк не вичерпувалась.
У центрі уваги КС — посилення гарантій незалежності суддів
До доробку Суду в другій половині 2013 р. належать, звичайно, не тільки проаналізовані вище рішення. 19 вересня 2013 р. було оприлюднено висновок КС у справі за зверненням Верховної Ради про надання висновку стосовно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції щодо посилення гарантій незалежності суддів вимогам стст.157 і 158 Основного Закону.
Проект передбачав унесення 18 змін і доповнень до 10 статей Конституції, включених до розділів «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», «Верховна Рада України», «Президент України», «Прокуратура» і «Правосуддя». Мабуть, немає необхідності докладно характеризувати такі зміни й доповнення, оскільки вони добре відомі не тільки юридичній спільноті, а й широкому загалу. Що ж до певних нюансів законопроекту, які стосуються змін у статусі суддів КС, то про них ішлося вище.
«Конкуренція» проектів Адміністрації Президента та Конституційної асамблеї
Проблема посилення незалежності суддів в Україні стояла завжди й дедалі більше загострювалась. Ось чому на межі 2012—2013 рр. в адміністрації глави держави розпочали інтенсивне розроблення проекту відповідних змін до Конституції, особливо тих, що стосуються розділу «Правосуддя». Паралельно така робота велась і в кулуарах Конституційної асамблеї. Навесні 2013 р. Банкова передала свій проект змін до КА і запропонувала останній врахувати сформульовані пропозиції у своїх напрацюваннях проекту розділу «Судова влада». Про те, що КА виявилася штучно створеним неконституційним органом при главі держави, свідчить і той факт, що на висновок до Венеціанської комісії вона направила не свій, а президентський варіант змін.
Відразу після отримання висновку ВК глава держави, не очікуючи на результати діяльності КА, 4 липня 2013 р. уніс саме свій проект на розгляд ВР, але нардепи пішли в тривалу відпустку. Та вже через два дні після відпочинку — 5 вересня 2013 р. — парламент 377 голосами ухвалив постанову про направлення до КС законопроекту про внесення змін до Основного Закону.
Суд уже 19.09.2013 оприлюднив висновок про повну відповідність законопроекту вимогам стст.157 і 158 Конституції. Жодних зауважень до проекту з боку КС висловлено не було: всі новели визнані єдиним органом конституційної юрисдикції такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина й не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, а сам законопроект не суперечить вимогам ст.158 Конституції.
Шарахання від однієї позиції до іншої
Та раптом на шляху подальшого проходження законопроекту зусиллями правої й ультраправої опозиції, яка ще 5.09.2013 фактично одноголосно виступала за негайне направлення його на висновок до КС, а отже, й погоджувалася зі змістом змін і доповнень до Конституції, почали виникати бар’єри. Опозиціонери (165 осіб) розробили альтернативний законопроект, який не міг бути навіть зареєстрований, оскільки внесений був не до 18 липня, тобто протягом 14 днів після реєстрації основного законопроекту, а через два місяці після цієї події, мало не в день оприлюднення висновку КС.
10 жовтня 2013 р. парламент 244 голосами попередньо схвалив законопроект про внесення змін до Основного Закону щодо посилення гарантій незалежності суддів, ретельно проревізований КС. Реакцією правої й ультраправої опозиції на висновок єдиного органу конституційної юрисдикції щодо тексту змін, який названа опозиція мало не одноголосно підтримала ще 5.09.2013, виявився альтернативний до президентського законопроект, унесений 23 жовтня
156 нардепами, котрі, як завжди, змінювали свої погляди блискавично. Тому остаточне голосування за зміни й доповнення до Основного Закону, що мало відбутись у лютому 2014 р., виглядало вельми проблематичним.
Усунення прогалин у законі не є компетенцією КС
І в другій половині 2013 р. тривала позитивна, на наш погляд, тенденція до скорочення кількості ухвал про припинення конституційного провадження. Нагадаємо, що у 2009 р. таких було 21, у 2010-му — 22, у 2011-му — 8, у 2012-му — 4, у першій половині 2013 р. — 2, а в другій — лише одна. Стосувалася вона конституційного звернення Публічного АТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій», яке вимагало від КС дати офіційну інтерпретацію окремих положень ст.36 закону «Про автомобільний транспорт» в аспекті питання про правомірність стягнення власниками автостанцій автостанційного збору з пільгових категорій пасажирів. Провадження тривало з 17.01.2013. Ретельне дослідження привело 22.10.2013 до висновку, що юридичні непорозуміння виникали не з приводу неоднозначного застосування закону, як уважав заявник, а через прогалини в правовому регулюванні питання щодо оплати обов’язкових послуг автостанцій зазначеними категоріями пасажирів. Суд не став втручатись у діяльність законодавчого органу та припинив провадження у справі.
Зростання кількості відмовних ухвал
Що стосується відмовних увал КС у ІІ півріччі 2013 р., то їх було прийнято 47. Якщо додати до них 29 відмов у відкритті конституційного провадження в січні—червні того ж року, то отримаємо число, яке значно перевищує середньорічну кількість таких вердиктів, ухвалених з початку функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції (в 1997—2002 рр. — 38, у 2003—2008-му — 28, у 2009—2012-му — 44).
До особливостей розглядуваного періоду можна віднести й те, що лише 3 із 47 відмовних ухвал ІІ півріччя 2013 р.
були прийняті у справах за конституційними поданнями. З останніх тільки одне належало перу народних депутатів. Стосувалося воно визнання неконституційними шести постанов ВР (від 4.08.2006 та 3.11.2011) щодо призначення суддів КС, двох постанов від 22.03.2007 стовно призначення членів ВРЮ, а також двох постанов від 12.04.2012 та 24.04.2012 щодо призначення голови Рахункової палати та уповноваженого ВР з прав людини.
50 нардепів — авторів конституційного подання — обгрунтували своє клопотання тим, що при ухваленні названих актів були порушені встановлена Конституцією процедура та позиція КС, сформульована в його рішенні від 11.07.2012 у справі про обрання Голови Ради. Але насправді зміст подання можна назвати тільки спробою обгрунтування своїх вимог. Належного правового обгрунтування воно не містило. КС не залишалося нічого, крім як визнати твердження нардепів не відповідними вимогам, передбаченим Конституцією та законом про КС, і відмовити у відкритті провадження.
Відсутність належного правового обгрунтування
Забракло хисту для беззаперечного правового обгрунтування й у юристів Волинської обласної ради при підготовці тексту конституційного подання про офіційне тлумачення десяти положень чотирьох статей та розділів «Прикінцеві положення» і «Перехідні положення» закону «Про засади державної мовної політики» у взаємному зв’язку з нормами 12 статей Конституції. Насправді ж у тексті клопотання містилася вимога інтерпретації ще й 12 інших статей не тільки названого закону, а й законів «Про місцеве самоврядування» та «Про стимулювання розвитку регіонів», які «перешкоджають нормальній діяльності Волинської обласної ради та призводять до обмеження її конституційних повноважень».
Мабуть, саме така мішанина часто відірваних від загального контексту окремих правових норм і призвела не тільки до фактичної відсутності в клопотанні належного правового обгрунтування тверджень щодо практичної необхідності в офіційному тлумаченні майже сорока положень та ще й близько десятка різних понять, а й до самочинного наділення Волинської обласної ради правом на постановку питань про конституційність окремих норм законів України.
Ось чому Суд відмовив у відкритті провадження в цій справі не тільки як у наведеному випадку з конституційним поданням 50 нардепів, тобто на підставі п.2 ст.45 закону про КС, а й на підставі п.1 цієї ж статті — відсутність права на конституційне подання.
Усунення розбіжностей у законах не належить до повноважень Суду
Що стосується клопотання про офіційну інтерпретацію абз.2 ст.142 закону «Про судоустрій і статус суддів» у системному зв’язку з ст.55 Бюджетного кодексу, то відмова Суду у відкритті провадження у справі за конституційним поданням ДСАУ базувалася вже на іншій підставі — непідвідомчість КС порушених питань.
Проте ця відмова має певні особливості. Державна судова адміністрація вимагала роз’яснення від Суду положення «бюджетні призначення на утримання судів належать до захищених статей видатків держбюджету», а ст.55 БК в переліку захищених видатків окремої статті про видатки на утримання судів не містила. Скориставшись такою розбіжністю в законах, казначейство систематично затримувало оплату рахунків судів, що ставило під загрозу їх належне функціонування. У зв’язку із цим ДСАУ запитувала в КС, чи є захищеними видатками в розумінні ст.55 кодексу бюджетні призначення на утримання судів та за спеціальним фондом держбюджету, джерелом формування якого є кошти судового збору.
Оригінальність розглядуваної ухвали полягає в тому, що в мотивувальній її частині Суд фактично задовольняв вимоги ДСАУ формулюванням, що «видатки державного бюджету на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією і не можуть бути скорочені органами законодавчої чи виконавчої влади». Така позиція КС висловлена ще й у рішенні Суду від 24.06.99 у справі про фінансування судів.
Спираючись на наведені висновки, КС, мабуть, міг би й відкрити провадження та ще надійніше захистити судову владу від фінансових посягань казначейських служб. Але єдиний орган конституційної юрисдикції не відважився на такий принциповий крок і, пославшись на те, що усунення розбіжностей між законодавчими нормами не належить до його повноважень, відмовився розглядати справу по суті на підставі п.3 ст.45 закону про КС.
Останнє положення Суд використав і у відмовній ухвалі від 3.10.2013 у справі за конституційним зверненням компанії Vuldi(UK) Limited щодо офіційного тлумачення пп.2 п.2 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір». Ішлося про визначення розміру ставок судового збору. І тут, як і в попередній ухвалі, причиною відмови у відкритті провадження виявилася прогалина в законах, заповнювати яку має ВР.
Невизначеність предмета тлумачення
Не змогли дотриматися вимог до змісту конституційного звернення і юристи ТОВ «Новолуння». Намагаючись отримати роз’яснення від КС положення п.5 ч.1 ст.80 ГПК в аспекті того, що є підставою для припинення провадження у справі господарського судочинства, вони не зазначили в клопотанні, що саме в цій нормі викликає правову неясність і чому вона потребує офіційного тлумачення. Саме невизначеність предмета інтерпретації унеможливлювала останню, а тому Суд відмовив у відкритті провадження на підставі п.2 ст.45 закону про КС.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!