Поправки в закон об амнистии позволят досрочно выйти на свободу нарушителям режима и «нетяжким» рецидивистам
Во время закрытого заседания, состоявшегося 6 мая, парламент принял ряд актов, среди которых — изменения в порядке и сокращение ограничений для применения амнистии. Нововведения вступили в силу с 14 мая. Проанализируем: кто же еще сможет выйти на волю по новому закону.
Звільнення від неузгодженостей
Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування амністії в Україні» від 6.05.2014 №1246-VII традиційно приймався в прискореному режимі «революційної нормотворчості», без висновку парламентських юристів і взагалі за відсутності опонентів, частину яких — комуністів — видалили із зали ще на початку заслуховування звітів силовиків. Деякі «регіонали» залишили засідання на знак солідарності. Та й саме питання включили до порядку денного в останній момент, коли нардепи вже почали розходитися. Витрачати час на зайві обгрунтування доцільності тих чи інших положень бажання ні в кого не було. За відсутності преси це не додавало жодних інформаційних приводів для рейтингів промовців.
У пояснювальній записці до відповідного проекту (№4791) метою такої ініціативи зазначені турбота «про найбільш незахищених та вразливих у соціальному плані» засуджених та «подолання негативних наслідків вибіркового правосуддя». Тобто поширення амністії на осіб, «стосовно яких були порушені кримінальні справи та які були засуджені протягом 2010—2014 років за злочини, не пов’язані з насильством». Щоправда, ця теза ні в основному законі, ні в змінах жодним чином не розкривається. Вочевидь, вона просто перекочувала з пояснювальної записки до проекту амністії-2014.
Свою ініціативу нардеп Андрій Кожем’якін пояснив колегам необхідністю узгодити ухвалений 8 квітня закон «Про амністію у 2014 році» №1185-VII з базовим законом «Про застосування амністії в Україні» від 1.10.96 №392/96-ВР. Адже, як доповів автор (цю частину стенограми засідання нардепи дозволили оприлюднити), із застосуванням першого з актів виникли проблеми, бо окремі норми суперечили базовому закону. Як наголосив А.Кожем’якін, це унеможливлювало поширення амністії на «жінок-бухгалтерів, керівників невеликих підприємств, які були посаджені податківцями, міліцією та не можуть вийти, тому що не можуть виплатити по 10 тис. грн.».
Це зауваження нардепа стосувалось однієї з умов, яка виключала з переліку потенційних амністованих «осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду» (п.«є» ст.4 закону №392/96-ВР). Чому про це не згадали місяць тому — питання риторичне. Адже автор і закону про амністію у 2014 році, і цих змін є головою профільного комітету, тож мав би подбати про реалізацію та юридичну бездоганність документів, які він подає до ВР. Однак свій висновок на перший проект комітет ухвалив… за день до отримання зауважень головного науково-експертного управління ВР, котре якраз і звертало увагу на деякі неузгодженості.
Коли ж в установах пенітенціарної системи спробували застосувати цей закон, довелося повертатися до нього. Але — у доволі оригінальний спосіб: ті умови загального закону, які заважали намірам амністувати певне коло осіб, з тексту просто вилучили. Принагідно виключили й ч.4 ст.4, яка застерігала, що «положення закону про амністію, які не відповідають вимогам цієї статті, не мають сили й застосуванню не підлягають». На майбутнє?
Напевне, важко пригадати, коли б такий важливий для суспільства закон приймався в закритому режимі — як за відсутності опозиційної частини парламенту, так і без нагляду преси. Пройшовши шлях від реєстрації до підпису в.о. Президента за 6 робочих днів, він уже набув чинності. Без обговорення, без поправок і без аналізу з боку громадськості, яка, вочевидь, має право знати, хто із засуджених може завтра опинитися на волі. Принаймні, щоби приготуватися до зустрічі.
Спробуємо заповнити цю прогалину, зіставивши первісний варіант закону про амністію-2014 та його нову редакцію із внесеними змінами.
По кому воля?
Як переконує автор, його ініціатива передбачає поширення дії амністії насамперед на ті категорії засуджених, які скоїли злочини невеликої тяжкості. Зокрема, на осіб, «засуджених за господарські злочини, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів (без мети збуту), з несплатою податків тощо», йдеться в пояснювальній записці. На волю, за його словами, мають вийти також неповнолітні, батьки, які мають дітей віком до 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, яких визнано інвалідами, інваліди І, ІІ та ІІІ груп.
Однак усі ці категорії осіб уже були перелічені в законі №1185-VII, їх амністії ніщо не заважало. Ухвалені ж зміни стосуються винятків з переліку умов, які перешкоджали деяким особам скористатися парламентським гуманізмом.
Так, із тексту закону про амністію-2014 вилучено пункти, які не дозволяли вийти на волю засудженим, які до повного відбуття покарання знову скоїли умисний злочин або злісно порушували встановлений порядок відбування покарання (пп.«а», «ґ» ст.8). Фактично йдеться про засуджених, які згідно з стст.81 та 107 Кримінального кодексу не могли розраховувати навіть на умовно-дострокове звільнення.
Крім того, тепер на амністію можуть сподіватися й ті особи, які були умовно-достроково звільнені чи яким було призначено умовне покарання з випробувальним строком, але в цей період знову скоїли злочин. Якщо перед цим у законі не робилося жодних застережень щодо тяжкості рецидиву кримінально караного діяння, то тепер обмеження стосується тільки тих осіб, які скоять умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Тобто, наприклад, сутенер чи утримувач наркопритону, крадій чи грабіжник цілком можуть розраховувати на скорочення строку ув’язнення або взагалі на звільнення, якщо, зокрема, вони відбули вже половину призначеного покарання.
Є й інші поправки, про які ні в пояснювальній записці, ні в доповіді з трибуни автор не згадував. Оскільки закон про амністію має не тільки суб’єктний характер та не обмежується звільненням засуджених, а й передбачає скорочення строків покарання, нововведення розширюють коло осіб, які можуть достроково вийти на волю.
Нагадаємо, що згідно з стст.6, 7 закону №1185-VII усім засудженим, які не потрапили під амністію за іншими підставами, невідбута частина покарання скорочується наполовину, а ті з них, кому залишалося відсидіти менше року, також вийдуть на волю. Ще раніше парламентські експерти звертали увагу автора проекту на ту обставину, що за таких умов «навіть засудженим за умисні особливо тяжкі злочини до основного покарання у виді позбавлення волі (наприклад на 15 років) строк невідбутої частини покарання зменшується наполовину». І наголошували, що тим самим порушуються вимоги п.«ґ» ч.1 ст.4 закону №392/96-ВР. Адже раніше ця норма стосувалася тільки осіб, засуджених до обмеження волі. Також юристи підкреслювали, що не може вважатися достатньою причиною для виходу на волю тільки факт того, що особі залишилося відсидіти за гратами менше року.
Поради фахівців частково врахували. Наприклад, до другого читання до переліку винятків для амністії додали «погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу, вчинені за обтяжуючих та особливо обтяжуючих обставин». Із рештою зауважень упоралися вже під час «удосконалення» за принципом «немає норми — немає проблем».
Так, положення про обов’язкове відбуття 2/3 строку для застосування амністії до засуджених за скоєння умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину (п.«ґ» ст.4 закону №392/96-ВР) просто вилучили. Аналогічно вчинили й з п.«а» цієї статті, яка не допускала амністії осіб, стосовно яких здійснюється досудове розслідування або судове провадження. Відредагували й ч.2 ст.4 цього акта, залишивши загальні винятки щодо амністії тільки для осіб, засуджених за умисне вбивство, катування, насильницьке донорство та незаконне позбавлення волі або викрадення людини, яке спричинило смерть жертви.
Певною мірою ці нововведення можна зіставити з метою проекту, означену автором як «посилення ефективності застосування нового закону». Наприклад, якщо під ефективністю розуміти поширення амністії на значно більшу кількість осіб, які б за попередніх умов залишились у місцях позбавлення волі. Або ж скорочення навантаження на суди за рахунок уможливлення закриття справ ще до постановлення обвинувального вироку.
Гуманізм не знає меж?
Аби виявом гуманізму не скористались особливо небезпечні з погляду держави особи, у законах зазвичай перераховувалися злочини, засудження за які унеможливлює застосування поточної амністії. Є такий перелік і в законі №1185-VII. Хоча первісний проект амністії-2014 фактично дублював положення аналогічного акта 2011 року, цей перелік зазнав істотного скорочення.
Ще наприкінці березня парламентські експерти звертали увагу профільного комітету й автора ініціативи на те, що в запропонованому варіанті амністія може бути застосована до осіб, засуджених, наприклад, за розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем чи крадіжку, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом, і навіть за планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни чи розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення. Втім, нових пунктів у перелік не лише не додали (за винятком одного, як зазначено вище), а навіть вирішили скоротити раніше ухвалені (див. табл.).
Наприклад, автор проекту змін у пояснювальній записці запевняв, що вдосконалення стосуватиметься «засуджених за господарські злочини, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів (без мети збуту), несплатою податків тощо». Проте внесені 6 травня поправки виключили з п.«є» ст.8 закону №1185-VII ст.307 КК, яка згадується в первісній редакції. Вона охоплює, зокрема, оборудки з наркотичними речовинами, вчинені у складі організованої групи, із залученням малолітніх осіб чи в особливо великих розмірах. А ст.309 КК, яка власне і стосується цього виду злочинів, але без мети збуту наркотиків та психотропних речовин, у переліку й не було.
Складно віднести до злочинів у сфері економіки протидію господарській діяльності та примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, які радше є складовими рейдерства та рекету.
Та найбільше нововведення, напевне, здивують суддів, народних засідателів і присяжних. Адже парламент проголосував за те, що погроза чи насильство щодо них, так само як і вбивство чи замах на життя, якщо ті пов’язані зі здійсненням правосуддя, тепер не перешкоджатимуть амністії. Якщо зважити на те, що подібні переліки покликані утримувати громадян від злочинів, які держава ніколи не пробачатиме, то вилучення саме цієї категорії осіб фактично говорить про зворотне. Тепер посягання на життя міліціонера, адвоката чи представника особи, яка надає правову допомогу (що залишились у переліку категорій злочинів, які унеможливлюють амністію), держава вважає більш небезпечним злочином, ніж убивство людини в мантії.
Парадокс ще й у тому, що життя суддів апеляційної та першої інстанцій виявилося менш захищеним із цього погляду, ніж життя їхніх колег з вищих спеціалізованих, Верховного та Конституційного судів. Останні згадуються в ст.112 КК («Посягання на життя державного чи громадського діяча»), яка також зазначена в переліку злочинів, за які не передбачається амністія.
Будь-яку ініціативу чи закон оцінюють не за намірами, а за наслідками. Втім, аналіз правової складової залишимо фахівцям. А замість висновку наведемо слова Луція-Аннея Сенеки, який писав, що часті покарання, угамовуючи гнів небагатьох, пробуджують гнів у всіх. Очевидно, саме до таких наслідків може призвести й надмірний гуманізм до тих, хто на нього не заслуговує.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!