Крымский надлом

Как отечественные и иностранные политики пытаются вернуть Украину к мирной жизни

Не допустить вооруженного противостояния как внутри государства, так и за ее пределами - это вопрос стал актуальным для каждого гражданина Украины. Ведь мы оказались в шаге от трагического сценария, последствия которого трудно было бы забыть и преодолеть в последующие десятилетия. Но шанс сохранить мир на нашей земле, суверенитет и целостность Украины еще остается.

«Мирна» агресія

З першого ж дня весни кримське питання стало топ-темою всіх світових телеканалів та інформаційних агенцій. У повідомленнях переважали згадки про російську агресію, порушення зобов’язань, санкції, міжнародну ізоляцію Москви, відкликання послів та інші висловлювання, притаманні державі, яка перебуває в стані війни. У Вашингтоні та Брюсселі попереджали про невідворотність нового оберту холодної війни у разі, якщо Росія не припинить воєнне втручання у внутрішні справи суверенної держави. У Кремлі ж стверджували про наміри зберегти спокій на півострові та заперечували прагнення повернути Крим до складу федерації.

Поступово перша хвиля загострення пішла на спад — президент Росії скасував «навчання», які були оголошені 1 березня поблизу українських кордонів, та заявив, що «наразі не бачить необхідності у введенні військ в Україну». Але на самому півострові «невідомі військові» продовжують утримувати контроль над стратегічно важливими об’єктами. Київ наполягає, що це — російські солдати, а в кримському уряді стверджують, що озброєні люди — представники самооборони та спецпідрозділу «Беркут».

Проте основні «бойові дії» розгортаються на дипломатичному фронті: між США та ЄС з одного боку та Росією — з другого. У перші дні градус взаємних звинувачень навіть змусив аналітиків замислитися над імовірністю не тільки холодної, а й цілком гарячої війни. Не додавали спокою й інформаційні повідомлення з місць подій.

Водночас в Україні було оголошено мобілізацію, а десятки тисяч громадян вийшли на площі своїх міст з вимогою до Кремля припинити військову інтервенцію в Криму. І це, вочевидь, стало стримувальним фактором для подальшої ескалації конфлікту в автономії.

Від мови до повноважень

На тлі зовнішнього змагання за вплив на Україну вітчизняні політики все ж об’єдналися задля нормалізації життя як в автономії, так і на сході та півдні країни. Першим кроком стала заява в.о. глави держави Олександра Турчинова щодо відмови завізувати рішення Верховної Ради про скасування так званого мовного закону. Адже саме це, за твердженням більшості політологів, обурило жителів Криму. Із цим погоджується й уповноважений ВР з прав людини Валерія Лутковська, яка назвала однією з причин загострення конфліктної ситуації в Криму скасування парламентом мовного закону.

Наразі парламент утворив спеціальну комісію, яка має до 31 березня цього року подати проект закону про розвиток і використання мов в Україні. Щоправда, на цьому тижні вона провела лише одне засідання, на якому визначилася щодо назви майбутнього проекту та переліку документів, які мають бути проаналізовані під час його підготовки. Наступне заплановане на 11 березня. Та очевидно, що пошуки компромісів будуть дуже складними: поступки в бік російської мови та мов національних меншин можуть не сприйняти на заході крани, а наслідки скасування попереднього закону ми вже маємо.

Представники нової більшості в парламенті навіть висловлювалися за мораторій на всі законопроекти, які роз’єднують країну, включаючи мовне питання. Натомість як об’єднавчі кроки називають можливість розширення повноважень органів місцевого самоврядування.

Наприклад, Прем’єр Арсеній Яценюк уже заявив, що «права потрібно віддавати в регіони». За те, аби наділити ширшими повноваженнями обласні та районні ради, виступає й нинішня опозиція. Так, «регіонал» Нестор Шуфрич, який відвідав Крим і мав розмову з членами парламенту автономії, повідомив, що є попередні домовленості між Києвом і Сімферополем щодо внесення змін до Конституції АР Крим задля реалізації такого плану.

Чи погодяться у ВР АРК за таких умов скасувати проведення референдуму, який призначено на 30 березня, поки що не відомо. Адже метою нинішньої влади півострова є повернення до кримської Конституції 1992 року, яка наділяла автономію всіма повноваженнями, включаючи інститут президентства, але в межах єдиної держави Україна.

Деякі експерти припускають, що наміри розширити повноваження регіонів, включаючи Крим, дійсно здатні суттєво заспокоїти конфлікти. Принаймні — до наступних парламентських виборів, коли політики можуть знову повернути на свої агітаційні знамена старі гасла.

Передвиборні компроміси

Набагато складніше передбачити наслідки конфронтації для подальших відносин України та Росії. Адже в парламенті вже порушується питання про денонсацію харківських угод щодо продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Сева­стополі. Крім того, до ВР унесено законопроект, який має уможливити вступ України до Організації Північноатлантичного договору. І хоча помірковані представники парламентської більшості заспокоюють, що ці питання на порядку денному не стоять, очевидно, до таких запевнень варто додавати — «поки що». Якщо парламент цього скликання допрацює до кінця строку своїх пов­новажень, то наступні вибори до ВР відбудуться саме в рік закінчення терміну перебування ЧФ РФ у Криму за первинною редакцією великого договору між Україною та Росією.

Водночас під час пошуку компромісів українські політики зобов’язані враховувати не лише геополітичні інтереси, а й зважати на те, як ті чи інші рішення позначаться на пересічних громадянах. За прогнозами політологів, нинішній конфлікт у Криму вже в найближчі роки матиме негативні економічні наслідки для автономії. Чим довше зберігатиметься напруження, тим важче буде надолужити втрачене. Омбудсмен В.Лутковська зазначила, що її «завдання — допомогти політикам і чиновникам за завісою політичних гасел і заяв побачити простих людей, допомогти їм знайти такі рішення, які б повернули впевненість у дні прийдешньому, можливість жити в мирі на своїй землі».

Очевидно, що головний компроміс має полягати в тому, аби кожен громадянин був залучений до прийняття рішень державної ваги. Як варіант експерти називають і проведення загальноукраїнського референдуму з тих питань, які сьогодні стали больовими точками для суспільства. Це і мовне питання, і позаблоковий статус, і асоціація з ЄС.

Водночас аналітики не радять покладати великі сподівання на наступні президентські вибори як на спосіб звернення до єдиного джерела влади в Україні. Адже за умов надмірної поляризації поглядів кожне необережне слово політика матиме величезний резонанс у всій країні. Натомість сьогодні, вважають експерти, навпаки, необхідні такі слова й дії, які стверджуватимуть гарантії прав і свобод кожної людини, зміцнюватимуть суверенітет і територіальну цілісність України.

Будь-яка війна завершується миром. Але мир можливий і без війни, якщо кожен з нас зробить усе, аби запобігти розпалюванню конфлікту й довести, що Україна дійсно єдина в цьому прагненні.