Страхование предмета ипотеки от рисков случайного уничтожения, случайного повреждения или порчи является обязательным
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
7 вересня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 3 до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживачів, зобов’язання вчинити дії, визнання недійсним пункту договору,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2010 року Особа 3 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі — ВАТ «ВТБ Банк») про захист прав споживачів, зобов’язання вчинити дії.
Зазначала, що 30.04.2008 між нею та ВАТ «ВТБ Банк» було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав їй у власність грошові кошти в сумі $163 тис. зі сплатою 13,5% річних на строк до 28.04.2028, а вона зобов’язалась повернути кредит та сплатити проценти на умовах і в строк, встановлений договором.
З метою забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань за вказаним кредитним договором у той же день, 30.04.2008, між нею та ВАТ «ВТБ Банк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого вона передала в іпотеку нерухоме майно — квартиру за Адресою 1, що належить їй на праві власності.
Також зазначала, що на виконання умов кредитного договору щодо страхування майна, що є предметом застави, 30.04.2008 між нею та закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Кредо-класик» було укладено договір добровільного страхування вказаної квартири, що є предметом застави, строком дії з 1.05.2008 до 30.04.2009.
Посилаючись на те, що банком в односторонньому порядку, без належного її повідомлення про збільшення процентної ставки, був збільшений установлений договором розмір процентів, що порушує її права як споживача, просила зобов’язати ВАТ «ВТБ Банк»: провести облік операцій за вказаним кредитним договором за період з 1.06.2009 до дня ухвалення рішення відповідно до викладених у ньому умов, розрахувавши суму нарахованих за цей період процентів, виходячи з 13,5% річних, а також провести перерахування інших, пов’язаних із цим платежів, у тому числі пені за несвоєчасну сплату процентів та нараховувати процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 13,5% річних.
У процесі розгляду справи Особа 3 доповнила позовні вимоги та, посилаючись на порушення банком закону «Про захист прав споживачів», просила визнати недійсним п.9.4 кредитного договору, укладеного між нею та ВАТ «ВТБ Банк» 30.04.2008, про підвищення процентної ставки на 2% річних, порівняно з діючою процентною ставкою, у разі невиконання вимог кредитного договору щодо страхування предмета іпотеки.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2010 в задоволенні позовних вимог Особі 3 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 7.09.2010 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2010 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Особи 3 задоволено: визнано недійсним п.9.4 кредитного договору, укладеного між ВАТ «ВТБ Банк» та Особою 3 30.4.2008, з моменту його укладення та визнано неправомірними дії ВАТ «ВТБ «Банк» про підвищення процентної ставки за кредитним договором.
У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі — ПАТ «ВТБ Банк»), яке є правонаступником ВАТ «ВТБ Банк», просить скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 7.09.2010 та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги Особи 3, апеляційний суд виходив із того, що встановлення відповідальності за страхування предмета застави в неакредитованій банком страховій компанії суперечить ч.2 ст.6 закону «Про страхування», згідно з якою добровільне страхування в конкретного страховика не може бути обов’язковою умовою для реалізації інших правовідносин, а встановлення такого виду відповідальності, як зміна процентів за кредитним договором, по суті тягне за собою односторонню зміну істотних умов цього договору, щодо яких сторони досягли згоди в момент його укладення, а тому суд першої інстанції порушив вимоги ч.5 ст.18 закону «Про захист прав споживачів», згідно з якою, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Судом установлено, що 30.04.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» і Особою 3 було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав Особі 3 у власність грошові кошти в сумі $163 тис. зі сплатою 13,5% річних на строк до 28.04.2028, а Особа 3 зобов’язалась повернути кредит та сплатити проценти на умовах і в строк, встановлений договором.
З метою забезпечення виконання зобов’язання за договором кредиту 30.04.2008 Особою 3 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого вона передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру за Адресою 1.
Згідно з п.4.6 кредитного договору позичальник зобов’язується застрахувати в акредитованих банком страхових компаніях за власний рахунок на весь період дії цього договору на користь банку предмет іпотеки на умовах, погоджених із банком. Позичальник зобов’язується надати банку копії договору страхування та платіжних документів про сплату страхових платежів.
Відповідно до п.9.4 кредитного договору в разі ненадання позичальником документального підтвердження страхування предмета застави в наступний день після строку страхування, указаного в договорі застави, або в перший день наступного року кредитування банк підвищує процентну ставку за кредитом на 2% (два проценти) річних, порівняно з діючою процентною ставкою за даним кредитним договором.
Встановлено, що на виконання умов кредитного договору 30.04.2008 між закритим акціонерним товариством страховою компанією «Кредо-класик» та Особою 3 було укладено договір добровільного страхування вищевказаної квартири, що є предметом застави, строком дії з 1.05.2008 до 30.04.2009.
У зв’язку із закінченням строку дії договору добровільного страхування майна, що є предметом застави, 12.08.2009 Особі 3 було надіслано вимогу надати банку копію договору страхування предмета іпотеки та платіжних документів про сплату страхових платежів і попередження про застосування умов п.9.4 кредитного договору. Вказана вимога була отримана адресатом 18.08.2009.
Зазначені умови Особою 3 виконані не були, копію договору страхування предмета іпотеки та платіжних документів про сплату страхових платежів у банк не надано.
Відповідно до ч.1 ст.8 закону «Про іпотеку» іпотекодавець зобов’язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження та псування, якщо іпотечним договором цей обов’язок не покладено на іпотекодержателя.
Згідно з п.35 ч.1 ст.7 закону «Про страхування» страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування є видом обов’язкового страхування.
За змістом стст.525, 526, 530 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Установивши, що за умовами кредитного договору Особа 3 зобов’язалась здійснити страхування квартири, що є предметом іпотеки, однак після закінчення строку дії зазначеного договору страхування на новий строк такий договір не уклала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що банк обгрунтовано підвищив процентну ставку відповідно до п.9.4 кредитного договору, укладеного сторонами, а також про відсутність правових підстав для визнання зазначеного пункту договору недійсним.
Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.
Відповідно до вимог ст.339 ЦПК, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст.339 ЦПК.
Керуючись стст.336, 339 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 7.09.2010 скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2010 залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 2.79 МБ)
Материалы по теме
За венграми хотят закрепить право на наличку
09.11.2023
В НБУ озвучили уровень инфляции в 2023 году
27.01.2023
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!