Если наниматель занимал больше чем одну комнату, при выселении ему должны предоставить жилье, в котором столько же отдельных помещений
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
20 квітня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Садгірської районної ради в м.Чернівцях в інтересах територіальної громади Садгірського району м.Чернівців до Особи 6, Особи 7, Особи 8, Особи 9 про виселення та за зустрічним позовом Особи 7 до Чернівецької міської ради, Садгірської районної ради у м.Чернівцях, треті особи: Особа 6, Особа 8, Особа 9, про зобов’язання надати квартиру, за касаційною скаргою Особи 7, Особи 6 та Особи 8 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 5.05.2009 й ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 2.06.2010 та за касаційною скаргою Особи 7 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2008 року Садгірська районна рада у м.Чернівцях в інтересах територіальної громади Садгірського району м.Чернівців звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що будинок за Адресою 2, в чотирикімнатній квартирі №1 якого проживали відповідачі, є ветхим, аварійним і непридатним для експлуатації; цей будинок загрожує обвалом.
У 2005 році для відселення з будинку за Адресою 2 сім’ї, що складається з 4 осіб: Особа 6, Особа 7, Особа 9 і Особа 8, надано трикімнатну квартиру за Адресою 1 жилою площею 38,56 м2.
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 10.07.2006 Особа 6, Особа 7 і Особа 8 зазначену квартиру приватизували.
Проте відповідачі не виселяються з квартири за Адресою 2.
Вважаючи, що відповідачі самовільно займають зазначену квартиру №1, позивач просив виселити з неї відповідачів до вказаної квартири за Адресою 1.
Особа 7 подав до суду зустрічний позов, зазначаючи, що надана йому та його сім’ї квартира за Адресою 1, в яку їм пропонують переселитись, не відповідає вимогам ЖК.
Особа 7 просив зобов’язати Чернівецьку міську раду надати йому однокімнатну квартиру та відселити його з членами його сім’ї на час надання однокімнатної квартири у дві кімнати маневрового фонду.
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівців від 5.05.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 2.06.2010, первісний позов задоволено в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову про зобов’язання Чернівецької міської ради надати однокімнатну квартиру відмовлено.
Додатковим рішенням того ж суду першої інстанції від 18.02.2010 зазначене рішення суду першої інстанції доповнено: відмовлено в задоволенні зустрічного позову Особи 7 про зобов’язання Чернівецької міської ради надати однокімнатну квартиру та відселити на час надання однокімнатної квартири у дві кімнати маневрового фонду.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2010 апеляційну скаргу Особи 7 на вказане додаткове рішення залишено без розгляду.
У касаційній скарзі Особа 7, Особа 6 і Особа 8 ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції від 5.05.2009 й ухвали апеляційного суду від 2.06.2010 та ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неповне з’ясування судами обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.
На обгрунтування касаційної скарги, Особа 7 посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції від 31.03.2010 та передання питання на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що жиле приміщення, надане відповідачам за первісним позовом у зв’язку з виселенням з жилого приміщення будинку, що загрожує обвалом, відповідає вимогам, установленим ЖК до таких приміщень.
Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ст.112 ЖК, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, котрих виселяють із цього будинку (жилого приміщення), надається інше благоустроєне жиле приміщення.
Вимоги, що пред’являються до благоустроєного жилого приміщення, яке надається у зв’язку з виселенням, визначені ст.113 ЖК, згідно з якою, якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому повинні надати житло з такою самою кількістю окремих приміщень.
Як убачається з матеріалів справи, спірна квартира за Адресою 2 є чотирикімнатною.
Надана Особі 6, Особі 7, Особі 8 та Особі 9 в зв’язку з відселенням з будинку, який загрожує обвалом, квартира за Адресою 1 складається з трьох кімнат.
Проте суди на викладене уваги не звернули, на порушення стст.212, 213 ЦПК, не з’ясували належним чином, чи відповідає квартира, яку надано відповідачам за первісним позовом у зв’язку з відселенням з будинку, що загрожує обвалом, вимогам ст.113 ЖК.
За таких обставин рішення суду першої інстанції від 5.05.2009 та ухвала апеляційного суду від 2.06.2010 підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч.2 ст.338 ЦПК, з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу Особи 7 без розгляду, апеляційний суд дійшов висновку про пропуск ним строку на апеляційне оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки строк для подання заяви про апеляційне оскарження закінчувався 1.03.2010, а заява про апеляційне оскарження судового рішення подана до суду лише 2.03.2010.
Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Відповідно до ч.1 ст.294 ЦПК (в редакції, чинній на час постановлення ухвали апеляційного суду) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Статтею 69 ЦПК встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Згідно з ч.1 ст.296 указаного кодексу заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ч.2 ст.67 КЗпП, ч.3. ст.60 ЦПК, якщо закінчення строку припадає на вихідний (неділю) чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з матеріалами справи, оскаржуване Особою 7 в апеляційному порядку додаткове рішення суду ухвалено 18.02.2010. З огляду на вимоги ч.3 ст.60, ч.1 ст.294 ЦПК, а також на те, що 28.02.2010 було вихідним днем (неділею), строк для подання до суду заяви про апеляційне оскарження закінчувався 1.03.2010.
З доданої до касаційної скарги Особи 7 заяви про апеляційне оскарження додаткового рішення суду вбачається, що указана заява отримана в суді першої інстанції 1.03.2010, про що свідчить вказана на заяві дата та печатка канцелярії Садгірського районного суду м.Чернівців.
Крім того, з урахуванням викладеного, вимог ч.3 ст.67, ч.1 ст.294 ЦПК, строк для подання апеляційної скарги закінчувався 22.03.2010.
Апеляційну скаргу на вказане судове рішення Особа 7 подав до суду згідно зі штампом вхідної кореспонденції Садгірського районного суду м.Чернівців 22.03.2010.
Таким чином, висновок апеляційного суду щодо пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження додаткового рішення суду першої інстанції не є правильним.
За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Разом із тим, як роз’яснив Пленум Верховного Суду в абз.6 п.20 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», в разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Оскільки рішення суду першої інстанції від 5.05.2009 підлягає скасуванню та в зв’язку з цим додаткове рішення суду першої інстанції від 18.02.2010 втрачає силу, то підстав для передання питання щодо прийняття апеляційної скарги Особи 7 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись стст.336, 338, п.2 ч.1 ст.342 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 7, Особи 6, Особи 8 та касаційну скаргу Особи 7 задовольнити частково.
Рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 5.05.2009 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 2.06.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2010 скасувати.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 2.82 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!