Оператор мобильной связи, как бы он этого ни хотел, не может размещать свои базовые станции на крышах жилых домов без согласия всех собственников квартир. Об этом свидетельствует определение Верховного Суда Украины от 10 марта 2011 года.
В апреле 2009 года один из операторов мобильной связи и коммунальное производственное ремонтно-эксплуатационное жилищное объединение заключили договор об установлении сервитута, согласно которому оператору связи было дано разрешение на размещение на крыше одного из домов, находившихся на балансе жилищного объединения, базовой станции мобильной связи.
Осенью этого же года один из жильцов дома подал иск в суд о признании такого договора недействительным. Обосновывая свое заявление, истец в частности отметил, что он как собственник квартиры является также совладельцем крыши, однако своего согласия на заключение спорного договора не давал. В результате же установки станции мобильной связи ему создаются препятствия в пользовании зданием, а вредное излучение создает угрозу его жителям.
Такие аргументы показались неубедительными для судов первой и апелляционной инстанций, которые исходили из того, что договор об установлении сервитута не является способом распоряжения имуществом и согласия владельца квартир дома на его заключение не требуется. К тому же истцом не было доказано, что в результате заключения договора ему создаются препятствия в пользовании помещениями дома. На основании этого в удовлетворении иска было отказано.
Однако с такими выводами не согласился Верховный Суд Украины. В частности, он отметил, что согласно ч.1 ст.215 ГК основанием для признания недействительности сделки является несоблюдение в момент совершения сделки стороной (сторонами) требований, установленных чч.1-3, 5 и 6 ст.203 этого Кодекса.
Часть 1 ст.203 ГК в редакции, действующей на момент заключения спорного договора, устанавливала, что содержание сделки не может противоречить этому Кодексу, другим актам гражданского законодательства, а также моральным принципам общества.
Согласно ч.2 ст.382 ГК владельцам квартир в многоквартирном доме принадлежат на праве общей совместной собственности помещения общего пользования, опорные конструкции дома, а также сооружения здания, предназначенные для обеспечения потребностей всех владельцев.
На основании ст.369 ГК совладельцы имущества, находящегося в общей совместной собственности, владеют и пользуются им совместно, если иное не установлено договоренностью между ними. Распоряжение имуществом, находящимся в общей совместной собственности, осуществляется по согласию всех совладельцев. В случае совершения одним из совладельцев сделки по распоряжению общим имуществом считается, что он совершен с согласия всех совладельцев. Сделка по распоряжению общим имуществом, совершенная одним из совладельцев, может быть признана судом недействительной по иску другого совладельца в случае отсутствия у совладельца, совершившего сделку, необходимых полномочий.
Ссылка на то, что договор об установлении сервитута не является способом распоряжения имуществом, является ошибочным, поскольку по смыслу ст.317 ГК под распоряжением имуществом понимается возможность определения его юридической судьбы, в том числе и установление обременений, которым, в частности, является сервитут.
Исходя из этого, Верховный Суд отменил решения нижестоящих судов и передал дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции.
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
10 березня 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №6» м.Запоріжжя і закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.» про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 1.02.2010 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18.05.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року Особа 6 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №6» м.Запоріжжя (далі — КП «ВРЕЖО №6») і закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.» (далі — ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.») про визнання договору недійсним. Позивач зазначав, що є власником квартири за Адресою 1. 1.04.2009 між КП «ВРЕЖО №6» і ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» було укладено договір про встановлення сервітуту, яким ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» надано дозвіл на розміщення на даху його будинку базової станції мобільного зв’язку. Посилаючись на те, що, будучи власником квартири в цьому будинку, він є співвласником даху, однак своєї згоди на укладення спірного договору не давав, а в результаті встановлення станції мобільного зв’язку йому створюються перешкоди в користуванні будинком, шкідливе випромінювання створює загрозу його мешканцям, позивач просив визнати договір недійсним.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 1.02.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18.05.2010, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 6, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, дослідивши матеріали справи і перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний договір укладено на виконання рішення виконавчого комітету міської ради КП «ВРЕЖО №6», на балансі якого перебуває будинок, а договір про встановлення сервітуту не є способом розпоряджання майном і згоди власника квартир будинку на його укладення не потрібно. До того ж позивачем не доведено, що в результаті укладення договору йому створюються перешкоди в користуванні приміщеннями будинку.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 і 6 ст.203 цього кодексу.
Частина 1 ст.203 ЦК у редакції, чинній на час укладення спірного договору, установлювала, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч.2 ст.382 ЦК власникам квартир у багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, а також споруди будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників.
На підставі ст.369 ЦК співвласники майна, що перебуває в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що перебуває в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном уважається, що він учинений за згодою всіх співвласників. Правочин щодо розпорядження спільним майном, учинений одним зі співвласників, може бути визнано судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який учинив правочин, необхідних повноважень.
Судом установлено, що позивач, Особа 6, є власником квартири за Адресою 1. 1 квітня 2009 року КП «ВРЕЖО №6», на балансі якого перебуває зазначений будинок, уклало з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» договір про встановлення сервітуту, яким останньому надано дозвіл на розміщення на даху будинку базової станції мобільного зв’язку.
Установивши такі обставини, суду з урахуванням зазначених вище положень закону слід було з’ясувати, чи наділене КП «ВРЕЖО №6» повноваженнями інших співвласників будинку на укладення спірного договору.
Посилання суду на те, що договір про встановлення сервітуту не є способом розпорядження майном, є помилковим, оскільки за змістом ст.317 ЦК під розпорядженням майном мається на увазі можливість визначення його юридичної долі, у тому числі й установлення обтяжень, яким, зокрема, є сервітут.
Суд на зазначені вище положення закону й обставини справи уваги не звернув, на порушення вимог ст.212 ЦПК належним чином посилання позивача не перевірив, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч.2 ст.338 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п.2 ч.1 ст.336, ч.2 ст.338, п.2 ч.1 ст.344 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 1.02.2010 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18.05.2010 скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 2.45 МБ)
Распоряжение имуществом, находящимся в общей совместной собственности, осуществляется с согласия всех совладельцев
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!