Не подлежит применению установленный договором вид обеспечения выполнения обязательства, не отвечающий его содержанию и правовой природе
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
2 березня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Романюка Я.М., Балюка М.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7, третя особа — приватний нотаріус Особа 8, про повернення авансу та стягнення пені за попереднім договором купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 11.08.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 13.07.2009 між ним і Особою 7 було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, відповідно до умов якого до 1.11.2009 відповідачка зобов’язувалася передати йому у власність за договором купівлі-продажу жилий будинок за Адресою 1 за $95 тис. Під час підписання попереднього договору ним було передано відповідачці аванс у сумі $23 тис. 10 серпня 2009 року між ним і Особою 7 було укладено договір про зміну умов попереднього договору, відповідно до якого Особа 7 зобов’язувалася передати жилий будинок та земельну ділянку до 10.11.2009, а сума, за яку здійснювалась купівля-продаж будинку, була визначена в розмірі $90 тис. Одночасно він передав відповідачці в рахунок укладення майбутнього договору купівлі-продажу 576632 грн., що еквівалентно $72079. Однак відповідачка від укладення договору купівлі-продажу відмовилась. Посилаючись на те, що оскільки пунктом 6 попереднього договору від 13.07.2009 передбачена відповідальність продавця в разі його відмови від продажу жилого будинку та земельної ділянки у вигляді повернення отриманої суми авансу й сплати пені в розмірі суми сплаченого авансу, то просив стягнути з Особи 7 1153264 грн. та судові витрати в сумі 1820 грн.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10.06.2010 позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 11.08.2010 рішення районного суду змінено, позов задоволено частково: стягнуто з Особи 7 на користь Особи 6 отримані в якості авансу під час укладення попереднього договору купівлі-продажу жилого будинку й земельної ділянки 576632 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи. У решті позовних вимог відмовлено.
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі Особа 6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію закону від 7.07.2010.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Установлено, що 13.07.2009 сторонами було укладено попередній договір, відповідно до умов якого відповідачка у строк до 1.11.2009 зобов’язалася передати у власність позивачу за договором купівлі-продажу житловий будинок за Адресою 1 і земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва розміром 0,1503 га, що знаходяться в с.Рідківці Новоселицького району Чернівецької області. Купівля-продаж жилого будинку і земельної ділянки повинна бути вчинена за ціною, що становить еквівалент $95 тис. за офіційним курсом НБУ. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу позивачем було передано відповідачці 180 тис. грн., що відповідало $23380.
10 серпня 2009 року між сторонами був укладений договір про зміну умов попереднього договору, відповідно до якого відповідачка повинна була виконати свої зобов’язання щодо передачі зазначених об’єктів у власність позивачу до 10.11.2009, а їх купівля-продаж повинна бути вчинена за ціною, еквівалентною $90 тис. Одночасно в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу відповідачка отримала від позивача кошти на загальну суму 576632 грн., що відповідало $72079.
Однак відповідачка відмовилася від укладення договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч.2 ст.635 ЦК сторона, яка обгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодовувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором чи актами цивільного законодавства.
Пунктом 6 попереднього договору передбачено, що у випадку відмови продавця від продажу жилого будинку і земельної ділянки без поважної причини у строк, установлений цим договором, продавець повертає покупцю суму одержаного від нього авансу та сплачує пеню, яка відповідає сумі сплаченого за цим договором авансу.
Ухвалюючи рішення про стягнення на підставі ч.2 ст.635 ЦК з Особи 7 на користь Особи 6 сплаченого авансу та пені в розмірі сплаченого авансу, суд першої інстанції виходив із факту відмови відповідачки без поважних причин від укладення договору та необхідності застосування до неї передбачених договором правових наслідків порушення зобов’язання у вигляді повернення сплаченого авансу та стягнення пені в розмірі сплаченого авансу.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в частині стягнення пені, апеляційний суд виходив із того, що умова договору щодо сплати пені в розмірі сплаченого авансу суперечить нормам стст.546, 549, 551, 635 ЦК, згідно з якими штраф (пеня) як вид забезпечення виконання основного зобов’язання обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення виконання і не може перевищувати розмір заподіяних збитків. Установлення розміру пені у твердій грошовій сумі законом не передбачено і суперечить змісту цього поняття.
Рішення апеляційного суду є законним і обгрунтованим.
Так, відповідно до ст.546 ЦК виконання зобов’язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором чи законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язань.
Договором сторін видом забезпечення виконання зобов’язання передбачено пеню.
Визначення пені наведено в ч.3 ст.549 ЦК, якою є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Оскільки встановлений договором вид забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені не відповідає змісту цього поняття та її правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках до суми зобов’язання, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про невідповідність цієї умови договору вимогам закону та безпідставність її застосування судом першої інстанції.
Відповідно до ст.337 ЦПК суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті в справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, а отже, відсутні передбачені стст.338—341 ЦПК підстави для скасування вказаного судового рішення, колегія суддів уажає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись стст.331, 332, 337 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 відхилити.
Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 11.08.2010 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 9.36 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!