Убыточность операции не может быть основанием для определения деятельности как нехозяйственной
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
28 лютого 2011 року м.Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого — Гусака М.Б.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р.,
Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д.,
Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,
Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» (далі — Підприємство) до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі — Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення, за заявою Підприємства про перегляд постанови Вищого адміністративного суду від 2.12.2010,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Інспекції від 15.01.2007 №*, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 46832 грн. (у тому числі 34958 грн. основного платежу та 11874 грн. штрафних санкцій).
На обгрунтування позову Підприємство посилалося на те, що висновок Інспекції про порушення пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — закон №334/94-ВР) у зв’язку з включенням до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами, що використовувались у господарських операціях, за якими не отримано прибутку, є протиправним.
Судами встановлено, що ДПІ у Сквирському районі Київської області (правонаступником якої є Сквирська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області) в період з 20.11.2006 до 12.12.2006 було проведено планову комплексну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 1.01.2005 до 1.07.2006, за результатами якої був складений акт перевірки від 26.12.2006 №**.
У ході цієї перевірки було виявлено, зокрема, факт включення Підприємством до валових витрат підприємства відсотків за користування кредитом, одержаним ним за договором від 22.08.2005 №*** про надання кредитної лінії, укладеним з АКБ «Райффайзенбанк Україна».
Кошти, отримані Підприємством від АКБ «Райффайзенбанк Україна» за вищезазначеним договором із цільовим призначенням на поповнення обігових коштів, були перераховані нерезидентам на придбання товарів, у тому числі продуктів харчування, з метою їх подальшого продажу на території України й отримання прибутку, а відповідні відсотки за наданий кредит на підставі положень закону №334/94-ВР були зараховані Підприємством до валових витрат звітного періоду.
Однак контрагенти Підприємства не виконали своїх зобов’язань та повернули передплачені кошти.
Інспекцією зроблено висновок про фактичне використання одержаних у кредит коштів не в межах господарської діяльності Підприємства та за результатами перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Господарський суд Київської області постановою від 15.06.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008, позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Підприємство правомірно включило до складу валових витрат підприємства витрати на оплату відсотків за користування кредитними коштами, тому посилання Інспекції на порушення Підприємством положень закону №334/94-ВР та непов’язаність операції отримання кредиту з господарською діяльністю є необгрунтованими та не відповідають даним бухгалтерського та податкового обліку Підприємства.
Вищий адміністративний суд постановою від 2.12.2010 рішення попередніх судів скасував, у задоволенні позову відмовив.
При цьому суд касаційної інстанції послався на те, що за змістом п.1.32 ст.1 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону №334/94-ВР обов’язковою умовою віднесення витрат підприємства на сплату відсотків за користування кредитом до складу валових витрат є зв’язок цих витрат з господарською діяльністю платника. Необхідною ж умовою ведення господарської діяльності є здійснення господарських операцій (як прибуткових, так і збиткових), тобто дій або подій, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд виходив із того, що в даному випадку відсутній факт вчинення господарських операцій Підприємством з використанням кредитних коштів, оскільки у зв’язку з розірванням укладених з нерезидентами договорів купівлі-продажу товару кредитні кошти були повернуті Підприємству та не відбулося жодних змін у майновому стані платника, що є визначальною ознакою господарської операції.
У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС, Підприємство просить скасувати постанову ВАС від 2.12.2010 та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заява про перегляд оскаржуваної постанови ВАС підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд, допускаючи цю справу до провадження ВС, виходив із того, що в доданій до заяви Підприємства ухвалі цього ж суду від 13.07.2006 по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону №334/94-ВР.
Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 13.07.2006 залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені у справі за позовом ТОВ «Добродій» до ДПІ у Шевченківському районі м.Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
У цій справі Господарським судом м.Києва ухвалено рішення від 2.06.2005 про задоволення позову.
Суди при вирішенні спору дійшли висновку про правомірність віднесення товариством відсотків за користування банківськими кредитами до складу валових витрат виробництва та обігу з огляду на використання кредитів у власній господарській діяльності, що передбачено пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону №334/94-ВР. При цьому суди посилалися на те, що укладання позивачем договорів купівлі-продажу (контрактів), навіть при їх наступному розірванні, свідчить про спрямованість діяльності на отримання доходу, яка визначає останню як господарську. Однак господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.
Статтею 42 Господарського кодексу визначено, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Зі змісту пп.1.32 ст.1 закону №334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність — це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Крім того, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Підприємство при укладенні договору купівлі-продажу з нерезидентом мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від Підприємства причин, що спростовує висновки Інспекції про здійснення Підприємством негосподарської діяльності, тобто такої, що не передбачає мети отримання прибутку. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов’язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
Таким чином, Підприємство обгрунтовано включило до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами. Такі дії відповідають приписам пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 закону №334/94-ВР. Рішення судів першої та другої інстанцій є законними.
Водночас Вищий адміністративний суд неправильно застосував (розтлумачив) норми матеріального права та безпідставно скасував судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що Підприємство протиправно включило кошти до складу валових витрат підприємства на оплату відсотків за користування кредитними коштами, оскільки із розірванням укладених з нерезидентами договорів купівлі-продажу товару та поверненням коштів Підприємству не відбулись будь-які зміни у його майновому стані, а тому й відсутній факт здійснення господарської операції. Внаслідок чого суд неправильно зробив висновок, що Підприємству правомірно було донараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємства за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Ураховуючи наведене, рішення касаційного суду підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до цього ж суду.
Керуючись стст.241—244 КАС, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву дочірнього підприємства «Пілснер Україна» задовольнити.
Постанову ВАС від 2.12.2010 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 8.03 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!