Отмена регистрации прав и присвоение нового реестрового номера может иметь место только в случае раздела или объединения недвижимого имущества
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
19 січня 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Григор'євої Л.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Особи 3 до Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, державного комунального підприємства «Роменське міське бюро технічної інвентаризації», Особи 4, третя особа — Приватне підприємство «Онікс Омега», про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та скасування свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, за касаційною скаргою Особи 3 на рішення Апеляційного суду Сумської області від 15.06.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2009 року Особа 3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що йому на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 25.04.97 та 29.12.2000 належать 40/50 частин нежилої будівлі за Адресою 1, а 10/50 частин цієї будівлі належить Особі 4. Указував, що оскільки частка кожного власника визначена, то будівля перебуває в їхній спільній частковій власності. Проте Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області видав Особі 4 свідоцтво про право власності на всю будівлю. Просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 27.07.2004 №222 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасувати свідоцтво про право власності на це приміщення, видане на ім'я Особи 4.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12.03.2010 позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 15.06.2010 рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі Особа 3 і Приватне підприємство «Онікс Омега» просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію закону від 7.07.2010.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 25.04.97 Особа 3 та представництво Фонду державного майна в місті Ромни і Роменському районі Сумської області уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 55 км2, що становить 13/50 загальної площі всієї будівлі, яка розташована за Адресою 1.
28.12.2000 Особа 3 уклав з виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 111,9 м2, що становить 27/50 загальної площі всієї будівлі, яка розташована за Адресою 1, а саме: коридор площею 12,7 м2; кімнат: площею 13,9, 15,8, 28,9, 21,2 м2.
27 серпня 2001 року Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області та Приватне підприємство «Онікс» уклали договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 39,4 м2, що становить 10/50 будівлі, яка розташована на першому поверсі двоповерхової будівлі за Адресою 1 та складається з частини коридору площею 3,2 м2, коридору площею 3,6 м2, майстерні площею 32,6 м2.
21.01.2004 Приватне підприємство «Онікс» подарувало Особі 4 ці нежилі приміщення площею 39,4 м2, що становлять 10/50 будівлі, яка розташована на першому поверсі двоповерхового будинку за Адресою 1.
Рішенням Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 28.07.2004 №222 оформлено право власності на вбудоване нежиле приміщення площею 39,4 м2 за Адре-сою 1 та 3.08.2004 видано Особі 4 свідоцтво про право приватної власності на це приміщення.
На підставі зазначеного рішення 4.08.2004 в Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень унесені зміни: замість реєстрації права приватної власності на 10/50 частин будівлі за Особою 4 зареєстровано право приватної власності на нежиле приміщення — будинок за Адресою 1 та присвоєно окремий реєстровий номер.
Відповідно до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень за Особою 3 зареєстровано право приватної власності на 40/50 основної нежилої будівлі загальною площею 166,9 м2 за Адресою 1, частині якої площею 39,4 м2 присвоєно окремий реєстровий номер в електронному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Задовольняючи позов Особи 3 і скасовуючи рішення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.07.2004 №222, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчим комітетом прийнято рішення про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно та його реєстрацію як окремий об'єкт нерухомості з порушенням норм чинного законодавства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд уважав, що під час прийняття рішення та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виконавчий комітет діяв у межах наданих йому повноважень.
Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.304 ЦПК справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Частина 1 ст.313 ЦПК передбачає, що апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами ст.19 і гл.7 розд.III цього кодексу (з винятками і доповненнями, зазначеними в стст.314—316 цього кодексу).
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Так, згідно з ст.355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність уважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ст.356 ЦК власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до зазначених правових норм співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є в спільній частковій власності. За відсутності згоди порядок володіння та користування майном визначається судом за позовом одного або кількох співвласників.
Аналогічним чином, шляхом укладення нотаріально посвідченого договору чи в судовому порядку, співвласниками вирішується питання про виділ (поділ) нерухомого майна, що перебуває в їх частковій власності (стст.364, 365, 367 ЦК).
Нотаріально посвідчений договір чи рішення суду про виділ (поділ) нерухомого майна, що перебувало в спільній власності, є відповідно до стст.18, 19 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі — закон) підставою для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та реєстрації цих прав.
При цьому чч.1, 2 ст.21 закону в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі — Державний реєстр прав) передбачено відкриття відповідного розділу на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше або яке не було зареєстровано відповідно до цього закону.
Згідно з чч.1, 2, 5 ст.22 закону скасування реєстрації прав та закриття відповідного розділу в Державному реєстрі прав з відкриттям нового розділу реєстру прав і з присвоєнням нового реєстрового номера може мати місце в разі поділу або об'єднання нерухомого майна.
Аналогічні положення містяться в п.4.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі — Тимчасове положення) в редакції від 17.05.2004.
Відповідно до ст.59 закону «Про місцеве самоврядування в Україні», пп.6.1, 6.2 Тимчасового положення органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають нормативні акти у формі рішень, у тому числі здійснюють оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності або за їх дорученням підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності проводить бюро технічної інвентаризації.
Судами встановлено, що сторонами за цивільно-правовими угодами набувались у власність частини нежилої будівлі, розташованої за Адресою 1, відповідно, Особою 3 — 27/50 і 13/50, а всього — 40/50 частин, та Осо-
бою 4 — 10/50 частина, і що право власності на ці частки було зареєстровано в Державному реєстрі прав, зокрема 13.02.2004 за Особою 4 — на 10/50.
На порушення стст.213—214 ЦПК, апеляційний суд при ухваленні рішення зазначених положень закону не врахував, не встановив фактів, які підлягали встановленню, та не застосував правову норму, яка підлягає застосуванню до правовідносин сторін.
При цьому в судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами, що поділу майна в натурі в порядку, визначеному законом, вони не здійснювали, а відтак суд не з'ясував, з яких передбачених стст.21, 22 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» підстав унесені зміни до Державного реєстру прав та відбулася перереєстрація прав сторін на нерухоме майно, як на окремі об'єкти нерухомості, а органом місцевого самоврядування ухвалено про це рішення.
Крім того, апеляційним судом допущені й інші порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до ст.10 ЦПК сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, установлених ЦПК.
Згідно з ст.212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
У судовому засіданні від 25.05.2010 з метою з'ясування обставин, які мають значення для справи, апеляційний суд ухвалив викликати в судове засідання представника Роменського міського бюро технічної інвентаризації та витребував інвентарну справу на нежилі приміщення за Адресою 1, у зв'язку із чим судове засідання переніс на 15.06.2010, однак, на порушення стст.10, 213, 214 ЦПК, витребувані докази не дослідив.
За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальні норми права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі чч.2, 3 ст.338 ЦПК з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Сумської області від 15.06.2010 скасувати, передати справу на новий розгляд до Апеляційного суду Сумської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 4.99 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!