Установление порядка пользования домом с выделением конкретных помещений не прекращает право общей долевой собственности.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
3 квітня 2013 року м.Київ №6-12цс13
Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Особи 9 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2012 в справі за позовом Особи 9 до Особи 10, Особи 11 про поділ жилого будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні, за зустрічним позовом Особи 10, Особи 11 до Особи 9 про виділ із спільної часткової власності,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2005 року Особа 12 і Особа 9 звернулися до суду з позовом до Особи 10, Особи 11 про визначення порядку користування земельною ділянкою, що розташована за Адресою 1, та усунення перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою.
Інформація 1 Особа 12 помер.
Особа 9 як правонаступник Особи 12 уточнила позовні вимоги та просила: припинити право спільної часткової власності шляхом поділу будинку в натурі відповідно до належних сторонам часток; виділити в натурі належні їй 80/100 часток жилого будинку з надвірними спорудами, що знаходяться за Адресою 1; визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок, відповідно до часток кожного зі співвласників. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить 80/100 часток спірного будинку, а інші 20/100 належать порівну Особі 10 та Особі 11. Згідно з технічною документацією на земельній ділянці площею 324 м2 знаходяться жилий будинок літ. «А», літні кухні літ. «Б» і «Н», сараї літ. «В» і «К», навіс літ. «Г», убиральні літ. «М» та підвал літ. «пБ». Оскільки співвласниками не досягнуто згоди щодо способу поділу спірного будинку та земельної ділянки, просила про задоволення позову.
У січні 2006 року Особа 10 та Особа 11 звернулися із зустрічним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вони є власниками 20/100 часток будинку за Адресою 1. Оскільки згоди щодо поділу будинку між співвласниками не досягнуто, просили поділити спірний будинок відповідно до часток співвласників та умов договору дарування від 7.09.2000 — виділити їм у будинку літ «А» жилу кімнату 1—5 площею 19,1 м2, кухню 1—6 площею 12,5 м2; веранду літ. «аІ», літню кухню літ. «Н», убиральню літ.«Л» і сарай літ. «К».
Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31.05.2012 позов Особи 9 та Особи 10 і Особи 11 задоволено частково. Здійснено виділ частки в натурі зі спільної часткової власності Особи 9 у жилому будинку, а саме: в будинку літ «А» — передпокій 2—1 площею 4,4 м2, кухню 2—2 площею 6, 5 м2, передпокій 2—3 площею 8,6 м2, убиральню 2—9 площею 2,2 м2, жилу кімнату 2—4 площею 14 м2, жилу кімнату 2—6 площею 6,7 м2, жилу кімнату 2—7 площею 11,8 м2, частину жилої кімнати 1—6 площею 7,4 м2, передпокій 1—1 площею 1,6 м2, кухню 1—2 площею 4,3 м2, ванну 1—3 площею 1,8 м2, підвал літ. «п/А2», навіс літ. «а2», навіс літ. «Г», сарай літ. «Д», убиральню літ. «Л», сарай літ. «К», на суму 84904 грн. 18 коп., що менше ніж її ідеальна частка на 11567 грн. 12 коп. і відповідає 70/100 часткам жилого будинку згідно з варіантом №1 висновку №31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13.08.2010.
Виділено Особі 10 та Особі 11 приміщення в жилому будинку літ. «А», а саме: жилу кімнату 1—5 площею 19,1 м2, частину жилої кімнати 1—6 площею 5,1 м2, літню кухню літ. «Н», на суму 35684 грн. 94 коп., що більше ніж їхня ідеальна частка на 11567 грн. 12 коп. і відповідає 30/100 часткам жилого будинку згідно з варіантом №1 висновку №31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13.08.2010.
Зобов’язано Особу 9 Особу 10 та Особу 11 здійснити переобладнання приміщень згідно з висновком №31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13.08.2010.
Стягнуто з Особи 10 і Особи 11 на користь Особи 9 компенсацію за зменшення частки в жилому будинку в розмірі 5859 грн. 22 коп. з кожного.
Припинено право спільної часткової власності Особи 9 на жилий будинок та господарські споруди, що розташовані за Адресою 1.
Визначено порядок користування земельною ділянкою, площею 324 м2 згідно з першим варіантом висновку №31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13.08.2010, а саме: виділено Особі 9 у користування земельну ділянку площею 259,2 м2, Особі 10 та Особі 11 — земельну ділянку площею 64,8 м2.
Рішенням Апеляційного суду АРК від 3.10.2012 рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову Особі 9 відмовлено, зустрічний позов Особи 10 та Особи 11 задоволено частково. Виділено у власність Особі 10 і Особі 11 зі спільної часткової власності — жилого будинку за Адресою 1 такі приміщення: у будинку літ. «А» — жилу кімнату 1—5 площею 19,1 м2, кухню 1—6 площею 12,5 м2, веранду літ. «а1», літню кухню літ. «Н», сарай «К».
Припинено право спільної часткової власності Особи 10, Особи 11 та Особи 9.
Ухвалою ВСС від 25.10.2012 Особі 9 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
У заяві про перегляд ухвали судді ВС Особа 9 порушує питання про скасування ухвали ВСС від 25.10.2012 й рішення Апеляційного суду АРК від 3.10.2012 та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч.2 ст.183, чч.1, 2 ст.364, ст.358 ЦК.
Як на підставу для перегляду зазначеного рішення заявниця послалася на ухвали ВСС від 5.11.2012, від 30.05.2012, від 21.11.2012, від 6.12.2012, від 25.04.2012, від 15.02.2012, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.
Ухвалою ВСС від 28.01.2012 справу допущено до провадження ВС у порядку гл.3 розд.V ЦПК.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи судова палата в цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВС переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що до 21.07.92 жилий будинок, який розташований за Адресою 1, належав на праві спільної часткової власності трьом співвласникам, а саме: 1/6 частка — Особі 9 (зараз Особа 9) на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31.05.83, 1/6 частка — Особа 14 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.06.88 та 4/6 частки — Особа 15 (1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.83 та 1/6 — на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31.05.83).
Угодою, посвідченою Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою від 9.12.83, співвласниками був визначений порядок користування жилим будинком.
21.07.92 Особа 15 уклала договір дарування на користь Особи 16, відповідно до якого в користування останньої перейшли житлова кімната 1—5, площею 19,1 м2, кухня 1—6, ост. веранда літ.«а1», літня кухня літ. «Н», сарай літ. «К». На підставі заяви Особа 15 органами технічної інвентаризації проведено розрахунок частки відчужуваних будівель, яка склала 20/100 часток жилого будинку. 7.09.2000 Особа 16 подарувала свою частку відповідачам Особі 11. За цією угодою до них перейшли ті самі приміщення, які отримала за договором дарування Особа 16.
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради народних депутатів від 13.02.98 №223 земельна ділянка площею 324 м2, що розташована за Адресою 1, передана в спільну часткову власність Особі 17, Особі 15, Особі 9 та Особі 14.
Таким чином, на час звернення Особа 9 до суду їй на підставі договору дарування від 21.10.2004 належала 1/6 частка зазначеного жилого будинку, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 8.11.2006 — 140/300 часток та 1/6 частина будинку — на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.05.83, а всього 80/100 часток жилого будинку. Особа 10 і Особа 11 на підставі договору дарування від 7.09.2000 належить по 10/100 часток цього самого будинку (усього 20/100).
Задовольняючи частково позови Особи 9, Особи 10 та Особи 11 на підставі ч.1 ст.364 ЦК, суд першої інстанції виходив із можливості виділу частки Особи 9 зі спільної часткової власності та залишення іншої частини будинку в спільній частковій власності Особи 11 згідно з першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи від 13.08.2010 №31-0512, оскільки, на думку суду, запропонований варіант найбільше відповідає інтересам співвласників та належним їм ідеальним часткам (70/100 і 30/100, замість 80/100 і 20/100). З тих самих підстав та з урахуванням варіанта виділу частки будинку суд відповідно до ч.4 стст.120 ЗК установив порядок користування земельною ділянкою.
При цьому судом зазначено, що угода про користування спірним жилим будинком, укладена попередніми власниками будинку 9.12.83, відповідно до ч.4 ст.358 ЦК є обов’язковою для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно, при користуванні цим майном, однак не є обов’язковою та безумовною умовою для виділення частки з майна, що є в спільній частковій власності, відповідно до ст.364 ЦК. Крім того, ураховуючи, що в результаті виділу Особа 9 частки будинку Особа 11 передано в спільну часткову власність частину будинку, що перевищує їхні частки в спільному майні за рахунок зменшення частки Особи 9, суд стягнув на користь останньої грошову компенсацію за зменшення належної їй частки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 9 та про часткове задоволення позову Особи 10 і Особи 11, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що виділ частки зі спільної часткової власності повинен відбуватися за другим варіантом судової будівельно-технічної експертизи, з урахуванням угоди про порядок користування жилим будинком, укладеної попередніми власниками 9.12.83, яка є обов’язковою, та тих обставин, що за договором дарування Особи 11 набули право власності на конкретні приміщення; підстав для стягнення грошової компенсації за зменшення частки на користь Особи 9 суд не знайшов.
У той же час у судових рішеннях, ухвалених в аналогічних справах із застосуванням зазначених матеріальних норм права та доданих до заяви Особи 9 як приклад неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, містяться протилежні висновки, що відповідно до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК є підставою для перегляду оскаржуваного судового рішення.
Так, в ухвалі ВСС від 15.02.2012, яким скасовано рішення апеляційного суду й залишено в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що поділ (виділ) спільного часткового майна проводиться в натурі відповідно до часток кожного зі співвласників, незалежно від установленого договором сторін порядку користування спільною власністю, оскільки такий договір не позбавляє сторони права на виділ у натурі своїх часток, що є в спільній частковій власності.
В ухвалі ВСС від 25.04.2012 касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, указав на помилковість висновку апеляційного суду про необхідність поділу земельної ділянки відповідно до порядку користування, що фактично склався між співвласниками, за яким частка одного зі співвласників збільшена більше ніж удвічі порівняно з його часткою в спільній власності на будинок. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що під час поділу земельної ділянки в натурі пріоритетним є право власності, а відтак значне збільшення площі земельної ділянки, яка виділена одному з співвласників, є істотним порушенням права власності іншого співвласника.
Таким чином, суд касаційної інстанції в цих випадках виходив із того, що при виділі частки зі спільного майна (поділі спільного майна) у натурі слід у першу чергу враховувати не договори про порядок користування спільною частковою власністю, а розмір належних співвласникам часток у праві спільної часткової власності.
Крім того, в ухвалі ВСС від 30.05.2012, де міститься висновок щодо пріоритетних умов поділу спільного часткового майна, згідно з якими при обранні варіанта поділу зазначеного майна в натурі слід обирати такий варіант, при якому частки майна, які виділяються співвласникам, найбільше відповідають їхнім ідеальним часткам, також зазначено, що за наявності найменшого відхилення від ідеальних часток підлягає стягненню відповідна грошова компенсація. Аналогічний висновок про обов’язковість сплати грошової компенсації співвласнику за зменшення його частки в спільному майні у разі його поділу (виділу) міститься також в ухвалах ВСС від 5.11.2012, 21.11.2012 та 6.12.2011.
Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права — ч.2 ст.183, чч.1, 2 ст.364, ст.358 ЦК Судова палата в цивільних справах ВС виходить із такого.
Зміст права власності, яке полягає в праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст.317 ЦК.
Стаття 321 ЦК закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності — це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи в дробному виразі.
Відповідно до ст.358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об’єкт самостійної власності кожного з них.
Відтак домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їхньої спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов’язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння й користування спільним майном. Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в стст.364, 367 ЦК як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч.4 ст.358 ЦК умова не є обов’язковою.
Так, відповідно до ч.1 ст.364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є в спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку в праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч.2 ст.364 ЦК).
Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.
На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (ст.367 ЦК) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини сторін регулюються нормою ст.364 ЦК.
У ч.2 ст.364 ЦК передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч.2 ст.183 ЦК).
Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч.1 ст.183).
Виходячи з аналізу змісту норм стст.183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК, слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зы сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває в спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Саме таких висновків дійшов суд касаційної інстанції у своїх ухвалах від 15.02.2012, від 25.04.2012, від 30.05.2012, від 5.11.2012, від 21.11.2012, від 6.11.2011.
Таким чином, відступивши від принципу поділу (виділу частки) спільного часткового майна пропорційно ідеальним часткам співвласників, визнавши обов’язковою умовою такого виділу договір про порядок користування спільним частковим майном і значно збільшивши частку в спільній частковій власності Особа 11, не стягнувши при цьому компенсацію на користь Особи 9 за зменшення її частки при виділі в натурі, суд касаційної інстанції неправильно застосував наведені норми матеріального права, у зв’язку із чим судове рішення не можна визнати законним.
Оскільки від вирішення питання про виділ частки (поділ будинку) залежить вирішення спору щодо земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, ухвала ВСС від 25.10.2012 підлягає скасуванню в повному обсязі.
Відповідно до чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст.355 цього кодексу.
За таких обставин ухвала ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2012 підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК Судова палата в цивільних справах Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особа 9 задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 25.10.2012 скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Материалы по теме
Комментарии
побольше бы примеров из решений судов Украины