КС залишився осторонь емісійної вимоги парламенту
Інколи краще промовчати, ніж сказати те, що може ускладнити життя і собі, і людям. Наразі в єдиному органі конституційної юрисдикції панує саме така доктрина, яку окремі науковці охрестили войовничим формалізмом.
Інколи краще промовчати, ніж сказати те, що може ускладнити життя і собі, і людям. Наразі в єдиному органі конституційної юрисдикції панує саме така доктрина, яку окремі науковці охрестили войовничим формалізмом. Вона ж узяла гору й у черговому вердикті КС, який мав би дати відповідь на питання, чи може Верховна Рада втручатися в грошово-емісійну політику Нацбанку, а Уряд спільно з парламентським комітетом — ділити ці кошти та вимагати від НБУ щоквартальних звітів. У своєму рішенні від 11.05.2010 №13-рп/2010 Суд відповів на половину зауважень глави держави.
Євро на папері
Якщо бракує грошей — їх зазвичай позичають у банківських установах. Але торік Кабмін віднайшов доволі оригінальний шлях — реквізувати прибуток Нацбанку… авансом.
Тобто не за підсумками року, як завжди, а за встановленим графіком та ще й з мінімально визначеним обсягом платежів. Будуть на той момент у Нацбанку проголосовані нардепами мільярди прибутку чи ні, це законотворців не обходило: треба будувати дороги та інші об’єкти інфраструктури до Євро-2012.
Власне, до ідеї заздалегідь поділити ще не отримані прибутки центробанку країни ініціаторів законопроекту — «регіонала» Бориса Колеснікова та бютівця Андрія Кожем’якіна — підштовхнули порожні рахунки Стабілізаційного фонду через невиконання програми приватизації, від якої й очікувалося отримати ці майже 10 млрд грн. Одначе нардепи підрахували, що НБУ має отримати впродовж року проценти за ставкою 12—18% річних за кошти рефінансування в сумі 63 млрд грн., перераховані «проблемним» банкам для підтримки їх ліквідності. Та й Мінфін щоквартально має розплачуватися за облігаціями внутрішньої державної позики, які викупає Нацбанк. От і набігло 9,8 млрд грн.
Прикметно, що в питанні заздалегідь поділити неотримані кошти збіглися інтереси як БЮТ, так і Партії регіонів, на що натякав під час розгляду проекту представник Блоку Володимира Литвина Олег Зарубінський. Тому ВР і не прислухалася до аргументів банкірів, які наголошували, що в бюджеті-2009 закладено або пропонується закласти за рахунок Нацбанку загалом майже 100 млрд грн. емісійних коштів, не забезпечених товарами.
Для Віктора Ющенка, який сам колись очолював Нацбанк, ці застереження були більш очевидними. Спочатку він скористався своїм правом вето, а коли в серпні на позачерговій сесії нардепи 384 голосами підтвердили свою позицію, відмовився підписувати цей акт. Тож довелося Голові ВР В.Литвину оприлюднювати закон за своїм підписом, хоча сам спікер за нього не голосував.
Авансові претензії
Проте В.Ющенко вирішив іти до останнього і звернувся до Конституційного Суду, сподіваючись там домогтися скасування закону «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та деяких інших законів України» від 21.08.2009 №1608-VI через невідповідність низки його положень, зокрема стст.1, 3, 46, 48, ч.2 ст.99, Конституції.
У поданні повторювалися аргументи, висловлені представниками фракції «НУНС» під час ухвалення закону: вимога сплатити до держбюджету поточного року різниці між кошторисними доходами і витратами Нацбанку «є не чим іншим, як авансовим фінансуванням витрат державного бюджету і вимагає здійснення додаткової, нічим не забезпеченої емісії». А це, своєю чергою, «призведе до прискорення темпів інфляції, зриву курсу гривні», що аж ніяк не узгоджується з основним завданням центробанку із забезпечення стабільності національної валюти.
Крім того, глава держави звернув увагу, що передбачене законом попереднє погодження Урядом з комітетами ВР з питань бюджету та з питань фінансів і банківської діяльності переліку об’єктів, заходів та обсягів бюджетних коштів, які спрямовуватимуться на виконання відповідної програми, а також головних розпорядників коштів, порушує вимоги ч.1 ст.89 Конституції. Адже за парламентськими комітетами як підрозділами Верховної Ради таких функцій не застережено.
Та й сам закон, за президентськими оцінками, був ухвалений з порушенням процедури…
Підзвітна самостійність
Не відповідає, на думку В.Ющенка, принципу поділу влади та не узгоджується з принципом економічної самостійності центробанку й обов’язок НБУ систематично звітувати перед Кабміном про виконання свого кошторису.
Проте судді КС не угледіли нічого крамольного у вимозі до Нацбанку регулярно інформувати Уряд про свої поточні доходи та витрати. Адже Кабмін повинен володіти інформацією, яка знадобиться йому під час підготовки звіту про виконання бюджету поточного року, що має подаватися одночасно з проектом головного фінансового документа на рік наступний.
Зрозуміло, що на підставі таких даних Кабмін може відкоригувати зобов’язання НБУ з наповнення державної скарбниці. Проте, за висновком Суду, сама по собі звітність не є втручанням в економічну самостійність центробанку.
Й у формалізму є межа…
Фактично без детальних пояснень Суд відмовився від подальшого розширення запровадженого ним же формального підходу до аналізу процедури ухвалення та оприлюднення законів.
Так, через невдало сформульоване ще 1.07.2009 з подачі заступника голови бюджетного комітету Олега Ляшка положення перша дата обов’язкового «траншу» НБУ визначена через дату набуття чинності законом №1608-VI. Долаючи вето, парламент змінив відповідно до вказівок КС дату його ухвалення на нову — 21 серпня 2009 року. Це зумовило автоматичну зміну в тексті пп.3 п.1 розд.І цього акта. Глава держави, послуговуючись тлумаченням КС, уважав, що за таких обставин він мав можливість знову скористатися своїм правом вето, адже будь-яка зміна в тексті формально є ухваленням нового закону.
З цього замкненого кола був лише один вихід — переписати норму, вказавши більш традиційне формулювання: «впродовж трьох робочих днів з дня набрання чинності цим законом». Але Суд, напевне, вирішив, що такий формалізм у парламенті вже не зрозуміють, і просто вказав, що «положення текстуально залишились незмінними, а процедура набрання чинності відповідає ч.4 ст.94 Основного Закону».
І час «змиває» всі сліди…
Досліджувати зміст інших норм закону №1608-VI Суд не став, традиційно пославшись на закінчення бюджетного року. А, за доктриною КС, закріпленою ще в рішенні від 14.11.2001 №15-рп/2001, акти, які втратили чинність, аналізу з погляду конституційності не підлягають. Згодом Суд став дотримуватися правила, що закони про держбюджет діють лише рік і втрачають чинність 1 січня нового року.
Цей формальний підхід не є новим для КС, адже всі аналогічні подання щодо законів про держбюджет, які Суд не встигав розглянути до кінця року, він повертав без розгляду. Тому і цього разу КС закрив провадження в цій частині, залишивши без відповіді головне питання, порушене в конституційному поданні: чи правомірно встановлювати план для НБУ з поповнення держскарбниці?
Проте на момент провадження в КС у цій справі закон про держбюджет-2009 формально залишався в силі. Адже бюджет-2010 набув чинності лише 30 квітня цього року. І відповідно до ст.46 Бюджетного кодексу перші 4 місяці року розпорядники коштів послуговувалися «старим» (а за логікою КС — нечинним?!) актом, аби визначити цілі та обсяги своїх видатків. Тобто або державні кошти в цей період витрачалися незаконно, або Суд просто ухилився від занурення в економіко-правову суперечку.
Так, знову ж таки формально, рішення №13-рп/2010 було ухвалене вже 11 травня, тобто коли держбюджет-2009 дійсно пішов в історію. Проте, як свідчить практика законотворення, нардепи доволі регулярно з посиланням на економічну доцільність проводять у законі про держбюджет норми, що суперечать Конституції. Проте через доктринальну позицію КС уже нікому встановити ці факти і, відповідно, відновити порушені права громадян на соціальні гарантії, заробітну плату тощо. Адже адміністративні суди не зможуть піддати сумніву норми закону, які не були визнані неконституційними.
Тож або КС повинен невідкладно розглядати такі подання і давати висновок щодо законів про держбюджет, доки вони є чинними, або відкоригувати позицію своїх попередників. Хоча б на строк позовної давності. Адже головною метою Суду є відновлення справедливості на підставі верховенства права, а не інтересів та фінансових можливостей Кабміну.
Роман ЧИМНИЙ
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!