Відсутність дефініції поняття «офіційний документ» ускладнює покарання за підробку
Життя сучасної людини важко уявити без такого елемента, як документ. Хтось рідше, хтось частіше, а хтось і повсякденно стикається з документами. Очевидно, їх підробка може завдати серйозної шкоди як державі, так і рядовим громадянам.
Життя сучасної людини важко уявити без такого елемента, як документ. Хтось рідше, хтось частіше, а хтось і повсякденно стикається з документами. Очевидно, їх підробка може завдати серйозної шкоди як державі, так і рядовим громадянам. Однак у покаранні винних у фальсифікації документів виникають труднощі як через недоліки законодавства, так і через помилки суддів.
Визначення інформації
Що таке, власне, документ і в чому його значущість? Ось якості, які характеризують його:
1) документ повинен містити певну інформацію (відомості, дані тощо);
2) ця інформація повинна бути зафіксована в тій чи іншій формі (письмовій, цифровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншим нормативним актом;
3) інформація повинна бути зафіксована на відповідному матеріальному носії (папері, дискеті, диску, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці тощо) з метою її наступного зберігання, використання або розповсюдження;
4) документ повинен бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службовою особою від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об’єднань, а також підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності;
5) офіційним є лише документ, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто такі, які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини.
Офіційними можуть бути визнані й документи, що виходять від приватних осіб, за умови, якщо ці папери або засвідчені від імені підприємства, установи чи організації уповноваженими на це службовими особами, або надходять на зберігання чи у відання (діловодство) юридичних осіб.
Зрозуміло, що за наявності таких ознак можливі перекручування, недбальство, навіть умисне викривлення істини людиною, яка складає, підписує і видає документ. Здебільшого такою людиною виступає службова особа, яка від імені держави наділена певними повноваженнями або як представник влади, або як особа, котра має право виконувати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.
Види підроблень
У подальшому нас буде цікавити саме той аспект питання про документ, який має кримінальний характер. Ідеться про службове підроблення, тобто злочин, передбачений ст.366 Кримінального кодексу.
Воно полягає в перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і згідно з ч.1 ст.366 КК може бути скоєний шляхом:
- унесення до документів неправдивих відомостей;
- іншого підроблення документів;
- складання неправдивих документів;
- видачі неправдивих документів.
Теорія кримінального права і судова практика напрацювали певні тлумачення цих понять, які полягають у такому.
Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення до них інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності. Отже, в усіх цих ситуаціях зміст справжнього документа дещо змінюється — частина відомостей у ньому відповідає дійсності, а частина має неправдивий характер. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.
Інше підроблення припускає повну або часткову зміну змісту документа чи його реквізитів, однак не за рахунок унесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань та іншими подібними способами. Неправдиві відомості в цьому випадку до документа не вносяться, а виправляються або знищуються відомості, що вже є в документі та відповідають дійсності.
Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.
Видача неправдивого документа означає надання фізичним або юридичним особам такого ділового папера, зміст якого повністю або частково не відповідає дійсності та який був складений або службовою особою, котра його видала, або іншою службовою особою. Видачу неправдивого документа матимемо й у тому разі, якщо він був складений приватною особою, а потім засвідчений службовцем і виданий ним іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку він представляє.
Труднощі кваліфікації
Склад злочину, описаний у диспозиції ч.1 ст.366 КК, є формальним, і злочин визнається закінченим з моменту скоєння однієї із зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ.
Верховний Суд провів узагальнення практики судового розгляду справ про службове підроблення. Воно показало певні проблеми, які існують при розгляді зазначеної категорії справ.
Так, деякі суди необгрунтовано вважали кваліфікацію дій посадових осіб за ст.366 КК зайвою. Їхня помилка полягала в переконаності, що підроблення документів є кваліфікованою ознакою злочину, передбаченого ст.365 КК. Так, Лутугинський районний суд Луганської області розглянув кримінальну справу за обвинуваченням К. в цілій низці злочинів, зокрема й ч.2 ст.366 КК.
Директор ТОВ «Джерело» К. визнаний судом винним у тому, що за попередньою домовленістю з групою осіб підробив офіційні документи, надав їх до суду, завдяки цьому отримав дозвіл розібрати два 16-квартирні житлові будинки в с.Орєховка, уклав договір про виконання відповідних робіт. Будинки були розібрані, й власникам приватизованих квартир спричинено збитки в розмірі 114202 грн.
Суд кваліфікував дії підсудного лише за ч.3 ст.365 КК, тобто за перевищення влади або службових повноважень, указавши, що кваліфікація за іншими статтями є зайвою, в тому числі й за ст.366 КК. Зокрема, суд уважав, що ст.365 КК охоплює дії з підроблення офіційних документів і не потребує додаткової кваліфікації.
Однак це рішення суперечить вимогам ст.33 КК про кваліфікацію злочинних дій винного за відповідними статтями КК та фактичним обставинам. Суди правильно вирішують питання щодо кваліфікації дій обвинувачених за наявності в їхніх діях ознак таких складів злочинів.
Так, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, розглядаючи кримінальну справу за обвинуваченням М. за ч.1 ст.366 КК, визнав помилковою кваліфікацію дій підсудного органами досудового слідства за вказаною статтею. Тим часом службове підроблення виразилось у складанні та виданні завідомо неправдивого офіційного документа та внесенні до нього запевно неправдивих відомостей.
При цьому суд послався на те, що наведена кваліфікація дій М. грунтується на висновку досудового слідства, згідно з яким підсудний, працюючи в банку на посаді начальника юридичного відділу його служби безпеки, був службовою особою і в цьому статусі підробив довідку про заробітну плату. Однак такий висновок не відповідає дійсності.
Як було встановлено і слідством, і судом, М. на момент виготовлення фіктивної довідки, працюючи на вказаній посаді, був службовою особою. Однак складання, виготовлення та видача подібних довідок не входило до кола його службових обов’язків. Складаючи зазначену довідку від імені адміністрації ДП «Трансметпром», до якого в указаний час він не мав ніякого стосунку, підсудний діяв не як службова особа, а як особа приватна. Тому його дії не можуть розцінюватися як службовий злочин.
Виходячи з наведеного, суд правильно дійшов висновку, що в діях М. є ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК, а тому визнав за необхідне перекваліфікувати їх з ч.1 ст.366 на ч.1 ст.358 КК. Вироком від 23.02.2006 М. визнано винним і засуджено за ч.1 ст.358 КК.
Також було вивчено і питання щодо тлумачення і застосування судами терміна «офіційний документ», що міститься в диспозиції ч.1 ст.366 КК.
У пошуках «офіційності»
Правозастосовна діяльність — це процес перетворення інформації про фактичні обставини справи на інформацію про прийняте рішення. Достовірність інформації визначається мірою відповідності її змісту об’єктивному станові явищ і речей. Документи є матеріальними носіями первинної інформації. Саме в них інформація фіксується вперше.
Оскільки в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві немає загального визначення понять «офіційний документ» і «документ», для того, щоб їх правильно тлумачити, необхідно звернутися до вихідного поняття «документ». Аналіз наукової літератури, законів і нормативно-правових актів, довідкових видань дає підстави говорити про те, що поняття «документ» має багато сторін, особливостей і відтінків. Для різних учених, у різних контекстах, у різних науках поняття «документ» має різний зміст.
Юридичне тлумачення понять «документ» і «офіційний документ» наведене в Юридичній енциклопедії (Київ, 1999 р.). Відповідно до неї «офіційний документ — це інформація, відомості чи дані, зафіксовані на папері, фотоплівці, магнітному диску та ін. матеріальних носіях, що мають законодавчий, нормативний, директивний або інформаційний характер. Приймається і поширюється (публікується, видається, надсилається) в установленому порядку компетентними державними органами або відповідною посадовою (службовою) особою. Адресований невизначеному колу осіб або окремій особі, органу, установі, організації тощо. Офіційний документ може містити загальнозначущі та обов’язкові для виконання норми і правила щодо змісту, форми, завдань, функцій, параметрів і процедур діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових (службових) осіб, а також іншу загальну або індивідуальну правову, управлінську, статистичну інформацію тощо. До категорії офіційних документів відносять також документи, які від імені держави засвідчують відповідні права їх власників, певні факти, події, що мають юридичне значення».
«Документ — це матеріальна форма відображення, поширення, використання і зберігання інформації, яка надає їй юридичної сили. Характерною особливістю документа є те, що він матеріалізується лише в писемній формі мовлення. Складові документа називаються реквізитами: назва, заголовок, адресат, текст, підпис, дата тощо. Саме реквізити надають документу юридичної значущості. Документ обов’язково укладається і завіряється уповноваженою особою».
У ч.1 ст.200 Цивільного кодексу зазначено: «інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі». Для того щоб будь-яка інформація про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини, закріплена на спеціальному матеріальному носії, набула сили документа, необхідно, щоб відомості мали офіційний характер і юридичне значення. Юридичне значення документів виражається в їхній здатності викликати правові наслідки.
У кримінальному процесі документом уважають матеріальний носій інформації, в якому службова особа чи громадянин зафіксували відомості про обставини, що мають значення для справи. У кримінальному праві документ виступає як предмет скоєння конкретних злочинів, склад яких передбачено, наприклад, стст.318, 329, 357, 358, 366, 375, 382 КК.
Нормотворчі недоліки
Диспозиція ч.1 ст.366 КК («Службове підроблення») містить два поняття — «офіційний документ» і «документ». У Науково-практичному коментарі до КК за редакцією В.Сташиса, В.Тація, зокрема в примітці до ст.366 КК, зазначено, що обов’язковою ознакою службового підроблення є його предмет — офіційний документ. Для того щоб той чи інший акт був визнаний документом та мав статус офіційного, він повинен відповідати низці ознак, які наведені в коментарі. Цей коментар не розрізняє понять «офіційний документ» і «документ».
Натомість Науково-практичний коментар до КК за редакцією М.Мельника та М.Хавронюка розрізняє ці поняття, вказуючи, що «документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і розповсюдження інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері, дискеті та інших носіях. Офіційними є документи, що складаються і видаються службовими особами від імені державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, а також підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти й події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити».
Т.Слуцька (Навчальний посібник «Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері службової діяльності», Київ, 2007 р.) теж дотримується такої точки зору і вважає, що приватні документи також можуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад, нотаріусом або передані громадянином для зберігання чи використання в державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад довіреність на одержання зарплати).
У зв’язку зі зверненням члена Конституційного Суду Михайла Колоса до ВС щодо практики застосування при здійсненні кримінального судочинства положень ст.366 КК, зокрема в аспекті тлумачення і застосування терміна «офіційний документ», це питання у ВС вивчено з урахуванням думки апеляційних судів та аналізу надісланих ними кримінальних справ про злочини, пов’язані зі службовим підробленням.
Встановлено, що в судів виникають певні труднощі щодо визначення предмета злочину, тобто визнання того чи іншого документа офіційним. Складність цього питання зумовлена тим, що в самому законі не конкретизовано критеріїв, яким повинен відповідати офіційний документ як предмет службового підроблення. Проблема ускладнюється й тим, що в диспозиції ст.366 КК поряд з поняттям «офіційний документ» вживається поняття «документ».
У зв’язку із цим склалася неоднакова судова практика щодо визначення предмета злочину, передбаченого вказаною статтею. Зокрема, одні судді вважають, що предметом цього злочину може бути як офіційний документ, так і просто документ. На думку інших служителів Феміди, таким предметом, виходячи зі змісту диспозиції ст.366 КК, є лише офіційний документ.
Аналіз практики розгляду справ указаної категорії дає підстави для висновку, що неоднакове застосування судами терміна «офіційний документ» пов’язане насамперед з недосконалістю диспозиції ст.366 КК, яка потребує законодавчого врегулювання та конкретизації наведених у ній понять.
Визначення термінів «офіційний документ» та «документ» можливе також шляхом унесення відповідних доповнень до ст.27 закону «Про інформацію» від 2.10.1992 №2657-XII, яка містить дефініції понять «документ», «первинний документ» та «вторинний документ».
(Далі буде)
В’ячеслав ЖУК,
суддя Верховного Суду України, заслужений
юрист України
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!