КС перекреслив «лазівки» для неявок обвинувачів та закриття кримінальних справ
Немає матеріалів — немає справи. Донедавна суди могли закрити будь-яку кримінальну справу, якщо прокуратура не квапилася пред’явити матеріали, що слугували підставою для її порушення. Проте Конституційний Суд побачив у такій нормі невідповідність принципу змагальності сторін та обмеження права на судовий захист. Як, власне, і в самій можливості, задовольнивши скаргу, відмовити в порушенні справи.
Немає матеріалів — немає справи. Донедавна суди могли закрити будь-яку кримінальну справу, якщо прокуратура не квапилася пред’явити матеріали, що слугували підставою для її порушення. Проте Конституційний Суд побачив у такій нормі невідповідність принципу змагальності сторін та обмеження права на судовий захист. Як, власне, і в самій можливості, задовольнивши скаргу, відмовити в порушенні справи.
Задовольняючи, не відмовляй!
Недоторканність людини та її право на судовий захист своєї честі є пріоритетним обов’язком держави. Крізь призму цієї основоположної конституційної гарантії КС розглянув низку положень Кримінально-процесуального кодексу, якими регулюється процедура оскарження в суді постанов про порушення кримінальної справи.
Власне увагу КС до спірних норм КПК привернули його колеги з Верховного Суду. У своєму поданні вони просили з’ясувати, чи відповідають Конституції положення чч.7 і 9, п.2 ч.16 ст.2368 КПК, які регламентують розгляд судом скарги на постанову про порушення справи.
До речі, можливість такого оскарження з’явилася лише після ухвалення рішення КС від 30.01.2003 №3-рп/2003. Однак законодавець, доповнюючи КПК новими статями, припустився, як з’ясувалося, деяких принципових помилок. Зокрема, судам було надано право скасовувати постанови про порушення кримінальної справи в разі неподання без поважних причин у встановлений строк матеріалів, на підставі яких приймалося рішення про її порушення, а також розглядати такі справи без участі прокурора. І якщо суд знаходив підстави для задоволення скарги, він відмовляв у порушенні кримінальної справи з усіма наслідками, що звідси випливають.
У своєму рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009, яке було оприлюднене 2 липня, Суд дійшов, без перебільшення, революційного для кримінального процесу висновку: не можна закривати справи на етапі дізнання та досудового слідства. Тим більше що до цього часу саме в такий спосіб блокувалися слідчі дії стосовно осіб, наділених владою.
Обгрунтовуючи свій висновок, КС нагадав, що, розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти лише наявність приводів і підстав для її винесення і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються при розгляді справи по суті. Тому уповноваження судів виносити постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в порядку, передбаченому п.2 ч.16 ст.2368 КПК, суперечить принципу поділу влади, оскільки проведення дізнання, слідства та складання досудових процесуальних документів у справах публічного обвинувачення не є предметом судочинства в кримінальних справах.
Як пояснив на прес-конференції суддя-доповідач у справі Микола Колос, після рішення КС слідчі органи зможуть повторно порушити справи за нововиявленими доказами.
Обов’язками не нехтують
«Дісталося» від Суду й органам прокуратури. За чинною нормою ч.7 ст.2368 КПК, якщо прокурор не надасть суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, суддя вправі визнати це підставою для скасування постанови про порушення справи. Проте, як відзначено в мотивувальній частині рішення, надання таких матеріалів є обов’язком органів дізнання, слідчого, прокурора, а не їхнім правом. І вони повинні вжити всіх необхідних заходів для своєчасного їх направлення до суду. Нехтування ж обов’язками може бути підставою для притягнення винних до відповідальності.
Суд наголосив, що визначений у кодексі порядок «зумовлює винесення судом рішення, яке грунтується не на всебічному, об’єктивному, повному дослідженні всіх матеріалів, а лише на юридичному факті неподання їх без поважних причин до суду». На думку КС, розгляд справи за відсутності таких матеріалів позбавляє учасників процесу права на судовий захист, а скасування із цієї причини постанови про порушення кримінальної справи виключає змагальність сторін і свободу в наданні ними суду своїх аргументів для обгрунтування правомірності чи неправомірності її порушення. Отже, Суд дійшов висновку щодо неконституційності ч.7 ст.2368 КПК.
Так само неприпустимою єдиний орган конституційної юрисдикції визнав і ч.9 ст.2368 КПК, яка припускає неявку прокурора в судове засідання. Адже саме на нього покладений обов’язок доведення правомірності порушення справи. КС наголосив, що здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, входить до конституційно визначених функцій прокуратури. Тож мають бути вжиті всі необхідні заходи для забезпечення участі прокурора під час розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи. Якщо ж цього обов’язку не виконано, винні також мають бути притягнені до відповідальності.
«Допускаючи розгляд справ за відсутності в судовому засіданні прокурора, законодавець, по суті, звільнив його від належного виконання своєї конституційної функції», — відзначив Суд. Отже, відповідне положення КПК, яке уможливлює розгляд справ без «ока закону», суперечить вимогам п.3 ст.121 і п.4 ч.3 ст.129 Конституції. Принагідно із цих самих підстав Суд визнав неконституційним припис п.3 ч.12 ст.2368 КПК, яке також допускає відсутність прокурора в судовому засіданні.
Очевидно, після цього рішення КС судам доведеться активніше реагувати окремими ухвалами на випадки неявки прокурорів у суд. Проте і прокурори будуть змушені ретельніше придивлятися до наявності підстав для порушення справ, аби згодом не червоніти за колег з правоохоронних органів.
Роман ЧИМНИЙ
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!