Учасники парламентських слухань залишилися кожен зі своєю правдою
18 березня увага представників усіх гілок влади, ЗМІ та громадськості була прикута до будівлі під куполом, де протягом майже 4 годин говорили про одне: як змінити вітчизняну Феміду на краще? Щоправда, попри розмаїття озвучених можновладцями та мантієносцями думок і пропозицій, реформна «мозаїка» ніяк не складалася.
«Ми хочемо змін», — повторювали майже всі присутні на парламентських слуханнях. Однак одного бажання (як показала більш ніж 12-річна практика) для перетворення судової системи замало.
18 березня увага представників усіх гілок влади, ЗМІ та громадськості була прикута до будівлі під куполом, де протягом майже 4 годин говорили про одне: як змінити вітчизняну Феміду на краще? Щоправда, попри розмаїття озвучених можновладцями та мантієносцями думок і пропозицій, реформна «мозаїка» ніяк не складалася.
«Ми хочемо змін», — повторювали майже всі присутні на парламентських слуханнях. Однак одного бажання (як показала більш ніж 12-річна практика) для перетворення судової системи замало. Каменем спотикання стало питання щодо вибору шляху здійснення перебудови третьої гілки влади. Дискусія перейшла в площину гучних заяв, змагання амбіцій і повноважень і боротьбу за важелі впливу на суди, а про компроміс учасники дебатів, очевидно, забули.
Питання «виключної ваги»
Відкриваючи парламентські слухання, Голова Верховної Ради Володимир Литвин наголосив на «виключній вазі» питання щодо стану здійснення правосуддя. За його словами, під час таких обговорень ВР вислуховує і бере до уваги ті пропозиції, які належить матеріалізувати в законах. Як зазначалося, цивілізованою є та країна, де виконують закони, а не слухають ораторів.
«Ми, очевидно, маємо говорити про те, що перетягування каната, яке спостерігаємо в плані законодавчого забезпечення функціонування судової системи в Україні, призводить до того, що сьогодні громадяни тотально не довіряють усім гілкам влади, включаючи і судову. Тому можемо сказати, що та війна, яка триває за вплив на суд, своїм наслідком матиме дискредитацію судової системи в Україні. Невипадково суди часто-густо сприймаються як знаряддя в боротьбі з політичними, бізнесовими та іншими конкурентами», — заявив спікер.
На переконання В.Литвина, в процесі обговорення треба досягти згоди стосовно того, що належить робити, зокрема щодо двох законопроектів, довкола яких точиться дискусія. «І сподіваюсь, що за результатами парламентських слухань у нас буде можливість доопрацювати ті законодавчі акти, які сьогодні широко обговорюються», — сказав він.
Довіра є — єдності немає
У своїй доповіді очільник Верховного Суду передусім заявив, що судді виступають за кардинальну зміну ситуації у сфері правосуддя. Більше того, на думку Василя Онопенка, добре розуміючи і знаючи стан справ у судовій системі, його колеги не лише мають власну оцінку ситуації, що склалася в судочинстві, а й пропонують конкретні заходи стосовно її зміни. Так, за останні два роки найвищою судовою інстанцією було розроблено і передано відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи 29 законопроектів, зокрема щодо автоматизованого розподілу справ між суддями. Втім, за словами доповідача, пропозиції мантієносців ніхто не врахував при розробці та ухваленні проектів законів «Про судоустрій України» та «Про статус суддів».
«Судову владу намагаються звинуватити в усіх бідах. Але треба нарешті зрозуміти, що основна причина наших проблем не в судах — вона в кризі управління державою, в глобальному політичному конфлікті та неспроможності його вирішити правовими засобами», — наголосив Василь Васильович.
Він відзначив, що до всіх державних органів рівень довіри громадян є однаковим — критично низьким, а стосовно звинувачень на адресу обителей Феміди відповів «мовою офіційної статистики».
Як наголошувалось, із року в рік зростає кількість звернень громадян до суду. У 2008 році по першій інстанції суди загальної юрисдикції розглянули 8,9 млн справ, що на 3,5 млн більше, ніж у 2004 році. Збільшення кількості звернень до Феміди, на думку очільника ВС, свідчить, з одного боку, про загострення суспільних проблем, з іншого — про зростання довіри до суду як правового арбітра. На підтвердження цього В.Онопенко повідомив про незначну кількість оскаржених рішень судів першої інстанції. Згідно з озвученою статистикою торік до апеляційного суду було оскаржено лише 3% рішень, постановлених місцевими судами, а в касаційному порядку — лише 1%. «Це є певним свідченням визнання учасниками правового конфлікту судового рішення законним і обгрунтованим», — резюмував Голова ВС.
Водночас він висловив занепокоєння «надзвичайно тривожною» ситуацією в системі правосуддя, причини якої, на його думку, криються в нерозумінні багатьма представниками політичної влади визнаної у світі аксіоми: суд — це найвищий правовий арбітр, а не засіб задоволення чиїхось політичних, бізнесових та інших інтересів.
Також, на переконання керманича ВС, на стані вітчизняного правосуддя вкрай негативно позначається порядок добору кадрів, який здійснюється за різними підходами і критеріями. До того ж, як зазначалося, цей процес є досить заполітизованим.
Не оминув В.Онопенко і проблеми спеціалізації судів. Він констатував, що наразі функціонує три автономні системи, в яких різні процедури розгляду справ, різні кадрова політика та дисциплінарна практика, а також матеріально-технічне забезпечення.
Очевидним, на думку очільника найвищої судової інстанції, є те, що в державі не може бути кількох судових влад, так само, як законодавчих чи виконавчих. «Судова влада повинна бути одна-єдина, інакше відбудеться руйнація всієї системи, а з нею — державної влади загалом, власне, це сьогодні й відбувається в нашій державі», — наголосив він.
В.Онопенко також занепокоєний висловлюваннями деяких своїх колег, зокрема заявами голови Вищого адміністративного суду Олександра Пасенюка, який, говорячи про завершення формування системи адміністративних судів, наголошує, що вдалося побудувати окрему гілку судової влади. «Після завершення побудови такої окремої гілки судової влади залишилося під неї побудувати ще окрему державу», — зіронізував доповідач. За його словами, сьогодні вже стало очевидним: розвиток адміністративного судочинства в Україні пішов хибним шляхом.
Водночас В.Онопенко наголосив, що не виступає проти спеціалізації розгляду справ та існування спеціалізованих судів. «Я категорично за спеціалізацію, але за таку, що насправді поліпшує якість правосуддя, а не ускладнює його», — підкреслив служитель Феміди.
Він звернув увагу на необхідність забезпечення єдності судової влади та поінформував, що відповідний законопроект уже підготовлено. «Відразу скажу, що під єдністю ми розуміємо не ліквідацію системи господарських та адміністративних судів, як дехто закидає, а створення механізмів запровадження єдиної для всієї держави судової практики, тобто однакового розуміння змісту закону всіма судами, єдиної для всіх судів системи підбору кадрів, єдиного статусу суддів, єдиного порядку їх забезпечення», — підсумував В.Онопенко.
Спершу концепція, потім реформа
Погляди керманича ВС на перебудову судової системи підтримав і його Перший заступник Петро Пилипчук, котрий зауважив, що не може ознаменувати судову реформу законопроект, який містить ряд концептуальних положень, що не узгоджуються з Основним Законом, рішеннями Конституційного Суду, не відповідають міжнародним стандартам, і концепції вдосконалення судівництва. На його переконання, реалізація положень цього документа може призвести до негативних наслідків: загострення руйнівних процесів у сфері правосуддя, знищення його засад, подальшого віддалення Феміди від людей, унеможливлення оперативного судового захисту прав і свобод людини. За словами П.Пилипчука, в проекті «системно обмежуються повноваження судових органів і гіпертрофовано збільшуються повноваження органів, які не мають стосунку до судової системи».
Також він висловив стурбованість окремими нормами згаданого проекту, зокрема, щодо «суцільної спеціалізації судової системи»: створення Вищих цивільного і кримінального судів і позбавлення ВС касаційних повноважень. Це, на думку П.Пилипчука, призведе до того, що найвища судова інстанція не зможе забезпечити однакового застосування законів у державі. Він зазначив, що до 17 листопада минулого року ВС мав повноваження на перегляд постанов у справах про адміністративні правопорушення. «Щороку ми розглядали понад тисячу таких справ, забезпечуючи тим самим однакове застосування законів. А це не прості справи. За ними — конфіскація майна на мільйонні суми, арешти, позбавлення прав, правові наслідки у вигляді позовів на багатотисячні суми», — поінформував Петро Пилипович. Однак восени 2008 року за рішенням парламенту ВС був позбавлений цих повноважень. Як наслідок, через 4 місяці стало очевидно, що в різних областях одні й ті самі норми Митного кодексу, закону «Про боротьбу з корупцією», Кодексу про адміністративні правопорушення застосовуються по-різному.
За його словами, судову реформу необхідно починати зі схвалення парламентом її концепції. «Саме концепцією мають бути передбачені першочергові та перспективні, системні та цілісні, науково обгрунтовані та методологічно виважені заходи і засоби завершення судової реформи в Україні», — підкреслив П.Пилипчук. Водночас він наголосив на необхідності внесення змін до законів, які регулюють процесуальну діяльність і фінансування судів.
Демократія — не анархія
Занепокоєння політизацією судової системи висловив і Василь Маляренко, який очолював ВС у 2002—2006 роках. Зокрема, він заявив, що в умовах, коли парламент та інші органи влади відверто ігнорують закон і продукують у суспільство норму поведінки «ти мені, а я тобі», кожна впливова сила вважає, що судове рішення дешевше купити або отримати в інший незаконний спосіб. «Протистояти цьому може не кожен суддя», — констатував В.Маляренко.
На його переконання, народ виконує закони лише тоді, коли його «жорстко контролюють і карають». Як відзначалося, громадяни не готові до запропонованих згори стандартів демократії, вони часто трансформують її у вседозволеність, а можновладці, на жаль, цього не враховують.
За словами доповідача, влада час від часу констатує факти правопорушень з боку суддів, порушує кримінальні справи, але довести їх до логічного завершення не завжди може у зв’язку з певними особливостями вітчизняного законодавства. «Недоторканність суддів у певній мірі є в усіх країнах світу, але там не можуть уявити, що на взяття під варту мантієносця, який убив людину чи скоїв інший тяжкий злочин, потрібно тижнями, а то й місяцями чекати дозволу Верховної Ради. Є демократія, але важелів стримування анархізму дуже мало», — резюмував В.Маляренко.
Водночас він зазначив, що негативні наслідки відсутності кадрової політики в судах проявились на прикладі судді Ігоря Зварича.
Як наголошувалося, для лікування «синдрому Зварича» в судах, їх деполітизації та наведення там елементарного порядку потрібен величезний комплекс заходів, зокрема реформування прокуратури, перетворення на сильну незалежну складову судової влади. Також пропонувалося реформувати адвокатуру, сфери дізнання та досудового слідства і визначитися, хто і в який спосіб має призначати голів судів. Утім, першим кроком, на думку колишнього очільника ВС, має бути збалансування влади в державі, її оздоровлення, без цього перспективи немає.
Борг, який має бути повернуто
На відміну від інших доповідачів говорити про проблеми судоустрою країни міністр юстиції Микола Оніщук не захотів, оскільки, на його думку, знайти якийсь один спосіб, тим більше універсальний, для вирішення проблем, які накопичилися в судочинстві, неможливо. Найбільш актуальною він назвав проблему «інстанційної побудови судів». «Права на апеляційний перегляд сьогодні не мають громадяни, яких засуджують до довічного позбавлення волі», — наголосив він.
Як зазначалося, інша проблема стосується касаційного перегляду справ. М.Оніщук констатував, що нині існує різнобій і щодо змісту, і щодо форми такого перегляду. За його словами, вирішення потребує проблема щодо відсутності касаційного перегляду судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, особливо тих, де йдеться про обмеження і позбавлення певного права, адміністративний арешт, конфіскацію майна. Міністр принагідно нагадав, що відповідний законопроект був унесений Урядом у парламент. Зокрема, він висловив сподівання, що найближчим часом документ буде ухвалено і громадяни отримають право в касаційному порядку оскаржувати рішення судів.
Також удосконалення потребує принцип спеціалізації судової системи. Мова йде про запровадження спеціалізованих, земельних, патентих, ювенальних судів. «Однак ставитися до прийняття таких рішень слід умотивовано і виважено, виходячи з фінансових ресурсів держави», — застеріг міністр. Це ж стосується й спеціалізації загальних судів. На переконання М.Оніщука, необхідно розглянути можливість запровадження інституту мирових суддів (за умови вдосконалення конституційного регулювання судочинства), що сприятиме наближенню Феміди до людей і розвантаженню судів. «Не секрет, що це якраз та категорія суддів, які можуть і повинні обиратися громадянами. Оскільки по своїй природі це напівдержавні суди, я так дозволю їх охарактеризувати, вони б мали взяти до свого розгляду велику кількість справ, які безпосередньо стосуються побутових та інших інтересів громадян та можуть бути вирішені без звернення до розгалуженої та складної системи державних судів», — поділився думками керманич Мін’юсту.
Не залишився поза увагою міністра і механізм призначення служителів Феміди на адміністративні посади, який, попри рішення Конституційного Суду від 16 травня 2007 року, на законодавчому рівні досі не визначений. «Отже, оскільки цей механізм, який ми сьогодні застосовуємо, не є законодавчо визначеним, на жаль, він ставить під сумнів і легітимність існуючого порядку призначення суддів на адміністративні посади. І це той борг, який має бути повернутий Верховною Радою в процесі ухвалення нової редакції закону «Про судоустрій України», — резюмував М.Оніщук.
Що написано пером…
Вийшовши на парламентську трибуну, нардеп Вадим Колесніченко спершу вирішив нагадати присутнім про книгу, написану В.Онопенком. Він процитував рядки, в яких ішла мова про створення системи адміністративних судів. На той час, за словами депутата, автор книги називав «проривом» створення спеціалізованих судів, зокрема й адміністративних. «Проте тепер разом зі своїм оточенням — фракцією БЮТ — Голова Верховного Суду каже, що цього не потрібно робити», — зазначив народний обранець.
За словами доповідача, в березні 2006 року В.Онопенко як голова профільного комітету заявляв про необхідність створення вищих цивільного та кримінального судів. Крім того, як зазначалося, в серпні—вересні 2006 року Василь Васильович як член національної комісії передбачив це положення у двох законопроектах. Утім, на переконання В.Колесніченка, як тільки В.Онопенко очолив найвищу судову інстанцію, його погляди змінили на протилежні: тепер він принциповий противник створення нових вищих судів, оскільки до них повинні перейти повноваження та фінансування від двох головних палат ВС.
У згаданій В.Колесніченком книзі йдеться і про корпоратизацію судової системи, зокрема про право суддів висувати кандидатів на мантії та вирішувати питання про їхню відповідальність за порушення закону, що, на думку автора, в багатьох випадках призводить до безвідповідальності. За словами парламентаря, раніше керманич ВС ідею підпорядкування судів першої ланки вищим судовим інституціям називав спробою створення адміністративної командної системи в судах. В.Колесніченко також заявив, що надання головам вищих судів права добирати кандидатів може призвести до грубого порушення конституційного принципу незалежності служителів Феміди, повного підпорядкування представникам вищої судової інстанції і врешті-решт — до корпоратизації судової влади.
Водночас він нагадав: Василь Васильович попереджав про небезпеку того, що сьогодні відбувається в Раді суддів: голови судів та їхні заступники, по суті, призначають і звільняють один одного за принципом «сьогодні ти мене призначив, а завтра я тебе».
На думку доповідача, коли В.Онопенко був міністром юстиції, головою парламентського комітету, він протягом 15 років боровся проти корпоратизації судової влади, а тепер, зайнявши посаду Голови ВС, змінив свої погляди на діаметрально протилежні.
Найбільше керманич ВС побоюється, на думку народного депутата, п’ятикратного зменшення складу ВС, а також «заходів з метою припинення панібратства та кругової поруки в судовій системі». Що стосується розроблених найвищою судовою інстанцією країни 30 законопроектів, то вони, на переконання В.Колесніченка, передбачають лише розширення повноважень і фінансування ВС.
Спочатку вибори, а потім закони
Згадуючи у своїй доповіді горезвісний закон «Про судоустрій України», народний депутат Юрій Кармазін заявив: ухвалювати цей закон потрібно так, щоб він набрав чинності тільки після завершення президентської кампанії. «Ось тоді всі ці бійки закінчаться і почнеться конструктивна робота і конструктивне обговорення стану правосуддя», — наголосив він.
Неприпустимим народний обранець уважає й те, що судді районної, міської та апеляційної ланок отримують зарплату вдесятеро меншу, ніж представники Верховного та вищих спеціалізованих судів. Ця несправедливість спостерігається і під час виділення коштів на ремонт і будівництво судів. Як зазначалося, за два роки на ремонт приміщень ВС виділили $40 млн, 207 млн грн.! За ці гроші, за підрахунками народного обранця, можна було б побудувати «палаци» для 10 судів.
У зв’язку із цим Ю.Кармазін нагадав присутнім, як ухвалювався у 2002 році закон «Про судоустрій України»: «Я стояв тут і просив Івана Плюща не ставити на голосування «сирий» закон «Про судоустрій України». Просив, благав, бо я приїхав якраз з госпіталя. Але він поставив по команді з Банкової, бо наступного дня мала розглядатися справа відносно Мельниченка у Верховному Суді. Це був четвер, а розглядали справу в п’ятницю. Ось така була ціна!»
«Ось тому ми сьогодні всі кульгаємо, кульгає і судова система, бо таким чином було прийнято той закон. Не можна допускати, щоб і цей документ так було прийнято», — наголосив перший заступник голови Комітету ВР з питань правосуддя.
Насамкінець він зауважив, що не потрібно ліквідовувати військові суди, оскільки це абсолютно неправильно. Проте закінчити цю думку йому за браком часу так і не вдалося.
Інспекцію — на варту!
Виправляти критичну ситуацію у сфері відправлення правосуддя вирішив і голова Вищого господарського суду в 1991—2006 роках Дмитро Притика. Проте знайти чудодійний рецепт оздоровлення судової влади, схоже, і йому не вдалося.
Спочатку він закликав присутніх об’єднати зусилля для доопрацювання прийнятих ВР у першому читанні законів «Про судоустрій України» та «Про статус суддів». Зокрема, Д.Притика зауважив: «Я належу до тих практиків і теоретиків, які схиляються до децентралізації судової системи і, природно, до поглибленої її спеціалізації. Тобто — створення вищих судів і ВС, який міг би здійснювати свої функції в пленарному режимі, оскільки така організаційна структура судової системи дасть можливість підняти професійний рівень служителів Феміди, скоротити строки розгляду справ і наблизити суди до громадян».
Що стосується призначення на адміністративні посади, то доповідач наголосив: до цієї процедури безпосередній стосунок повинні мати колективи судів і суддівське самоврядування. Колишній очільник ВГС нагадав, що у 2002 році, коли була проведена мала судова реформа, започаткували обрання голови колективом суддів. «Повинен вам зізнатися, що жодного разу ми не помилилися. Всі керівники працюють до сьогодні», — наголосив він.
Не оминув Д.Притика і такої проблеми, як підбір кадрів. Він зауважив, що 25 років — незначний віковий ценз, який необхідно обов’язково підняти. На його думку, ці зміни слід унести і до Конституції, і до майбутнього закону про судоустрій.
Наприкінці свого виступу колишній голова ВГС заявив про те, що є абсолютно щирим прихильником створення дисциплінарної комісії та судової інспекції. Та чи знайдуться в такої ініціативи однодумці, сподіваємося, можна буде побачити вже в найближчому майбутньому.
Кроки для дороги
Голові Вищого адміністративного суду Олександру Пасенюку довелося захищати молоду адмінюстицію, на яку протягом дня було немало нарікань. За його словами, адмінвертикаль є незручною для деяких політиків та урядовців, проте в подробиці вирішив не вдаватися.
«В Україні зовнішня спеціалізація втілена в системі адміністративних і господарських судів, проте не повною мірою використано потенціал внутрішньої спеціалізації. Я думаю, адміністративні справи мають розглядати також спеціалізовані судді», — вважає О.Пасенюк.
На цьому етапі реформи, на думку очільника ВАС, слід звернути увагу «на зміну саме процесуального законодавства, а вже реформований процес окреслить і оптимальну систему судів, потрібну Україні».
Свідоме й невиправдане недотримання суддями правових позицій, проголошених у цих рішеннях, має тягнути за собою, за його словами, дисциплінарну відповідальність. Але судовий прецедент стане дієвим тільки тоді, коли практика судів касаційної інстанції буде єдиною. З цією метою О.Пасенюк запропонував запровадити у Вищому адміністративному та Вищому господарському судах ще одну форму діяльності колегії у складі всіх служителів Феміди, так би мовити, пленарну колегію. За його словами, остання має розглядати касаційні скарги в тому випадку, коли під час розгляду звичайна колегія дійде висновку, що норми матеріального права необхідно застосовувати інакше, ніж це зробили пленарна або звичайна колегії.
Як зазначалося, є випадки, коли різне застосування закону допускають касаційні інстанції та навіть палати ВС. У КАС є норма, яка в таких випадках передбачає спільне засідання палат, однак на практиці вона не застосовується. «Її реалізація ефективно запобігла б розбіжностям у застосуванні закону. Дивно, що на сьогодні цю норму не закріплено в більшості процесуальних кодексів», — зауважив О.Пасенюк.
З метою розвантаження судів касаційної інстанції очільник ВАС запропонував до процесуальних законів унести зміни: стосовно спрощення процедури касаційного перегляду, вдосконалення порядку подання касаційних скарг та прийняття їх до розгляду, зокрема запровадження інституту допуску.
Водночас він нагадав, що більш ніж 10 років тому Конституційний Суд задекларував позицію: особа має право на судове оскарження рішень та дій суб’єкта владних повноважень незалежно від того, чи використала вона адміністративний порядок оскарження. Як наслідок, у більшості випадків громадяни віддають перевагу саме судовому порядку оскарження, а можливість подання адміністративної скарги ігнорують. Такий спосіб організації захисту прав особи, на думку судді, є нераціональним.
«У КАС і законодавстві про адміністративне оскарження, а саме в проекті АПК, який до цього часу ще не прийнятий Верховною Радою, необхідно закріпити правило: адміністративний позов може бути поданий тільки після того, як особа зі своєю скаргою пройде хоча б одну інстанцію в адміністративному порядку», — зауважив голова ВАС.
Насамкінець О.Пасенюк сказав: «Будь-яка реформа — це не панацея, адже завжди існують різні варіанти вирішення того чи іншого завдання. Її можна критикувати, виділяючи слабкі сторони і пропонуючи варіанти вдосконалення процесу. Але я вважаю, що не варто перекладати відповідальність за біди нашої судової системи на спеціалізовані суди».
Професіонали вирішують усе
Не менш дискусійним для учасників парламентських слухань стало питання щодо кадрового забезпечення суддівського корпусу. За словами голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігоря Самсіна, кваліфкомісії, на яких покладено виконання фундаментальних завдань з формування та поновлення корпусу професійних суддів, періодичного підвищення фахового рівня, а також вирішення питань щодо відповідальності мантієносців за невиконання професійних обов’язків, відповідності займаним посадам, працюють у межах правового поля.
Він поінформував, що ВККС підтримує норми законопроекту, за якими, процедура добору на посаду судді грунтується на конкурсній основі. І.Самсін наголосив на необхідності запровадження спеціальної підготовки кандидатів та їх стажування в судах. Водночас він зосередив увагу на введенні єдиної системи добору кандидатів у судах загальної юрисдикції, а також єдиної системи анонімного тестування претендентів на мантію, що, на його переконання, потребує законодавчого закріплення.
Представники ВККС уважають слушними положення проекту щодо створення територіальних кваліфкомісій у кожній області, тобто без урахування спеціалізації та прив’язування їх до апеляційних округів спеціалізованих судів, а також розширення повноважень самої ВККС.
Наостанок І.Самсін запевнив присутніх, що кваліфкомісії працюють ефективно, і висловив сподівання, що так буде і надалі.
Солідарним у деяких питаннях із керманичем ВККС був його колега — голова Судової палати в адміністративних справах ВС Віктор Кривенко, який зазначив, що суть судово-правової реформи зводиться до трьох питань: кадрове, матеріально-технічне забезпечення судів та інструментальне забезпечення діяльності суду за допомогою процесів. Жодне з них, за його словами, досі не вирішено.
Суддя ВС переконаний, що у світі немає кращого підбору кадрів, ніж в українських судах. «Кваліфікаційні комісії перевіряють кандидатів, Державна судова адміністрація три чи чотири рази перевіряє якість підготовлених документів, а Вища рада юстиції — правильність прийнятих кваліфкомісіями екзаменів», — сказав В.Кривенко.
З питання кадрового забезпечення судової гілки влади розпочав свій виступ і колишній очільник Мін’юсту, голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права у 2005—2006 роках нардеп Сергій Головатий. На його переконання, починати щось змінювати в судовій системі потрібно з фахової підготовки суддів. Зокрема, необхідно створити професійну школу для служителів Феміди, аби вони здобували знання, які б відповідали європейським стандартам.
***
Фінальним акордом кількагодинної дискусії про наболіле прозвучала заключна промова головуючого, в якій він побажав учасникам зібрання дожити до того часу, коли норми, прописані в Основному Законі, будуть-таки реалізовані, адже, на його переконання, тільки після цього Україна стане справді правовою державою.
Отже, якщо ми прагнемо змін, то, можливо, починати потрібно із малого: передусім навчитися поважати закон! Кожен можновладець нарешті має усвідомити: правила існують не тільки для того, щоб їх порушували, а норму закону можна використовувати не лише як інструмент у політичній боротьбі. Ймовірно, тоді «великі реформатори» згадають про суддів, які можуть стати жертвами чергового правового колапсу, і в процесі перебудови третьої гілки влади врахують їхні пропозиції. Адже саме мантієносцям працювати у «відреставрованій» судовій системі. Інакше кожна політична сила в будь-який час уважатиме за потрібне перекроїти «уніформу» для Феміди на власний розсуд. Але ж не у формі сенс, а в змісті.
Олена ВЕЛИКОДНА,
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!