Василь ОНОПЕНКО: «У руках судді зосереджено величезну владу, тому і відповідальність має бути такою ж величезною»

Державна влада може успішно виконувати свої завдання перед суспільством, якщо вона утворює єдине ціле, якщо її інститути діють узгоджено і виключно в суспільних інтересах. Тому на сьогодні вкрай важливою є об’єктивна оцінка поточного стану у сфері правосуддя та наявних у ній проблем. Нам необхідно виявити ті фактори, які здійснюють негативний вплив на судову владу, позначаються на захисті прав громадян, юридичних осіб та держави. Причому як зовнішні — ті, що від нас не залежать, так і внутрішні, тобто ті, що безпосередньо зумовлюються діями та рішеннями судів і суддів.

«Державна влада може успішно виконувати свої завдання перед суспільством, якщо вона утворює єдине ціле, якщо її інститути діють узгоджено і виключно в суспільних інтересах. Тому на сьогодні вкрай важливою є об’єктивна оцінка поточного стану у сфері правосуддя та наявних у ній проблем.

Нам необхідно виявити ті фактори, які здійснюють негативний вплив на судову владу, позначаються на захисті прав громадян, юридичних осіб та держави. Причому як зовнішні — ті, що від нас не залежать, так і внутрішні, тобто ті, що безпосередньо зумовлюються діями та рішеннями судів і суддів».

Саме на цьому наголосив Голова Верховного Суду у своєму виступі.

Таким поважним складом і на такому високому рівні суддівського представництва ми збираємося за останні півтора року вже втретє. З відомих причин торік у два етапи було проведено позачерговий VIII з’їзд суддів України, який для судової системи та й для країни загалом уважаю історичним.

Сьогодні разом з найвищими посадовими особами держави ми маємо можливість визначитись у тому, як утвердити в Україні компетентний, справедливий і безсторонній суд. Ми маємо обговорити те, що кожен із нас може реально зробити для поліпшення правосуддя. Кожен у межах своїх повноважень має необхідні для цього можливості — чи то законодавчі, чи то процесуальні, чи організаційні, чи фінансові.

«Без правосуддя не можна забезпечити нормального життя»

Переконаний, що всі присутні занепокоєні подіями, які відбулись останнім часом та призвели до дестабілізації діяльності судової влади. Вони були предметом детального обговорення в суддівському середовищі. Позиція суддів стосовно них відома: її, зокрема, викладено у зверненнях президії Ради суддів до Президента, до суддів та Парламент­ської асамблеї Ради Європи і Організації з безпеки та співробітництва в Європі. З цієї непростої ситуації ми маємо ви­йти спільними зусиллями, образно кажучи, зібравшись за столом переговорів. Переконаний: ми це зробимо, бо нас об’єднує спільна відповідальність за велику державну справу — забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Якщо говорити про перед­умови для справедливого і законного правосуддя, то, на мій погляд, на сьогодні це визначається двома ключовими й взаємопов’язаними чинниками: зміною ставлення основних носіїв державної влади до суду і проведенням суспільно орієнтованої судової реформи.

Усім необхідно усвідомити, що без правосуддя не можна забезпечити нормального життя, оскільки ніщо не здатне замінити чи підмінити суд як найвищого арбітра у вирішенні су­спільних конфліктів, останню правову інстанцію. При цьому за будь-яких обставин мають бути забезпечені конституційні гарантії щодо самостійності судів та незалежності суддів. Що стосується суддів, то вони мають забезпечувати належне ставлення до суду своїми справедливими і законними рішеннями.

«Ми не можемо підтримати запровадження «суддівських джунглів»

Надзвичайно негативно на стан правосуддя впливає відсутність системної та су­спільно орієнтованої судової реформи. Уже впродовж тривалого часу суди і судді перебувають у стані невпевненості, очікування (вироку) від реалізації чергової спроби реформування чи, точніше, псевдореформування.

Дехто зі зрозумілою метою методично поширює дезінформацію про те, що судді, керівництво Верховного Суду, особисто В.Онопенко виступають проти судової реформи. Це абсолютно не відповідає дійсності! Скажу більше в присутності високоповажних гостей і, переконаний, шановні колеги, ви мене у цьому підтримаєте: судді, як ніхто інший, зацікавлені в радикальних конструктивних змінах у судочинстві!

Бо здійснення правосуддя — це наша щоденна робота, це наше життя. Звідси — внутрішня потреба суддів у якісних змінах, які істотно поліпшать діяльність судів і зроблять більш ефективним судовий захист прав і свобод людей.

Але судді наполягають на реформі науково обгрунтованій, продуманій, здійснюваній в інтересах правосуддя і суспільства. Однак ми не можемо підтримати законодавчі ініціативи, реалізація яких призведе до запровадження «суддівських джунглів» (а як інакше назвати пропозицію щодо утворення нової системи судоустрою, яка складатиметься з 15 видів судів?), віддалення правосуддя від людини, потягне за собою колосальні витрати. Тільки на запуск пропонованої системи потрібно понад 10 млрд грн.!

Кажуть, що далі всіх заходить той, хто не знає, куди йти.

Хочу всіх запевнити: суддів­ська спільнота знає, куди йти, і вона має своє бачення як стратегії реформування судочинства, так і вдосконалення окремих судових процедур та положень матеріального права. Концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи знайшли відображення в окремому рішенні VIII позачергового з’їзду суддів. Конкретні законодавчі пропозиції втілені в десятках законопроектів, запропонованих різним суб’єктам законодавчої ініціативи. Експертні оцін­ки, що грунтуються на судовій практиці, висловлені в численних висновках Верховного Суду щодо пропонованих змін до законодавства.

Виступаючи на VII з’їзді суддів, Президент Віктор Ющенко висловив побажання, щоб судді стали «провідними учасниками формування і реалі­зації» концепції судової реформи. Однак, на жаль, судді були відсторонені від цього процесу, їхню позицію ніхто не враховував при підготовці та ухваленні базових для судочинства актів. Суддівські пропозиції, що справді є актуальними і важливими для правосуддя, виявилися малоцікавими для тих, хто реально впливає на законотворчість.

Якщо говорити про здійснювані на сьогодні зусилля з реформування судочинства, то вони (і це стало очевидним для всіх) зводяться, по суті, до головного питання — порядку призначення суддів на адміністративні посади. Тобто до питання, яке є зовсім не основним для судової реформи, оскільки стосується лише внутрішньої організації діяльності суду.

До того ж найбільш оптимальним і вже перевіреним часом варіантом є здійснення такого призначення Радою суд­дів — вищим органом суддівського самоврядування, органом колективним, абсолютно аполітичним, нікому не підпорядкованим, який практично виключає протиправний вплив на суддів. До речі, саме такий механізм передбачено і в затвердженій Президентом концепції розвитку судочинства.

Виконання Радою суддів цієї функції впродовж майже півтора року ні в кого не викликало будь-яких претензій у не­об’єктивності. Непокоїть це лише тих, хто прагне здійснити політико-комерційне поглинання судової системи.

«Звинувачення судової влади у всіх можливих гріхах є абсолютно безпідставними»

Оцінюючи сьогодні ситуацію у сфері вітчизняного судочинства, повинен констатувати, що вона є справді дуже складною. І тут ми маємо бути об’єктивними. Крім незабезпечення державою базових передумов для справедливого правосуддя, значною мірою така ситуація спричинена внутрішніми факторами, пов’язаними з організацією діяльності судів та здійсненням суддівських повноважень.

Сьогодні на адресу судів висловлюється багато зауважень, звинувачень і претензій. Дехто судову владу називає найбільш корумпованою і навіть небезпечною для суспільства. Зрозуміло, нерідко це робиться з метою компрометації всього суддівського корпусу, досягнення певної особистої мети, а також для прикриття чи виправдання своїх неправомірних дій стосовно судів і суддів. При цьому ігнорується та об’єктивна закономірність, що суди — це частина державної влади, судді — це частина суспільства. Тому огульна критика судової влади, а тим більше звинувачення її у всіх можливих гріхах, є абсолютно безпідставними.

Ми визнавали і зараз відверто визнаємо справедливість багатьох нарікань на зловживання у сфері правосуддя. Вони є далеко не поодинокими. Деякі судді допускають вседозволеність, зловживаючи правом судити, потурають проникненню політики у правосуддя, стають посередниками або ж виконавцями у різноманітних протиправних схемах.

Останнім часом, окрім найбільш суспільно резонансних рішень, які мають вочевидь політичний підтекст, суди ви­явилися втягнутими у схеми з маніпуляціями із землею, незаконним набуттям права власності, узаконенням самочинного будівництва, видачею виконавчих документів на вочевидь незаконні рішення третейських судів, забезпеченням обходу закону при відшкодуванні ПДВ та ухиленні від митних зборів.

Зупинюся на найгостріших проблемах. Переконаний, що вони будуть сприйняті делегатами з’їзду з усією відповідальністю.

«Ми повинні зупинити зловживання в земельних спорах»

Найбільш проблемною на сьогодні виявилась судова практика в земельних спорах. Оскільки земельне питання є надзвичайно актуальним, а отже, прибутковим, то і спокус «нагріти на ньому руки» вистачає. Зокрема, й за допомогою окремих служителів Феміди. На превеликий жаль.

З метою виявлення таких випадків та вжиття заходів щодо їх запобігання нинішнього року Верховним Судом було вивчено судову практику в земельних спорах, зокрема в Київській області. Результати цього ви­вчення вразили і змістом судових рішень, і хитрістю схем незаконних операцій із землею, до яких долучалися представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, третейські суди.

Зрозуміло, що ці рішення, які влаштовували всіх зацікавлених і задіяних у схемах осіб, не оскаржувалися в апеляційному та касаційному порядку. Як правило, вони не оскаржувались і прокурорами.

Один із механізмів обходу закону за допомогою судових рішень — звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики. Розміри таких ділянок сягали десятків гектарів. Безперечно, особи не могли набути права власності на означені ділянки в передбаченому законом порядку, оскільки Земельним кодексом установлено мораторій на їх відчуження. Однак у деяких суддів це було поставлено на потік. Такі справи вирі­шувалися без дотримання процесуальних норм за кілька днів, а інколи — взагалі протягом одного дня з моменту надхо­дження позовної заяви.

Звертає на себе увагу, що на подібних рішеннях «спеці­алізувалися» лише два суди Київської області. В одному з них — Бориспільському міськ­районному — взагалі було виготовлено типову справу «про звернення стягнення на земельну ділянку».

Цей суд «займався» також видачею виконавчих документів на рішення третейських судів, які теж масово «узаконювали» право власності на земельні ділянки, що не могли відчужуватися. Причому третейські суди приймали рішення саме на території Бориспільського району. Зрозуміло, чому: принцип схеми передбачає, що потрібна справа повинна знайти «свого» суддю.

Ще один винахід спритних набувачів земельних ділянок — установлення судовим рішенням факту передачі у власність земельної ділянки. Площа такої земельної ділянки в одному випадку становила... 959 (!) га. І це при тому, що навіть у передбачений законом спосіб особи взагалі не можуть набувати права власності на земельні ділянки площею понад 100 га!

Рішеннями деяких судів особи убезпечувалися від будь-яких можливих перешкод щодо набуття ними таким чином земельних ділянок. Зокрема, одночасно в подібних рішеннях різним органам та установам (відділам містобудування та архітектури, відділам земельних ресурсів, районним державним адміністраціям тощо) заборонялося відмовляти в дачі ви­сновків та погодженні документації при виготовленні державного акта.

Виявлено й випадки недотримання виключної підсудності справ щодо нерухомого майна. Наприклад, рішенням Борис­пільського міськрайонного суду звернено стягнення на земельні ділянки, розташовані на території Броварського району.

Неможливо перерахувати всі способи набуття таким чином земельних ділянок. Верховним Судом надіслано листа до апеляційних судів із підсумками вивчення земельних спорів. Ми повинні зупинити зловживання в цій сфері й не допустити, аби їх хвиля покотилася далі.

Я вніс до Вищої ради юстиції подання з пропозиціями щодо звільнення суддів, які грубо порушували закон при вирішенні земельних спорів, з посад за порушення присяги. Зокрема, стосовно усіх суддів того суду, в якому виявлено найбільше порушень закону при розгляді вказаних справ, — Макарівського районного.

«Судді «вирішують проблеми» там, де нотаріуси на це не насмілились»

Верховним Судом виявлено ще одну схему з категорії «судових рішень, які не оскаржуються, бо всіх влаштовують» — визнання договорів дійсними.

У кращому випадку за допомогою судових рішень сторони таких договорів уникають нотаріального посвідчення договору та, відповідно, сплати державного мита. Наприклад, як це мало місце в одній з таких справ, яку розглядав Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим, — договірна вартість майна становила 250 тис. грн., а судовий збір — лише 51 грн.

У гіршому випадку за допомогою визнання в судовому порядку договорів дійсними сторони фактично укладають договори, які не можуть бути нотаріально посвідчені у зв’язку з тим, що суперечать закону. Тому деякі судді «вирішують проблеми» сторін таких договорів, діючи всупереч закону там, де нотаріуси на це не насмілились.

За допомогою судових рішень спритні ділки «узаконюють» самочинне будівництво — здійснене без належного дозволу чи проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У переважній більшості таких справ спір між сторонами відсутній. Відповідачі (в основному органи місцевого самоврядування), як правило, беруть участь у справі формально та визнають позов. А суди, не обтяжуючи себе перевіркою відповідності закону визнання відповідачами позовів, їх задовольняють. Так, у І півріччі цього року такі позови було задоволено судами в 95% цієї категорії справ.

Зрозуміло й, чому катастрофічно зростає кількість справ про самочинне будівництво: у І півріччі цього року їх розглянуто понад 11 тис., практично стільки, скільки за весь 2006 рік!

Абсолютно неприпустимими є випадки безвідповідального і формального ставлення суддів до розгляду справ про усиновлення дітей, особливо іноземцями. Встановлено випадок, коли суд не звернув уваги на факт взяття на облік дитини з метою усиновлення ще до її народження. Знову ж таки: чому в таких випадках проявляють бездіяльність прокурори?

Надзвичайно серйозною — такою, що може перерости в проблему національної безпеки у сфері судочинства, — вважаю проблему діяльності третейських судів. Вона полягає в тому, що вони, зокрема, стали широко використовуватися як спосіб незаконного отримання власності. Верховний Суд завершує роботу над відповідним узагальненням, попередні ви­сновки якого свідчать про те, що практично жодне з вивчених рішень третейських судів не грунтувалось на законі.

Потрібно невідкладно вжити системних заходів, передусім законодавчого характеру, для створення дієвого механізму запобігання зловживанням у сфері третейського судочинства.

Серйозною вважаю також проблему постановлення ви­правдувальних вироків у кримінальних справах. У свій час таких вироків ухвалювалося дуже мало: суди в основному направляли справи, в яких недостатньо доказів вини особи, на додаткове розслідування. Сьогодні маємо зворотний бік проблеми: апеляційні суди суцільно скасовують виправдува­льні вироки місцевих судів — у І півріччі скасовано майже 83% таких вироків. І це дуже тривожить, адже виходить, що або місцеві суди постановляють такі вироки необгрунтовано, або апеляційна інстанція їх безпідставно скасовує. Прошу голів загальних апеляційних судів уважно проаналізувати цю тенденцію.

Проблеми законності судового рішення притаманні не лише місцевим судам. Так, нерідко господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій, переглядаючи судові рішення, перевищують межі повноважень, наданих їм процесуальним законом. Зокрема, існують випадки задоволення позовних вимог, які не заявлялись у суді першої інстанції. Тим часом відповідно до чинного Господарського процесуального кодексу в апеляційній та касаційній інстанції не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

«Мотивація не цікавить, цікавить лише результат»

Ще одна ключова пробле­ма — низька якість складання та оформлення судових рішень, що не лише зумовлює негативне ставлення до суду, а й відкриває двері для судового суб’єктивізму та свавілля. У таких складних категоріях справ, як земельні спори, справи щодо нерухомого майна, спадкові спори, рішення вміщується на одну сторінку, а то й менше. Причини зрозумілі — мотивація не цікавить, цікавить лише результат — задоволення позову.

Деякі судді примудряються сформулювати мотивувальну частину без зазначення ключових фактичних обставин справи, а резолютивну — таким чином, що взагалі неможливо встановити висновок суду по суті справи. Я вже не кажу про загальний рівень ділової мови написання судових рішень. То про яку повагу до судових рішень може йтися?

Як випливає зі скарг, непо­одинокими є й випадки, коли в судовому засіданні оголошується одне рішення, а документально в судовому акті фіксується інше. І це стосується не лише судів першої та апеляційної інстанцій. Розумієте, що в даному разі йдеться не просто про невиконання вимог закону стосовно оформлення судового рішення. До речі, набуває поширення таке небезпечне явище, як підроблення зацікавленими у справі особами судових рішень та їх використання. Тут мають адекватно реагувати правоохоронні органи, передусім прокуратура.

Звертаю увагу суддів на необхідність чіткого виконання вимог закону щодо оформлення судових рішень, що має забезпечити більш ефективне їх виконання та мінімізувати умови для суддівських зловживань.

Звертаюся і до голів вищих спеціалізованих та апеляційних судів: зробіть із усього сказаного належні висновки. Не чекайте, поки їх зробить Верховний Суд.

«Попри значне навантаження, суди забезпечують якісний розгляд переважної більшості справ»

Найвища судова інстанція постійно працює над усуненням недоліків у роботі судів, забезпеченням єдності судової практики. Так, лише в цьому році прийнято 10 постанов Пленуму ВС щодо роз’яснень цивільного, господарського та кримінального законодавства з найбільш актуальних питань.

Проте не лише Верховний Суд має займатися підвищенням рівня здійснення правосуддя. Відповідні повноваження щодо надання методичної допомоги, вивчення судової практики покладаються законом і на вищі спеціалізовані та апеляційні суди. Натомість, як засвідчило вивчення Верховним Судом стану здійснення правосуддя з ви­їздами на місця, апеляційні суди в багатьох випадках узагалі уявлення не мають про те, що відбувається в місцевих судах. Хоча багатьох помилок у роботі місцевих судів можна було б уникнути, якби їм учасно було надано методичну допомогу.

Як свідчить практика, це виявляється досить ефективним важелем впливу на підвищення рівня здійснення правосуддя. Зокрема, Верховний Суд протягом останніх двох років провів 15 комплексних та тематичних вивчень стану здійснення судочинства з виїздом на місця. І це дало суттєві результати.

Так, у 2007 році здійснено вивчення питання ухвалення нових рішень та своїх вироків Апеляційним судом Львівської області. І якщо у 2006 році цей суд постановив лише 1 свій вирок, що було найгіршим показником по Україні, то вже в I півріччі 2008 року — понад 11% від скасованих, що є практично середнім показником по Україні.

Вивчалося також питання оперативності розгляду кримінальних і цивільних справ у судах Харківської області. Як наслідок, у судах регіону більш ніж удвічі порівняно з 2006 роком зменшилася кількість кримінальних справ, призначених до розгляду з порушенням процесуальних строків.

Водночас, аналізуючи стан здійснення судочинства, не можна не відмітити й того, що, попри значне навантаження та складні умови, в яких функціонують суди і працюють судді, вони забезпечують якісний розгляд переважної більшості справ у розумні строки. Так, у І півріччі цього року в апеляційному порядку скасовано чи змінено (залежно від виду судочинства) лише від 2,8 до 6,1% судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

Хочу подякувати своїм колегам — суддям — за ту колосальну роботу, яку вони здійснюють. Так, у 2007 році судами першої інстанції розглянуто 8,7 млн справ і матеріалів. У I півріччі 2008 року — понад 4,7 млн, що на 15% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Величезна завантаженість українських судів стає очевидною в порівнянні. На початку цієї осені делегація Верховного Суду побувала в Китаї, де ми ознайомилися з діяльністю судової влади цієї країни. Так ось: китайські суди також щорічно розглядають приблизно 8 млн справ. Але ж у них це робить 194 тис. суддів, а в нас — тільки близько 8000.

Останні два роки ми активно працювали над тим, щоб зняти із судів непомірний тягар. Значною мірою це вдалося. Зокрема, набуває чинності закон щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері безпеки дорожнього руху, яким, зокрема, змінено підвідомчість розгляду справ про порушення Правил дорожнього руху. За попередніми розрахунками, зміна підвідомчості таких справ у кількісних показниках майже вдвічі зменшить навантаження на суди, або на понад 3 млн справ на рік. Це має позитивно позначитись і на якості, і на оперативності розгляду судом справ, а отже, й на судовому захисті прав громадян.

«Помилки в доборі кадрів занадто дорого коштують»

Підсумовуючи викладене, хочу підкреслити: основний потенціал підвищення ефективності судового захисту — всередині судової системи. Стан правосуддя значною мірою ви­значається ставленням суддів до виконання своїх професійних обов’язків та організацією діяльності судів.

Тому вкрай важливо не залишати без уваги всі випадки порушень у діяльності судів. Там, де вершиться правосуддя, порушення просто неприпустимі. Помилки в доборі кадрів занадто дорого коштують. Водночас дієві важелі впливу на добір суддівських кадрів, скажімо, в мене як Голови ВС відсутні. Так, я не маю жодного відношення до формування суддівського корпусу спеціалізованих судів.

Безперечно, без вирішення проблеми добору кадрів про будь-які фундаментальні позитивні зрушення в судовій системі годі думати. Її вирішення вбачається у двох основних напрямах — самоочищенні судової влади та зміні механізму добору суддів. Докладу всіх зусиль, щоб робота в обох цих напрямах була максимально ефективною.

У руках судді зосереджено величезну владу, тому і відпо­відальність має бути такою ж величезною.

З прикрістю доводиться констатувати, що до існуючих зовнішніх атрибутів сучасної вітчизняної Феміди — терезів та меча — на певний час необхідно додати ще два внутрішніх — мітлу і щит.

І саме судді повинні ініціювати процеси очищення судової системи від тих, хто компрометує статус судді. Не може бути заступництва з міркувань суддів­ської корпоративності стосовно суддів, які свідомо і грубо порушили присягу й закон.

Водночас усіма дозволеними законом можливостями, всіма правовими засобами необхідно захищати суддів, які піддаються неправомірному впливу і переслідуванню, з якими намагаються розправитися за їхню принципову правову позицію. Треба сказати відверто, що за нинішніх умов нерідко суддям для прийняття законного і справедливого судового рішення потрібно виявити справжню мужність.

Другий висновок, який слід зробити, полягає в тому, що без судової реформи Україна взагалі не може відбутися як демократична, правова і соціальна держава.

Але справжню судову реформу — виважену, обгрунтовану, дійсно потрібну суспільству — неможливо провести в умовах гострої політичної кризи. Успішний результат реформи можуть забезпечити по­літична стабільність, суспільна злагода, зосередження керівництва держави на суспільних проблемах. Наразі на законодавчому рівні потрібно займатися передусім тим, що є справді нагальним для правосуддя і що потребує законодавчих змін, — удосконаленням судових процедур, спрощенням процесу, зменшенням навантаження на суди, поліпшенням доступу до правосуддя, вдосконаленням порядку кадрового добору суддів та їх відповідальності.

Насамкінець — ще один, дуже важливий, на мій погляд, висновок щодо діяльності судової системи в останні кілька років. Саме судова система, попри всі існуючі негаразди її функціонування, виступила фактором суспільної стабільності в умовах глибокої політичної кризи. Фактично суд став основною державною силою, яка за надзвичайно складних умов забезпечила утримання розвитку подій у рамках закону.

Кажуть, про державу судять за тим, як у ній судять. Переконаний, що судді як громадяни України, як носії судової влади прагнуть, щоб про Україну думали добре. І зроблять усе для того, щоб так і було. До того ж ми стали сильнішими і згуртованішими. Ми зрозуміли, що за незалежність, зокрема й судової влади, треба боротися. Зрештою, якщо судова влада не зможе захистити себе, то кого ж тоді зможе?!