Дорадилися до суду

«Йде сплановане знищення і пригноблення судової влади через економічні та фінансові важелі»

Здійснювати правосуддя в Україні стало нелегким завданням, і на це є чимало причин: недостатня кількість суддівських кадрів, нестача залів судових засідань, відсутність необхідного технічного обладнання тощо. Збільшення кількості суддів — справа часу, тому найбільше членів Ради суддів сьогодні турбує неналежне фінансування судової системи.

28 вересня під час засідання цього органу суддівського самоврядування журналісти почули відповіді, які наводили на думку, що судова влада невдовзі переживе поворотний момент. А можливо, і не переживе…

Звукозапис: марнотратство чи необхідність?

Першим на засіданні доповідав заступник голови Державної судової адміністрації Віктор Капустинський. Він прозвітував «про стан готовності місцевих та апеляційних судів до виконання вимог процесуального законодавства щодо повної фіксації судового процесу технічними засобами».
За словами В.Капустинського, задля встановлення єдиного порядку фіксування судового процесу технічними (звукозаписувальними) засобами наказом ДСАУ затверджено інструкцію, яка визначає:
- відповідальність та межі компетенції осіб, причетних до експлуатації комплексу звукозапису;
- послідовність підготовки до звукозапису;
- порядок здійснення звукозапису судового засідання;
- спосіб створення та зберігання архівних копій фонограм;
- порядок ознайомлення сторін процесу з даними технічної фіксації.
Також було проведено й далі проводитимуться навчання секретарів судового засідання загальних судів щодо здійснення повного фіксування процесу за допомогою звукозаписувальних комплексів.
«ДСАУ були затверджені єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, згідно з якими в ідеалі на кожного служителя Феміди місцевого суду передбачається одна система технічного фіксування процесу, а апеляційного суду — 0,34 системи... Але, на жаль, для забезпечення судів звукозаписувальними комплексами не було виділено коштів, — стверджував В.Капустинський. — Тому, ще починаючи з грудня 2004 року відповідно до рішення Ради суддів безпосередньо за рахунок апеляційних судів був здійснений перерозподіл коштів для додаткової закупівлі 1500 відповідних комплексів. Уже протягом 2004 року для загальних судів було здійснено закупівлю звукозаписувальних комплексів у кількості 2,5 тис., що на той час становило менше ніж 98% від загальної потреби... Встановленні в судах сучасні системи звукозапису з того часу дотепер використовуються вже 3 роки. Тому значна їх частина знаходиться в постійному ремонті, деякі ремонту вже не підлягають».
В.Капустинський також навів показники потреб у системах звукозапису у співвідношенні до реального стану речей. «На даний час по місцевих судах: при загальній потребі в 4,7 тис. комплексів сучасним вимогам відповідає лише 2,2 тис. А частина систем в апеляційних судах не використовується за призначенням, бо через брак звичайних комп’ютерних комплексів дуже часто звукозаписувальні комплекси перепрофільовують на звичайні комп’ютери».
Якщо замислитися, то показники дійсно не з найкращих. Однак не зрозуміло, що саме заважає судовій системі використовувати інноваційні досягнення звукозаписувальних засобів: чи то дійсно відсутність необхідних коштів, чи то неналежне ставлення до техніки й апаратури.
Та, попри це, В.Капустинський запропонував один з варіантів вирішення питання із забезпечення судів технічними засобами. «Рішенням тендерного комітету від 17.09.2007 розпочато проведення відкритих торгів з придбання систем звукозапису для місцевих судів. За їхніми результатами буде укладено відповідний договір, а придбані звукозаписувальні комплекси будуть доставлені безпосередньо в суди під контролем ДСАУ».
В.Капустинський пообіцяв, що в загальних судах цього року буде встановлено 1,2 тис. комплексів, які відповідатимуть сучасним вимогам звукозапису. В апеляційних загальних судах при потребі в 590 комплексів загальна їх кількість становить уже 844. Для всіх судів в Україні до кінця року ДСАУ обіцяє придбати 2000 сучасних комп’ютерних комплексів.
В.Капустинський наголосив на потребі інженерного обслуговування: «У кожному суді має працювати людина, яка безпосередньо обслуговуватиме всю звукозаписувальну систему. Бо деколи за надання цих послуг виставляють рахунки на 100 тис. грн., а їх немає з чого платити».
Після виступу В.Капустинського хтось погоджувався з тим, що комплекси дійсно необхідні, хтось стверджував, що виділення коштів на звукозаписувальні системи буде вважатися марнотратством. Адже придбані пристрої й надалі зберігатимуть у комірках, доки не зможуть використовувати їх за призначенням.

Новий рік життя не покращить?

Наступне питання порядку денного стосувалося організаційного забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування та врахування пропозицій ДСАУ до проекту держбюджету на 2008 рік. Доповідачем із цього питання виступив заступник голови ДСАУ Олександр Лощихін.
Він розпочав свій звіт одразу з мільярдів, яких не вистачає судовій системі: «Видатки, враховані в проекті бюджету, на утримання судів та ДСАУ на 2008 рік становлять 2,67 млрд грн., або лише 40,5% від потреби. Бюджетний запит підготовлено згідно із законом «Про судоустрій України» в сумі 5,108 млрд грн., у тому числі — поточні видатки, що становлять 3,558 млрд грн., та капітальні — 1,55 млрд грн».
«Майже в усіх країнах світу судова система фінансується в розмірі 2,5—5% від дохідної частини держбюджету. І при перевиконанні бюджету пропорційно збільшуються видатки на її утримання. Натомість передбачені законом про державний бюджет на 2007 рік видатки на утримання судової влади дорівнюють лише 1,3% від дохідної частини загального фонду бюджету. У проекті бюджету на 2008 рік ці видатки становлять лише 1,4%. І це при тому, що зростання потреб у 2008 році порівняно з попереднім роком зумовлене інфляційними процесами, суттєвим збільшенням кількісного складу суддів, судів загальної юрисдикції та чисельності апарату цих судів, враховуючи утворення адміністративних судів», — додав він.
О.Лощихін виділив 5 основних проблем, які стосуються фінансового забезпечення у 2008 році. Насамперед він звернув увагу присутніх, що проектом бюджету не забезпечуються видатки на найнеобхідніші потреби для здійснення правосуддя. Так, приміром, на папір, повістки, облікові матеріали, а також на грошові виплати свідкам і потерпілим, оплату праці народних засідателів додатково необхідно 786 млн грн. На комп’ютеризацію, систему звукозапису судового процесу, стаціонарні металодетектори, меблі для залів судових засідань, придбання ліцензійного програмного забезпечення додатково потрібно виділити 124 млн грн. На капітальні ремонти адміністративних об’єктів, судів додатково слід віднайти 239 млн грн. Для забезпечення суддів житлом не вистачатиме понад 150 млн грн.
Обсяги видатків на оплату праці у 2008 році збільшені порівняно з 2007 роком на 33%. Але не враховано значного зростання чисельності суддів, передбаченого указами Президента. Найбільш гостро ця проблема постає в адміністративних судах, де кількість служителів Феміди збільшено на 743. Передбачені асигнування не забезпечують навіть обов’язкових виплат, до яких належить посадовий оклад, а також додаткові нарахування за кваліфікаційний клас і вислугу років.
Аби забезпечити отримання заробітної плати на належному рівні потрібно додатково 454—500 млн грн., з урахуванням заробітної плати — майже 165 млн грн. Крім того, виплати довічного грошового утримання суддів змінюються пропорційно до рівня середньомісячної заробітної плати. Відповідно, слід збільшити видатки не менше ніж на 93 млн грн.
О.Лощихін нагадав, що постановою КМ від 4.07.2006 було затверджено Державну програму забезпечення суддів належними приміщеннями на 2006—2010 роки. На її реалізацію цього року передбачалося 464 млн грн., але виділено лише 32 млн, тобто 6% від потреби. На 2008 рік при необхідних 939 млн грн. фінансування програми взагалі не передбачається.
Заступник голови ДСАУ наголосив також на щорічному зниженні рівня соціального забезпечення суддів. Зокрема, за його словами, не фінансується медичне обслуговування вершителів правосуддя, лише частково оплачується санаторне лікування, фактично скасовані пільги на безплатне користування всіма видами транспорту, на встановлення і користування квартирною охоронною сигналізацією, не враховуються знижки на плату за житло та комунальні послуги тощо. Для забезпечення дії норм законодавства в частині соціальних гарантій суддів додатково потрібно 89 млн грн.
Критично низьким залишається рівень фінансового забезпечення самої ДСАУ та її територіальних управлінь. Брак коштів не дає можливості здійснювати стимулювальні виплати в повному обсязі, водночас навантаження на працівників істотно зростають, збільшується кількість бюджетних програм (їх на сьогодні 13) та кількість розпорядників коштів, яких нині вже 135. Для забезпечення функціонування ДСАУ та її територіальних управлінь на відповідному рівні додатково потрібно майже 22 млн грн., із них на оплату праці — 6,8 млн грн., на інші видатки — 14,9 млн грн.
За словами О.Лощихіна, з урахуванням викладених обгрунтувань та соціальної пріоритетності видатків на утримання судової гілки влади ДСАУ разом з Радою суддів, спираючись на відповідні розрахунки, зверталася до Президента, Голови Верховної Ради, а також голови Комітету ВР з питань бюджету та голови Комітету ВР з питань правосуддя. Як стверджував заступник голови ДСАУ, «останній комітет повністю погодився з доводами і цілком підтримує всі бюджетні запити, надані Міністерству фінансів».
Водночас, як запевняв О.Лощихін, для «фінансового забезпечення перерахунку оплати праці суддям місцевих та апеляційних судів (у зв’язку з ухваленим рішенням Вищого адміністративного суду) без урахування надбавок, передбачених указами Президента №856/96, №584/95 та №220/2002 в проекті бюджету на ці потреби необхідно ще передбачити 288 млн грн.».

За грошима судді підуть до Європи?

Цифри, м’яко кажучи, чималенькі. Лише економіст, зокрема кандидат економічних наук, яким є О.Лощихін, може сповна оцінити проблематику питання недофінансування судової влади. Виникає питання: до чого ж ці боргові наслідки можуть призвести? О.Лощихін з відповіддю не забарився: «У разі невиплати зазначених сум фактично всі судді — це потенційні позивачі до Європейського суду з прав людини».
Член Ради суддів, голова Судової палати в адміністративних справах ВС Віктор Кривенко, зі свого боку, запитав доповідача: «Які ж реальні кроки потрібно здійснити для того, щоб бюджет був таким, який потрібен судовій системі?» На це О.Лощихін відповів: «Тільки один, як у всьому світі, — на законодавчому рівні прийняти норму фінансування судової системи в розмірі від 2,5 до 5% від дохідної частини державного бюджету».
Після цього свою думку щодо поліпшення фінансування судів висловив голова Одеського апеляційного господарського суду Валерій Балух: «Вибачте, шановні колеги, але ваші звертання (до Президента і до Голови ВР. — Прим. ред.) інакше, як голокостом над судовою системою, не можна назвати. Вибачте за порівняння, але йде сплановане знищення і пригноблення судової влади через економічні й фінансові важелі. І говорити, що ми знову звернемося до Президента з листами або до Верховної Ради, — це, як кажуть, голос волаючого в пустелі. Нам потрібно переходити до більш рішучих і конкретних дій щодо захисту судової системі в цілому. Слід розробити та спланувати роботу зі звернення до Європейського суду і до міжнародної організації, навести співвідношення рішень органів державної влади України з міжнародними зобов’язаннями. Це потрібно спланувати, а не ходити жалітися один одному кожного разу, коли надходить черговий звіт судової адміністрації з принизливими для нас цифрами».
Жорстко, але іноді пропозиції мають під собою твердий грунт. Можливо, це й буде рішучим та скандальним переворотом у судовій системі держави. Адже коли вже самі судді шукатимуть правди в міжнародних судах, то яка роль залишиться виконавчій владі? Вона навряд чи зможе знайти виправдання. Хіба що старим, перевіреним способом — грошей немає.
В.Кривенко запропонував Раді суддів «звернутися з позовом до Кабінету Міністрів про визнання його рішення щодо бюджету неправомірним. Хоча Кабмін тільки вносить пропозиції, але він є учасником бюджетного процесу, а отже, кожне рішення, дія, бездіяльність можуть бути оскаржені».
Натомість В.Балух вніс пропозицію «утворити спеціальну робочу групу, яка б, якщо не будуть виконуватися рішення Ради суддів, напрацювала позови, звернення для протидії знищенню судової системи з боку виконавчої влади. Потрібен системний підхід».
Висловлені пропозиції підтримав 51 член Ради суддів.

Посадовий демарш

Курйоз виник під час розгляду кандидатур претендентів на адміністративні посади в судах. Вони могли повернутися додому ні з чим лише тому, що розгляд навіть не розпочався б. Річ у тім, що членам Ради суддів роздали списки, але, крім імен, прізвищ і посад, на які висувалися кандидати, жодної інформації там більше не було.
Із цього приводу В.Кривенко звернувся до голови Ради суддів: «Петре Пилиповичу, за кого ми зараз голосуватимемо, за список? Щодо кожної кандидатури в членів Ради суддів мала би бути об’єктивна інформація, і якщо виникають якісь питання — ми запитуємо. Ми вже на третьому засіданні Ради суддів у такий спосіб розглядаємо це питання, втретє про це говоримо, але ніхто не виконує цих побажань. Думаю, ми не готові до розгляду цього питання… Нами було встановлено, що ці матеріали повинні бути роздані членам Ради суддів за 10 днів, аби ми їх вивчили й були готові до обговорення. Порушення процедури призначення на посаду — це вже підстава для визнання акту сумнівним».
Але після пропозицій із залу, що особову справу з об’єктивною інформацією можна зачитати, а якщо в когось виникнуть запитання — розглянути, В.Кривенко сказав: «Я не наполягаю на тому, щоб ми зняли це питання з порядку денного. Бо люди не винні, що ми тут так розпорядилися. Але це має бути востаннє».
Відносно, що склалася, ситуації до членів Ради суддів звернувся Голова Верховного Суду Василь Онопенко: «2 дні я разом з Олександром Волковим і комісією спілкувався з кожним кандидатом на адміністративну посаду. І дивилися не тільки «об’єктивки», а і якість роботи кожного кандидата, скарги, якщо такі були. Саме тому розгляд багатьох кандидатур перенесли. Якщо виникнуть питання відносно якоїсь кандидатури, на ній окремо й зупинимося».
Споглядаючи за тим, як обираються керівники судів членами Ради суддів, висловитися вирішила запрошена на засідання голова Вищої ради юстиції Лідія Ізовітова: «Ви знаєте моє ставлення до Положення про порядок призначення на адміністративні посади, ви знаєте ставлення до цього ВРЮ… Я дуже вдячна за запрошення, але із цього питання я піду».
На якусь мить у залі запанувала тиша, в кожного з цього приводу були свої думки. Частина членів Ради суддів переконана, що демарш Л.Ізовітової викликаний тим, що, на її думку, обрання суддів на адміністративні посади має здійснювати ВРЮ. Інші вважають, що Л.Ізовітова не порозумілася з Головою ВС, який не визнає легітимності ВРЮ.
Сам же В.Онопенко, звертаючись до членів Ради суддів, аби пояснити вчинок Л.Ізовітової, заявив: «Як вам відомо, 26 червня цього року VIII з’їзд суддів України відповідно до ст.131 Конституції, вимог законів про судоустрій, про ВРЮ вирішив припинити повноваження члена цього органу Валентини Палій у зв’язку з порушенням нею присяги. З цих же підстав було звернення з’їзду суддів до глави держави. 4 липня 2007 року указом Президента було припинено повноваження ще одного члена ВРЮ — Олександра Задорожнього. Однак уже 1 серпня цього року Рада на своєму засіданні підтвердила легітимність членів ВРЮ В.Палій і О.Задорожнього. Отже, цей орган діє всупереч Конституції, законам України, фактично перебирає на себе повноваження щодо формування свого складу. Відповідно до чинного законодавства та Конституції на це мають право тільки Президент, Верховна Рада, з’їзд суддів України, представники вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ. Що повинен у цій ситуації робити Голова ВС та судді? Освячувати цю незаконну діяльність чи просто не брати в ній участі? Ми вирішили не ходити на засідання ВРЮ. Хай вона самостійно приймає рішення  і бере на себе відповідальність».

Виправдане очікування

Після промови В.Онопенка слово взяв голова РС Петро Пилипчук: «Ми отримали три пропозиції. Перша — розглянути всі запропоновані кандидатури, друга — розглянути тільки кандидатури на посади в апеляційні суди, і третя — зняти з розгляду це питання, аби дотриматися формальностей, які самі ж установили».
Урешті-решт голосування відбулося — 49 членів Ради суддів висловилися за розгляд усіх запропонованих кандидатур. У довгому очікуванні присутні кандидати вже, здається, втратили надію на розгляд їхніх справ, та, коли голосування закінчилося, вони не стримували радощів, вітаючи один одного рукостисканнями.
На керівні посади в апеляційних судах було обрано:
Михайла Сухарьова — заступником голови Апеляційного адміністративного суду Донецької області;
Валентину Стесько — заступником голови Апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області;
Дмитра Ліпського — заступником голови Вищого адміністративного суду України;
Михайла Юркевича — першим заступником голови Апеляційного господарського суду Львівської області;
Василя Кухаря — головою Апеляційного господарського суду Харківської області;
Валентину Лісову — головою Апеляційного суду Донецької області;
Надію Стефанів — заступником голови Апеляційного суду Івано-Франківської області;
Віктора Полежая — заступником голови Апеляційного суду Кіровоградської області;
Галину Вовненко — першим заступником голови Апеляційного суду Миколаївської області;
Олександра Ржепецького — заступником голови Апеляційного суду Миколаївської області;
Івана Собіна — заступником голови Апеляційного суду Рівненської області;
Любов Адаменко — заступником голови Апеляційного суду Черкаської області;
Анатолія Демиденка — заступником голови Апеляційного суду Черкаської області.

Підготувала
Ірина ЧАЛЬЯН