Кому потрібна правда про вбивство журналіста?
16 вересня, в роковини зникнення Георгія Гонгадзе, на майдані Незалежності в Києві зібралися журналісти й просто небайдужі люди, щоб ушанувати його пам’ять. На цій акції не було партійної символіки — лише свічки і квіти. Незважаючи на негласну заборону, деякі партії все ж таки скористалися трагічним мотивом, щоб нагадати про себе. Політики традиційно заявляють про необхідність знайти замовників убивства Г.Гонгадзе. А ті люди, які перешкоджали розслідуванню, одержують із рук цих політиків ордени. І вдова Мирослава, і журналісти впевнені: в тому, що організаторів досі не знайдено, винна влада — і попередня, і нинішня.
16 вересня, в роковини зникнення Георгія Гонгадзе, на майдані Незалежності в Києві зібралися журналісти й просто небайдужі люди, щоб ушанувати його пам’ять. На цій акції не було партійної символіки — лише свічки і квіти. Незважаючи на негласну заборону, деякі партії все ж таки скористалися трагічним мотивом, щоб нагадати про себе. Політики традиційно заявляють про необхідність знайти замовників убивства Г.Гонгадзе. А ті люди, які перешкоджали розслідуванню, одержують із рук цих політиків ордени. І вдова Мирослава, і журналісти впевнені: в тому, що організаторів досі не знайдено, винна влада — і попередня, і нинішня.
«Гіє, ми не забудемо»
Таку обіцянку, складену із сотень запалених свічок, залишили учасники пам’ятної акції на майдані. Поряд стояли ще 40 свічок, кожна — на аркуші паперу з ім’ям одного з журналістів, загиблих в Україні з моменту отримання нею незалежності.
Учасники акції пообіцяли не забувати про Г.Гонгадзе, який зник у Києві 16 вересня 2000 року, а в листопаді того ж року в лісі Київської області було знайдено його обезголовлений труп. Люди, що прийшли на пам’ятну акцію, також згадали тих, хто говорив правду і загинув за це.
На площі не було партійної символіки. Така негласна заборона існує вже кілька років. Оскільки дуже багато політиків протягом останніх 7 років говорили дуже багато різних слів про зникнення Георгія й дуже часто використовували його ім’я у своїх цілях. Деякі з них і цього разу піддалися сумнівній спокусі нагадати про себе.
Під час телемарафону на «5-му каналі» Мирослава Гонгадзе сказала: «Георгія убила влада. Без сумніву, це було замовне вбивство». Публічну акцію пам’яті Г.Гонгадзе, що пройшла в центрі Києва, вдова назвала несерйозною. За упокій душі свого чоловіка Мирослава молилася в церкві Святого Миколи Набережного на Подолі. «Туди ходив Георгій, там ми хрестили наших дочок», — пояснила вона. Це єдина данина пам’яті, яку вона визнає.
О.Мороз, М.Мельниченко і компанія
Ці два прізвища вже не уявляються без словосполучень «справа Гонгадзе» і «плівки Миколи Мельниченка». Саме колишній офіцер держбезпеки зробив аудіозаписи, які проливали світло на обставини зникнення журналіста. Саме лідер Соціалістичної партії оприлюднив їх у парламенті.
Роль Олександра Мороза й М.Мельниченка в справі про розслідування зникнення і смерті Г.Гонгадзе на сьогодні достатньо неоднозначна. Якщо на початковому етапі завдяки їм розслідування набуло суспільного резонансу, то зараз як О.Мороз, так і М.Мельниченко якщо не перешкоджають, то точно не сприяють об’єктивному розслідуванню справи. Що, у свою чергу, не заважає їм з року в рік використовувати ім’я загиблого журналіста для популяризації власних персон.
Соціалістична партія — одна з небагатьох політичних сил, яка заявила про проведення своїх акцій на роковини зникнення журналіста. За два дні до трагічної дати прес-служба СПУ анонсувала проведення мітингу-реквієму на 7-му кілометрі траси Біла Церква — Тараща, де розміщено пам’ятний знак, встановлений біля місця загибелі журналіста. Серед учасників мітингу був заявлений лідер соціалістів, Валентина Семенюк, Василь Сильченко, «регіонали» Ганна Герман і Тарас Чорновіл, бютівець Микола Замковенко, ще один «регіонал» Сергій Головатий, якого в прес-службі СПУ за старим звичаєм записали в ряди «Нашої України», і навіть сам М.Мельниченко, прізвище якого свого часу було внесено до виборчого списку СПУ.
Мітинг соціалісти таки провели — з трибуною й партійними прапорами. Проте О.Мороз на ньому так і не з’явився, як і багато інших заявлених гостей. Натомість того ж дня лідер СПУ в ефірі телеканалу «1+1» звинуватив главу держави в блокуванні розслідування вбивства журналіста. «Через те, що інститут Президента — і Леоніда Кучми, і Віктора Ющенка — блокує цю справу, ми дотепер і не бачимо результату», — заявив він.
Роль О.Мороза в «справі Гонгадзе» через 7 років так і не з’ясована до кінця, відзначають автори третього звіту про хід розслідування вбивства журналіста. З одного боку, О.Мороз не раз заявляв, що за Г.Гонгадзе стежать представники силових структур і що він попереджав про це журналіста. Виникає питання, від кого з «чиновників високого рангу в МВС, СБУ та інших структурах» (за словами О.Мороза) лідер СПУ дізнався про стеження за Георгієм? Чи давав він показання про це слідчим Генпрокуратури.
Дотепер також не відомо, коли О.Мороз уперше вийшов на контакт з М.Мельниченком. Слова лідера СПУ про те, що перша їхня зустріч відбулася 18 жовтня 2000 року, не збігаються з інформацією з інших джерел. Команда слідчих ГПУ Шубіна й Грищенка, яких потім усунули від справи, намагалася розслідувати ці моменти. У липні 2007 року заступник Генпрокурора Микола Голомша відмовився повідомити, чи працює слідство в цьому напрямі. Представники видання «Українська правда» стверджували, що О.Мороз не співпрацював зі слідчими Генпрокуратури. У відповідь лідер СПУ подав у суд на видання й виграв позов. Але з іншого боку, за словами слідчих ГПУ Олександра Харченка і Григорія Гарбузи, спроби допитати О.Мороза виявлялися невдалими.
Інший беззмінний фігурант «справи Гонгадзе» — М.Мельниченко — не з’явився на мітингу Соцпартії, як обіцяла прес-служба СПУ. Він у складі колони нових товаришів — кандидатів з Партії вільних демократів — прокотився на інвалідному візку (М.Мельниченко недавно переніс інсульт) від Європейської площі до будівлі Спілки журналістів України. У кінцевому пункті маршруту колишній офіцер держбезпеки разом з рештою «вільних демократів» і мимовільних свідків хвилину помовчав, а потім зробив низку політичних заяв. «Нинішнє керівництво держави дало політичну індульгенцію Л.Кучмі, саме тому він зараз на волі. Але для суспільства необхідно почати судовий процес над Л.Кучмою», — заявив він і оголосив про початок збору підписів за суд над екс-президентом за вбивство журналіста.
Водночас автори згаданого журналістського розслідування відзначають, що «однією з очевидних проблем офіційного розслідування «справи Гонгадзе» є постійне і свідоме небажання М.Мельниченка відповідати необхідним для українського суду критеріям». Після «помаранчевої революції» колишній охоронець Президента Л.Кучми зустрічався з представниками Генпрокуратури як мінімум 6 разів, проте ні він, ні ГПУ не використали або не хотіли використати всі можливості співпраці. Також обидві сторони не забезпечили трьох умов, при яких записи М.Мельниченка можуть бути використані як докази в суді.
Ордени й інсульти
17 лютого цього року Президент підписав указ про нагородження екс-генпрокурора Михайла Потебенька орденом Ярослава Мудрого. Того самого М.Потебенька, який ніяк не відреагував на лист Г.Гонгадзе від 11 липня 2000 року, де журналіст просив захистити його від переслідувань. Того самого М.Потебенька, під чиїм керівництвом Генпрокуратура відпрацьовувала явно нереальні версії слідства і, на думку авторів журналістського розслідування, «навмисно перешкоджала розслідуванню». У березні 2007 року група українських громадських організацій і журналістських профспілок спільно з Міжнародною федерацією журналістів направила Президенту протест. Відповіді не було.
У липні 2007 року звання «заслужений юрист України» отримала Марія Приндюк. У квітні 2004 року вона закрила кримінальну справу проти генерала Олексія Пукача за фактом знищення документів, що мають стосунок до «справи Гонгадзе». Завдяки цьому О.Пукача, який, найімовірніше, був безпосереднім виконавцем убивства журналіста й міг знати про замовників і організаторів злочину, випустили з-під варти, після чого він утік.
Люди, що перешкоджали об’єктивному розслідуванню, одержують ордени та нагороди. Важливі свідки у «справі Гонгадзе» вмирають або зникають у невідомому напрямку. Медсестра з Таращанського моргу, у якому оглядали знайдений у лісі труп, несподівано померла за дивних обставин.
Генерал-майор Юрій Дагаєв, колишній заступник міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, екс-глава Держуправсправами Президента Л.Кучми, який міг бути спільником генерала О.Пукача в організації та виконанні вбивства Г.Гонгадзе, вмирає від інсульту.
Другий можливий спільник О.Пукача, генерал Едуард Фере, який також міг бути причетним до планування й скоєння злочину, у 2003 році також після інсульту впадає в кому, з якої вже навряд чи вийде.
Ігор Гончаров, колишній офіцер МВС і глава банди «перевертнів у погонах», який у своїх передсмертних листах звинувачував Ю.Кравченка в організації вбивства журналіста, вмирає у 2003 році в слідчому ізоляторі.
Слід пригадати й самого Ю.Кравченка, якого знайшли в березні 2005 року з двома вогнепальними пораненнями в голову після того, як Генпрокурор Святослав Піскун оголосив на прес-конференції, що викликав його на допит у «справі Гонгадзе». Пізніше ГПУ підтвердила свій попередній висновок — «самогубство» — і закрила «справу Кравченка».
***
Схоже, що ті, хто міг знати про замовників убивства, замовкли навіки, а правда про вбивство Георгія нікому з можновладців уже й не потрібна. Хоча б тому, що не буде таємниці — не буде й приводу для чергового самопіару.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!