Загрозою ненавмисному альянсу є лише натиск відчайдушної лідерки БЮТ
Перший серйозний крок до створення єдиної української політичної нації зроблено. Віктор Янукович став Прем’єр-міністром при Президенті Вікторові Ющенку. Й аж ніяк не всупереч, а саме завдяки «помаранчевій революції».
Конструкція «В.Ющенко — Президент, В.Янукович — Прем’єр» обговорювалася ще до «помаранчевої революції». Круглий стіл на цю тему відбувся в напруженому передреволюційному Києві 19 жовтня 2004 року, за місяць і 3 дні до майдану.
Тоді лідер «Нашої України», який сумнівався у своїй неминучій перемозі, подібного варіанта не відкидав. Офіційний спадкоємець Леоніда Кучми, котрий свято вірив у свій успіх, відмовлявся й думати про такий альянс із опонентом. А зміст альянсу був уже тоді очевидним: уникнути лобового зіткнення між північно-західною і південно-східною частинами України. Почати будувати одну політичну націю.
В.Янукович уперше погодився бути Прем’єром при В.Ющенку на четвертий день майдану — 25 листопада 2004-го. Переговори від імені «помаранчевого» табору вела тоді Юлія Тимошенко — вона стала б у такому уряді першим віце-прем’єром. Але компроміс не склався: раптового примирення символу свободи з лідером «банди» не прийняв би багатосоттисячний майдан.
Цілком «помаранчевий»
Саме революція створила якісно нову політичну культуру, яка й дозволила опозиційній на той час Партії регіонів виграти парламентські вибори-2006.
На шляху свого прем’єрського повернення В.Янукович повною мірою скористався і постреволюційною свободою слова, і реальною змагальністю політичних суб’єктів, і правами опозиції, які нічим не поступаються правам влади. Всіма тими благами, які приніс Україні її майданний Президент.
Чи можна уявити собі зворотну ситуацію: у 2004-му Президентом стає В.Янукович, а через 15 місяців опозиція перемагає на виборах до Верховної Ради й формує уряд? Навряд чи.
Янукович-2004 і Янукович-2006 — два зовсім різних політики. Перший вірив тільки в правильний підрахунок голосів по-ківаловськи й у те, що проти лома влади немає легального політичного прийому. Другий пройшов школу справжньої опозиції та навчився вигравати в чесній боротьбі, за нормальними демократичними правилами. В.Януковичу сучасного зразка вже не спаде на думку дзвонити на телеканали й вимагати, щоб там не показували Ю.Тимошенко, або відправляти в ЦВК мільйон-другий заздалегідь заповнених бюлетенів: він знає, що в пореволюційній Україні подібне теоретично немислиме й практично неможливе.
Кампанія з надання російській мові офіційного регіонального статусу, відносно жорстка позиція Партії регіонів стосовно НАТО (вступати в альянс тільки в разі позитивного результату відповідного референдуму) — теж прямий результат майдану. Адже це революція пояснила «регіоналам», що передвиборні обіцянки треба все-таки виконувати, тому що народ — не бидло, а співтовариство відповідальних виборців.
Якби 21 місяць тому майдан не перешкодив класичній пострадянській операції «Спадкоємець», В.Януковичу ніколи не довелося б пам’ятати про свої зобов’язання. І в благословенне НАТО йшли б без усяких референдумів, і російську мову засунули б у політтехнологічний відстійник до нешвидких виборчих часів.
В.Янукович розуміє, чому й за що він повинен дякувати майдану. І говорить: «Дуже важливо, що саме у 2004 році люди вийшли на майдани і на площі. Ми з вами всі були не тільки свідками, а й учасниками тих подій. Про що казали люди? Вони казали про справедливість, люди казали про краще життя, про свободу... Це те, про що ми у своєму житті мріяли і мріємо. Ми хочемо будувати справедливу країну, ми хочемо будува ти незалежну, демократичну країну. І що сталося після 2004 року? Перш за все пішов процес очищення» (виступ на круглому столі в Секретаріаті президента 3 серпня).
Герой для підручника
Найважче всього зараз, безперечно, В.Ющенку. Багато колишніх соратників і виборців звинувачують його в зрадництві. Блок «Наша Україна» розколотий і навряд чи збережеться в новітній електоральній історії країни.
З усіх боків — настирливі вказівні пальці, хрипкі смішки й голоси: слабкий, не витримав, злякався, програв.
Звичайно, оптимальний для себе й України варіант — уряд великої коаліції «НУ» + ПР + СПУ з Прем’єром Юрієм Єхануровим — Президент упустив. Тому що треба було не кокетувати й не лукавити, а прямо заявляти про бажаність великої коаліції ще у квітні. Тоді б усе вийшло якнайкраще, і В.Янукович, перемагаючи образу, поступився б заповітною прем’єрською посадою.
Найгіршим варіантом для глави держави стали б, безумовно, дострокові вибори. Вони не просто поставили б під великий сумнів життєздатність української демократії як такої, а й стали б черговою твердою сутичкою двох мегарегіонів країни, війною, в якій останні прагнули б не миру, а повної перемоги один над одним.
Оспівана Ю.Тимошенко «двопартійна система» фактично перетворила б Верховну Раду на збори представників регіонів і знищила суб’єктність центральної української влади. З моменту створення двопартійної системи Україна недвозначно рушила б у напрямку створення двох політичних націй під одним формальним державним дахом. Зрозуміло, що політиків, які люблять тільки свою необмежену владу, такі «дрібнички» мало цікавлять.
Але розсьорбувати руйнівні результати дострокових виборів країні довелося б набагато швидше, ніж здається на перший політичний погляд. Дуже небезпечним, з погляду результатів і цінностей революції, був би й негативний результат №2 — прем’єрство Ю.Тимошенко.
Тверда авторитарна проводирка БЮТ протягом року-півтора помножила б на нуль і фірмову постмайданну свободу слова, і право опозиції по-дорослому боротися з владою. Причому робилося б це, безумовно, під квітчасту брехню про захист ідеалів майдану, і багато мільйонів ідеалістичних громадян повірили б. На жаль.
В.Ющенко вибрав варіант, руйнівний для його популярності. Але такий, що дозволяє будувати єдину політичну націю та пов’язати основні політичні сили країни системою спільних, невідокремлених цілей.
Президент підставився під шквал ворожо-дружніх ударів, щоб відвернути небезпечний удар від держави на ім’я Україна. Що це — сила чи слабість? Мудрість чи нікчемність? Завтрашній підручник історії дасть відповідь.
Універсальна політика
Багато учасників і спостерігачів стверджують, що Універсал національної єдності ніколи не буде виконано. На нашу думку, універсал буде виконуватися, оскільки в цьому — єдина гарантія стабільності сформованої влади. Тоді національна єдність із пропагандистського фантома, що не відкидає полуденної тіні, буде поступово перетворюватися на реальну живу історичну істоту.
Втім, один результат підписаного універсалу вже очевидний. Це — сам текст універсалу, з непромокаю чими підписами партійно-урядових сторін. Тепер очевидно, що програма становлення єдиної української політичної нації може бути сформульована й навіть покладена на папір. Це означає, що українська політика відтепер має право не існувати в термінах і категоріях війни однієї частини країни з іншою з метою остаточної перемоги Сходу над Заходом або навпаки.
З моменту формування уряду національної єдності В.Ющенко і В.Янукович приречені вести всі регіони України до однієї нероздільної мети. А це означає, що «помаранчева революція» таки перемогла. Тому що вона хотіла національної єдності й жадала від політиків волі до такої єдності.
Альянс учорашніх непримиренних суперників буде досить міцним. Хоча б завдяки загальному сильному супротивнику — Ю.Тимошенко. Лідерка БЮТ відтепер стає головним українським контрреволюціонером. Вона буде працювати на роз’єднання, на відтворення «доуніверсальної» політичної культури перманентного протистояння Заходу зі Сходом. І навряд чи захоче і зможе дочекатися 2009 року. Вона боїться переповзання з шаленого образу Беназір Бхутто в манірну нішу Маргарет Тетчер. Тому буде прагнути дострокових виборів — парламентських або президентських.
І використає для цього всі доступні їй можливості, системні й несистемні. Ми побачимо й архіви, які доводять, що ніякого отруєння В.Ющенка не було. І судові рішення про перерахунок голосів.
Залишається лише побажати В.Ющенку і В.Януковичу, щоб їхній ненавмисний альянс не тріснув під натиском настільки сильного й відчайдушного противника.
Олеся ЯХНО,
Олексій МУШАК,
Станіслав
БЄЛКОВСЬКИЙ,
ІНСУ для «УП»
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!