Перший каприз парламентаріїв чи реальна політична криза?

Не помилились ті, хто очікував від набрання чинності політреформою нових сюрпризів. Чекати довелося недовго: Україна отримала все й одразу — другу за час президентства Віктора Ющенка відставку уряду, політичну кризу і війну між главою держави та парламентом. І що найцікавіше, в те, що урядово-парламентську кризу вдасться законно врегулювати до парламентських виборів, не вірить навіть сам Президент.

Пан чи пропав?

Про це глава держави сказав у телезверненні до громадян із нагоди річниці свого президентства.
В.Ющенко також погодився, що його майбутнє як керівника України цілком залежить від виборів 26 березня. Він визнав, що з
1 січня 2006 року згідно з рішенням Верховної Ради в країні діє оновлена Конституція, хоча й не ідеальна. Щоправда, пообіцяв до питання політреформи повернутися пізніше. Ніяких конкретних шляхів В.Ющенко не запропонував, обмежившись уже відомою пропозицією до нового парламенту про найшвидше призначення суддів Конституційного Суду, які згідно із законом і повинні будуть сприяти вирішенню урядової кризи.

А поки що Президент запропонував провести референдум, щоб з’ясувати ставлення народу до урядової кризи, яка вибухнула в Україні на початку поточного року, оскільки сам переконаний, що рішення про відставку уряду неконституційне.

Такої ж точки зору дотримується і керманич уряду Юрій Єхануров, який не перестає наполягати на тому, що його уряд не є виконувачем обов’язків і здійснюватиме свої повноваження до призначення нового Кабінету Міністрів.

У той час, коли глава держави розмірковує про легітимність відставки уряду, а Ю.Єхануров відмовляється від статусу в.о., політики не обмежуються оцінками, а наввипередки намагаються дати поради виходу із ситуації.

«Арбітр нації»
та його ідеї

Володимир Литвин, наприклад, уже знайшов і розафішував вихід з урядової кризи. Спікер переконаний, що В.Ющенко практично підтримав його пропозиції з урегулювання політичної ситуації під час телезвернення до українського народу. В.Литвин упевнений, що політична ситуація є «стабільною», але вона ускладнюється передвиборною кампанією.

Щодо конкретних порад, то В.Литвин вбачає їх у кадрових змінах Кабміну.

За його словами, уряд треба змінити тільки частково, але об’єктивно, оскільки в теперішньому його складі є люди, з якими дуже важко працювати парламенту. Але такі реформації в жодному разі не повинні мати характер політичної розправи. Спікер навіть люб’язно назвав Президенту кандидатури міністрів, які «дратують парламент», мотивуючи це тим, що і в суспільстві, і в парламенті існує алергія на деяких урядовців і рано чи пізно таке рішення буде ухвалено. За порадою В.Литвина, краще прийняти його раніше, щоб це не виглядало як протистояння.

Ви нам — ми вам

Окрім керівника ВР, знайшлося чимало політиків, які спробували зробити свій внесок у вирішення чи розбурхання політичного конфлікту. Наприклад, лідер об’єднаних соціал-демократів Віктор Медведчук, сказав, що з такою владою політичну кризу спеціально організовувати не потрібно, і цим самим накликав на себе такі ж короткі та прямі звинувачення від «найвідвертішого оратора українського уряду» Сергія Головатого. Виконувач обов’язків міністра юстиції, котрий, як відомо, за словами в кишеню не лізе, довго не шукав, що б таке відповісти, і звинуватив В.Медведчука в організації політичної кризи в країні. І додав, що «регіонали», комуністи, блоки В.Литвина та Ю.Тимошенко були «підсобними робітниками» в цій нелегкій роботі.

Щоправда, не залишився в боргу й «організатор кризи», заявивши, що готовий визнати свою провину в разі, якщо С.Головатий мав на увазі його активну участь у конституційній реформі, завдяки якій уряд Єханурова отримав належну політичну оцінку своєї роботи.

Не дивно, що винних окремі політики взялися шукати у «ворожих» таборах, заодно зайвий раз рекламуючи себе перед парламентськими виборами.

Проте таким самопіаром проблемі не зарадиш, вона є й буде доти, доки різні політичні сили не знайдуть у собі сил і бажання сісти за стіл переговорів.

Із-за сусіднього паркану

Уже через кілька днів після того, як парламент «послав» уряд у відставку, ця політична криза викликала резонанс у світі. Першими аналізувати та прогнозувати розв’язку і наслідки конфлікту взялися російські політики й політологи. Одні кажуть про те, що це політична відставка, яка не є правильною та обгрунтованою за два місяці до парламентських виборів. Другі заявляють про те, що відставка уряду Ю.Єханурова є очікуваним для Росії кроком із боку Верховної Ради, яка вийшла після канікул і показала свою силу Президенту, щоб той зрозумів, хто в домі господар. А треті припускають, що на Україну чекає серйозна криза, яку буде складно врегулювати правовими методами, і що для Росії криза в сусідів ставить під загрозу виконання будь-яких домовленостей.

Поки Росія обмежується коментарями, Європа реагує більш рішуче. Моніторинговий комітет Парламентської асамблеї Ради Європи вже затвердив декларацію, якою ще раз закликав Верховну Раду вирішити питання про формування Конституційного Суду, оскільки нездатність українського парламенту закінчити формування цього органу вже призвела до політичної кризи. Проте реагувати на декларацію з Європи не поспішають: вона не перша й, очевидно, не остання.

Політичний каприз?

Аналізуючи ситуацію, над вирішенням якої нині ламають голову не в одному кабінеті, більшість політиків сходяться на думці, що народні депутати керувалися все ж таки не ідеями реалізації політреформи, а, швидше за все, хотіли продемонструвати свою значущість і довести, що уряд у країні — тимчасовий. Проте збоку такий учинок виглядає трохи по-іншому й починання нардепів спровокували навіть не політичну кризу, а міжвладний клінч, у якому обидві сторони переслідують діаметрально протилежні цілі — право на владу для збереження своєї життєдіяльності та право на життя для збереження своїх владних повноважень.

Щоб перешкодити можливості подальших «вибриків» парламентаріїв, глава держави запропонував увести мораторій на прийняття будь-яких рішень чи дій із боку Верховної Ради та Кабміну, які могли б дестабілізувати ситуацію в країні. А Секретаріат Президента запросив представників фракцій і депутатських груп Верховної Ради, які входять до робочої групи при політичній раді глави держави, щоб обговорити запропонований В.Ющенком план виходу з політичної кризи.

Побачивши, які перші наслідки принесла країні політреформа, Президент закликав до діалогу й особистої зустрічі керівників фракцій, висловивши готовність до будь-якого формату політичних консультацій, як в індивідуальному режимі, так і в режимі засідання політичної ради при Президентові, але тільки після того, як робочі групи будуть готові до пошуку конкретних результатів.

Зрозуміло, що це дійство — справа рук талановитих режисерів, та головне — щоб виборці змогли між рядками прочитати, хто є хто в нинішній передвиборній українській політиці й за чиїм сценарієм нас змушують жити.

Катерина ПЛЕШКО