Президента України Леонід ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: 'К.Маркс, винаходячи комунізм, не припускав, що його вчення створить номенклатуру зі спеціальними будинками відпочинку, лікарнями, дачами… '

Чим ближча дата президентських виборів, тим пильніша увага українців до кандидатів на найвищий державний пост. Один із них — лідер Християнсько-ліберальної партії України, народний депутат, заслужений юрист України Леонід Черновецький — привертає увагу своєю особливою позицією стосовно християнських цінностей і нетерпимістю до пільг і привілеїв державних посадовців усіх гілок влади.
Про Біблію та її значення в житті політика, про ставлення до інших кандидатів і до принципів формування «своєї» команди — в інтерв’ю Леоніда Черновецького головному редактору газети «Маю ПРАВО» Миколі Болілому.

Кандидат на пост Президента України Леонід Черновецький: “К.Маркс, винаходячи комунізм, не припускав, що його вчення створить номенклатуру зі спеціальними будинками відпочинку, лікарнями, дачами, дорогими автомобілями і що навіть після краху комунізму забрати ці блага у чиновників буде вельми непросто”

Чим ближча дата президентських виборів, тим пильніша увага українців до кандидатів на найвищий державний пост. Один із них — лідер Християнсько-ліберальної партії України, народний депутат, заслужений юрист України Леонід Черновецький — привертає увагу своєю особливою позицією стосовно християнських цінностей і нетерпимістю до пільг і привілеїв державних посадовців усіх гілок влади.
Про Біблію та її значення в житті політика, про ставлення до інших кандидатів і до принципів формування «своєї» команди — в інтерв’ю Леоніда Черновецького головному редактору газети «Маю ПРАВО» Миколі Болілому.

— Леоніде Михайловичу, чи правда, що перед тим, як ви висунули свою кандидатуру на пост Президента України, за вас молилися 300 єпископів?

— Дійсно, за мене молилися 300 єпископів з різних церков, але це в основному протестантські церкви. Я за християнською ідеологією протестант. До речі, парафіяни церкви, в яку я ходжу, моляться за мене постійно.

Кілька днів тому я запропонував законопроект, щоб за Президента (нинішнього і майбутнього), за уряд, за парламент, за кожного окремо парламентарія молилися і виділили для цього гроші з бюджету. Це не моє ноу-хау, а міжнародний досвід. Наприклад, християни моляться за уряд у США. І, зауважте, в цій одній з найрозвиненіших з усіх поглядів країн світу дуже розвинені соціальні програми і фактично немає корупції. Я вважаю, що в цьому є і заслуга віруючих, молитви яких чує Бог. Моляться в Австрії, а також в Ізраїлі, де це піднесено до рангу державної програми...

Звичайно, можна і безоплатно молитися, і молитися подумки, але створення спеціальних груп із людей, для яких це буде обов’язком, — на мій погляд, це чудово. Думка — матеріальна, і це давним-давно доведено в усьому світі. Я, до речі, теж молюся за те, аби чиновники не брали хабарів, любили народ і ближнього, щоб зміцнювали суверенітет України. Якщо держава зрозуміє, що молитва є важливим чинником становлення держави і моралі, поліпшення життя народу, це буде чудово!

— Кожен розпочинав свою виборчу кампанію з якогось ефектного ходу. Ви розпочали її фактично з позову проти Комітету виборців. Але ж інформація про вас, поширена цією організацією, з’явилася набагато раніше. Як наслідок, вас звинуватили, грубо кажучи, у тому, що ви таким чином починаєте піар-кампанію. Хоча я вірю, що ви це зробили щиро, оскільки образили вас несправедливо.

— Моя виборча кампанія розпочалася не з позову до згаданої вами організації, яка насправді виявилася просто некомпетентною в цьому питанні. Вони вибачилися, і я позов забрав. Це не більше ніж збіг. Адже я веду понад 300 судів на день проти різних негідників, в основному — на користь людей, які звернулися до мене. І це по-християнськи. Зокрема, суджуся, скажімо так, з нехорошими організаціями, які за гроші спецслужб «поганять» деяких наших політиків.

Адже йдеться не тільки про мене. Я, наприклад, високої думки і про Ющенка, і про Кінаха, і, в принципі, про Бродського, і про багатьох інших кандидатів, які, слава Богу, є в українському політикумі. Багато хто з них ще не «розкручений», але вони щирі люди й заслуговують на велику пошану. Але як тільки ці політики починають пробиватися на політичний Олімп, тобто публічно заявляти про існуючі проблеми в державі, спецслужби через олігархічні ЗМІ обливають їх брудом.

Коли я йду Верховною Радою, то чимало операторів, яким заборонено знімати мене під загрозою звільнення, просто від жаху тікають геть, незважаючи на тяжкість телекамер на їхніх плечах. Це не смішно, хоча виглядає потішно. Це — факт. Хоча ні до кого зі «згвалтованих» журналістів у мене немає якихось особистих претензій. Так само як немає в мене претензій ні до політиків, ні до будь-якого українця.

Ні для кого не секрет, що нині в українському інформаційному просторі діють такі «видання», які через СБУ одержують кошти, тобто фактично живуть за рахунок платників податків. Є, наприклад, такі, як інтернет-сайт «Україна кримінальна». Жах у тому, що поширювана ними інформація — чиста кримінальщина, але справ проти них ніхто не порушує. То про мене пишуть, що я свого тестя вбив, то що я карних злочинців шантажував. Треба ж, яка фантазія! Є просто провокаційні статті. Ну, та Бог з ними...

А в інформації Комітету виборців мене зачепила їхня некомпетентна оцінка — вони назвали мене «непублічним політиком». Хто ж тоді публічний? Той, хто підносить їм на блюдці всю інформацію про себе, щоб вони не утруднялися реальною аналітикою?

— Подаючи документи для реєстрації, ви показали найбільший зі всіх кандидатів на пост Президента дохід — майже 8 млн грн. Це, відверто кажучи, вражає. Ви ніколи не приховували своїх доходів, і всі знають, що ви легально — найбагатший кандидат у президенти. Питання суто риторичне. Адже народ наш як думає: треба вибирати багатого, він не крастиме, а бідний поки накраде, країна помре. Щоправда, ліві кандидати вважають, що вся справа, за Марксом, не в людині, а в капіталізмі, в державному ладі. На вашу думку, виборці чекають багатого чи бідного Президента і чому?

— Маркс не жив у корумпованій країні і не міг знати того, що відбудеться після реалізації його ідей. Злодій ніколи не накрадеться! Переконливі дані останніх соціологічних досліджень свідчать, що з 1500 респондентів 39,9% не хочуть бідного Президента. Але парадокс: 70% населення підтримують претендентів, у яких задекларовані річні доходи становлять вартість одного костюма, в якому вони з’являються на телеекранах. Соціалізм залишив слід у душі людей у вигляді подвійних стандартів. І це жахливо. Тобто люди впевнені, що насправді їхні претенденти в президенти багаті, але не хочуть про це заявляти.

Насправді найбагатші люди у нас — чиновники, а не підприємці. Де мені змагатися з якимось шахраєм-міністром, який за день заробляє по мільйону за підпис якогось паршивого документа. Виборці, виходить, хочуть не багатого, вони хочуть того, хто накрався. Ось у чому жах! І це феномен! Я був убитий одним махом такою психологією.

Чого навчила нас радянська влада, де основна частина населення жила не за рахунок зарплати? Навіть жарт такий був: «Щоб ти жив на одну зарплату!» Адже в нас зарплати були майже в усіх однакові: в ударника-робітника й у мене — заступника проректора, доцента.

У радянські часи посада цінувалася не за зарплатою, а за тим, яка на ній була можливість вкрасти. Наприклад, не можна було влаштуватися м’ясником! І це при зарплаті-то у 80 карбованців. Люди, що жили в ті часи, знають, що насправді завбази міг узагалі не одержувати свою зарплату, але влаштуватися на таку посаду було неможливо. Політична вага такої фігури була фантастична. А якийсь там провідний учений навіть при зарплаті в 10 разів більшій, ніж у м’ясника, ні філе, ні грудинки принести в сім’ю не міг.

— Один із кандидатів обіцяє кожному українцю дати напівкоштовний камінь. Не хотіли б ви підкупити голоси виборців грамом золота кожному?

— Я хотів би «підкупити» моїх виборців реальними речами, які, ставши Президентом, можу вирішити майже негайно. Тому що я — успішна людина і знаю, де лежать гроші, які приховують від моїх виборців, і як їх звідти «виколупати». У принципі, в 53 роки мені і витрачати-то гроші нема на що, і я не беру хабарів, але це ми говоримо про інше.

У своїй програмі я обіцяю своїм виборцям «невелику» суму — якісь $20 млрд, які надійдуть до бюджету відразу ж після позбавлення пільг і привілеїв чиновників усіх гілок влади. Йдеться про санаторії, готелі, спецлікарні, спецлітаки, тисячі дорогущих мерседесів, усілякі інші пільги, які надаються за гроші моїх виборців і розбещують владу.

Наприклад, якщо подивитися з вікна мого кабінету, ми побачимо два таких об’єкти: готель «Київ», який коштує близько $100 млн і перебуває в державній власності, і «Президент-готель», який коштує ще більше. До речі, я ніде у світі не бачив «державних» готелів. І це — тільки два об’єкти, на утримання яких ідуть державні кошти, а таких об’єктів в Україні сотні, якщо не тисячі. Причому в більшості з них панують суцільні крадіжки, і вони збиткові.

Не можна дбати про народ і при цьому ходити в спеціальну лікарню, відпочивати в спеціальних санаторіях. Усі ці блага для влади коштують набагато більше ніж $20 млрд. У разі мого обрання главою держави всі ці кошти плюс зарплата цілої армії обслуговуючого персоналу (а це зарплата сотень тисяч людей щомісячно) негайно відійдуть народу.

Ідемо далі. Прийнято закон про повернення грошей, що «згоріли» на ощадкнижках. Моя мама, наприклад, якій 4 листопада виповнюється 90 років, втратила 10 тисяч карбованців на ощадкнижці. Тепер вона паралізована і, якби не я, давно пішла б із життя. Їй не потрібні ці гроші. А скільки бабусь і дідусів доживають до 90 років за такого до них ставлення з боку властей? Потрібно повернути ці гроші людям і повернути якнайшвидше, тому що скоро їх і повертати-то буде нікому.

Мені сумно, коли я чую, що до досягнень нового уряду зараховуються наміри почати повне погашення вкладів тим, хто дожив до 90 років. Господи! Хай ті з можновладців, які такі рішення проводять, ніколи не доживуть до такого жаху, який вони створили для мільйонів українців. Я їм такого приниження не бажаю.

— Чому ви дуже багатьох людей, включаючи політиків, називаєте красивими?

— Краса людини абсолютно очевидна, вона написана на обличчі, і абсолютно не потрібно для цього бути якимось особливим, мати особливі зачіски, макіяжі тощо. Людина світиться красою, якщо вона в ній живе. Потрібно мати гарну душу — і вона відбивається в чистоті очей. Було б чудово, якби люди могли це побачити. Але телебачення для багатьох закрите, дебатів немає, і виборці змушені дивитися на фото претендентів, адже їх можна і змонтувати.

— А себе ви вважаєте красивим? Яке ваше обличчя?

— Що стосується мене, моє обличчя — це обличчя друга й одночасно упевненої в собі людини (я так бачу), і воно було таким усі 53 роки з моменту мого народження. Але воно поступове змінюється в християнський бік, лагіднішає. Йдеться про те, що я називаю любов’ю до ближнього. Щоправда, це не стосується бізнесу, не стосується політики і моїх взаємин із політиками. У цій сфері я інший, а так я людина добра. І я починаю відчувати чужий біль. Це і є моє обличчя.

Красивий... Це абсолютно не залежить від того, чи правильні у нього риси обличчя. Ми знаємо багатьох політиків, у яких вони ідеально правильні, але вони не «красиві».

Красивий Мороз, він — добра людина. Ющенко — гарний хлопець, і це — стан його душі. Красивими я б назвав, у принципі, і Кінаха, і Бродського, і багатьох інших.

— Ваш вступ до фракції «Наша Україна» — це додаткові проблеми. Банкір, з одного боку, моральна людина, він повинен бути і прагматичним, і красивим. З іншого боку, він не може не розуміти, що політика опозиціонера приносить лише збитки...

— По-перше, я не банкір. У душі я чистий політик, і більше ви мене в жодній іншій іпостасі не побачите. Це у минулому я був ким завгодно, але не політиком, хоча в парламенті вже майже 10 років. У цьому парламенті я — політик, і, сподіваюся, красивий політик, і дуже плідний, тому що подав законопроектів більше, ніж багато фракцій, причому яких, просто красені! Чого варті тільки закон про захист суспільної моралі й закон про ліквідацію безакцептного списання податковою адміністрацією коштів з рахунків платників податків. Тому я політик і годі!

Щодо моїх доходів і збитків. У той момент, коли я приймав рішення про те, що голосуватиму поряд із Ющенком, я все добре розумів. Банк у мене процвітаючий, має мільярдні зобов’язання, і ніяка влада зачепити його не зможе. Просто побоїться. Якщо тільки в когось засвербить рука на мій банк, він тут же зрозуміє, що це — шлях до соціального вибуху. Крім банку, є ще юридичний бізнес, і він також процвітає, і розорити його неможливо. Більш того, в результаті політизування населення ми стали успішнішими, і це мене дуже радує.

Недавно, обходячи підрозділи банку, а я це роблю щодня, я зустрів літніх людей, вкладників, інтелігентних киян, які заявили мені, що готові йти на барикади. Я запитав: «За кого голосуватимете?» Вони відповіли: «За Ющенка». Я потиснув їм руки, оскільки був дуже здивований їхньою рішучістю йти на барикади. Нічого собі! На барикади! тобто жити так, як сьогодні, більше ніхто не хоче. До речі, вони підписалися і на мою підтримку, і вважаю, що до кінця вересня зможу їх переконати, що я — реальний претендент...

— Навіть ваші супротивники не ризикують відносити вас до «технічних» кандидатів. Але у ваших симпатіях до лідера «Нашої України» закладена якась суперечність: люблю цього, але себе більше.

— Ви ж знаєте, що я на провокації не піддаюся. А якщо хочуть через мене дістати Ющенка і мене йому протиставити, то запевняю, що це — марна річ.

Ось нещодавно відбулася моя прес-конференція, яку, як ніколи, відвідала рекордна кількість телеканалів. Раптом усі стали мене знімати. Чудеса! Я їм і кажу: «Ви ж одержали завдання зараз показати мене якнайкраще і забрати частину голосів у Віктора Андрійовича!» Жоден із центральних каналів цей момент не показав.

Я не з тих, хто користується моментом, я — «битий» політик. Хай Ющенко говорить за себе, а я говоритиму за себе, і хай нас показують однаково. Це мої принципи. Є правила, яких треба дотримуватися, щоб усе було нормально. І в мене, і в Ющенка є абсолютно різні ідеї, які мають однакове право на життя.

— Є дві оцінки відомих людей в Україні про вас. Одні говорять, що Черновецький нейтралізуватиме Ющенка, інші — Омельченка. Що з цього ближче до істини?

— Ніколи в житті я не працював на чиїсь інтереси і нікого не нейтралізовував. Це — абсолютно убогий варіант інтерпретації мене як політичної фігури. Я працюю на демократію, на добробут народу, і це мені подобається. Але політичним кілером я не буду. А для того, щоб принизити людину як політика, кажуть, що він працюватиме на того чи на іншого. Мовляв, навіщо за нього голосувати, якщо він на цього працює, а того нейтралізує?

Я — реальний претендент і все!

— Уявімо, що ви виграли вибори. Хто буде у вашому уряді? Кого б ви хотіли бачити на конкретних посадах?

— На практиці це вирішується для мене абсолютно просто. Нічого особистого в моїх президентських рішеннях не буде, я залишуся таким же принциповим і нетерпимим до шахраїв. І смію вас запевнити, що закони почнуть працювати проти шахраїв від влади і на користь кожного конкретного громадянина України. Але це абсолютно інша тема.

Дивіться: сьогодні в моєї партії рейтинг 4,6% у Києві. Вперше за всю історію України я, буржуй, обігнав Симоненка, комуніста, за довірою населення столиці. У людей змінюється менталітет. Адже правда, що кожен народ гідний свого правителя. Завдяки тому, що я керую багатотисячними підприємствами без пріоритетів для родичів чи друзів, так само керуватиму і країною.

Скажімо, якийсь високопоставлений чиновник мені не подобається: у нього, можливо, штани не такі, як у мене, але він здібний — він у моїй команді. Якщо ж він мене облизуватиме і местиме язиком підлогу за 100 метрів до того, як мене побачить, він ніколи до мене не наблизиться. І в мене немає команди, яка зможе використовувати мою перемогу для якихось своїх вузьких цілей. Більш того, я не допускаю до себе як до політика людей, які могли б заподіяти шкоду Україні.

— Цитата: «Україна — моя Батьківщина. Мені 53 роки. Я народився в Україні. Тут народилися двоє моїх дітей — дочка і син, а також двоє онуків». Усе правильно?

— На 100%. Окрім одного — мої внуки народилися в Америці.

— «Моя онука народилася за кордоном, її назвали Аліною на честь моєї дружини, вона народилася не де-небудь, а в США і приїхала сюди з американським паспортом. Отже, в мене онука — американка». І ще цитата: «За тим, що відбувається з моєю онукою, тепер стежитиме вся Америка, оскільки будь-який американський громадянин охороняється всією військовою міццю цієї країни. Якщо її кривдитимуть, то моя дочка має право звернутися в посольство. І я вважаю, що один із флотів США запросто може з’явитися в районі Чорного моря і покарає тих, хто примусив її плакати». Ви вважаєте, що як Президент зможете змінити цю країну так, щоб заради будь-якої дитини, яку хтось примусить плакати, піднявся весь флот України?

— По-перше, мої внуки тільки технічно народилися за кордоном. Це ніби пологовий будинок перенесли на територію США. Пологові будинки там кращі, ніж в Україні. В іншому вони дійсно народилися в Україні. Як хочете, так і розумійте. Просто в американських пологових будинках немає всього цього жаху: сальмонельозу, стафілокока і всього іншого, з чим запросто можна зіткнутися в наших пологових будинках. І онук у мене там народився.

Коли когось кривдять, піднімається все моє єство. Моя дружина за радянських часів боялася зі мною ходити вулицями увечері, тому що я міг запросто влізти в бійку і заступитися за того, кого, наприклад, били п’яні хулігани. За мого президентства жодна дитина не плакатиме безкарно для того, хто її примушує це робити.

Мій науковий керівник (царство йому небесне, це був прекрасний, блискучий учений і красива людина) розказував, що одного разу за кордоном він йшов зі своїм внуком і з якоїсь причини пригрозив йому: «Я тебе зараз відшльопаю!» А той йому відповів: «Знаєш, дідусю, якщо ти мене відшльопаєш, я скажу про це першому ж поліцейському, і тебе посадять». І за кордоном справді діють такі закони.

— Ви говорили, що за ваші особисті гроші профінансовано дизайн екземпляра Конституції України, на якому приносять присягу і народні депутати, і глава держави. У чому значення цього кроку?

— Так, єдиний екземпляр такої Конституції був профінансований мною, про що вказано у відповідному указі Президента. До речі, Герб на будинку Верховної Ради, яку довго прикрашали серп і молот, був замінений на українську символіку теж за мої гроші.

Стосовно Конституції, то з таким проханням до мене звернувся тодішній Голова ВР Іван Степанович Плющ. Адже таке видання Конституції коштувало великих грошей, але я їх із задоволенням витратив. Не пам’ятаю скільки, близько кількох сотень тисяч гривень, ще доінфляційних.

Коли виникла ідея такої дорогої Конституції — я б заплатив за неї і мільйон, — ті, хто мені її замовляв, напевно, навіть не розуміли, яку честь мені, простому підприємцю, надають. Потрібно було оголосити конкурс: хто більше дасть — і до бюджету надійшли б мільйони. «Головні» люди не розуміють, де гроші лежать. Якби був оголошений тендер, то багато хто заплатив би за це і $10 млн. Адже це не просто книга, а Основний Закон держави в єдиному виконанні.

— У вашій програмі сказано, що ви хотіли б, щоб на робочому столі кожного державного діяча, включаючи членів уряду, лежала Біблія... Не виключено, що в багатьох, як і у вас, дійсно на столі лежить Біблія. Але саме лежить. Ось ви її читаєте? Назвіть хоча б одну із заповідей, з якої розпочинається ваш день...

— Якщо ви пам’ятаєте, то в преамбулі нашої Конституції сказано, що її прийнято, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом». Тому всі гілки влади зобов’язані керуватися Божими принципами. Сподіваюся, скоро буде прийнято закон, і дійсно всі, хто приймає важливі економічні, політичні рішення, стануть не тільки тримати на столі, а й читати Біблію.

Наприклад, я розіслав Біблії кожному судді, й одержав від них багато хороших відгуків. Направив Біблії кожному депутату. Один екземпляр особисто подарував Президенту. Він поставився до цього дуже позитивно й довго тримав цю Біблію на своєму столі. Не знаю, де тепер вона лежить, оскільки давно з Президентом не зустрічався. Сподіваюся, він її читає, і це додає йому більше душевного спокою. Я бажаю всім тільки добра.

Що стосується моїх молитов, то за протестантськими правилами людина може просити в Бога все, що захоче, і Бог обов’язково почує. Все питання в тому, наскільки щиро кається або просить щось людина, якщо вона хоче, щоб це відбулося.

Я можу назвати багато заповідей, але основним для мене є правило: чини в житті так, як хочеш, щоб чинили з тобою. Ця заповідь мені найближча за духом.

Що стосується молитов, то в цьому я консервативний і щоранку обов’язково промовляю «Отче наш»: «Отче наш, сущий на небесах, хай святиться ім’я твоє, хай прийде царство твоє, хай буде воля твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і пробач нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

У Біблії, в одному з писань, Ісус каже: «Даю вам молитву, і ця молитва для вас обов’язкова». Іншої молитви в Новому Заповіті не існує. У Старому Заповіті є багато молитов, вони дуже красиві. Але, оскільки Христос існує для християн, я промовляю саме цю молитву.

У принципі я читаю різні молитви і знаходжу в них багато особистого. Біблію читаю щовечора перед сном, що також є для мене традицією впродовж уже багатьох років. Хоч би як я себе почував, перед тим, як лягти спати, беру в руки Біблію...

Біблія — це слова правди, які здатні жити самі по собі і спалахувати в душах... Так що не такий уже я безнадійний.