НКВС
Як і в минулому столітті, так і нині держава мало піклується про сільського жителя. Не зважаючи на це, український селянин був спроможний прогодувати весь Радянський Союз, користуючись навіть примітивними, порівняно з Європою, знаряддями праці, вирощуючи домашніх тварин і доглядаючи свої земельні ділянки.
Як і в минулому столітті, так і нині держава мало піклується про сільського жителя. Не зважаючи на це, український селянин був спроможний прогодувати весь Радянський Союз, користуючись навіть примітивними, порівняно з Європою, знаряддями праці, вирощуючи домашніх тварин і доглядаючи свої земельні ділянки.
Крадіжка з колгоспу ім. НКВС
Безробітний Антон Микитович Порубанський разом зі своїми сусідами по вул. Декабристів у м.Біла Церква «організував бандитську зграю», з якою став «на злочинний шлях розкрадання коней як з державних установ, колгоспів, так і в окремих громадян на протязі 1946 — 1947 років на території Білоцерківського, Володарського, В-Половецького районів Київської області».
У вересні 1945 р. Порубанський викрав із приватного господарства коня, який пасся, і вигідно продав його. Минуло більше року, але до відповідальності його не притягували, тому Антон Микитович перейшов до більш рішучих дій.
У лютому 1947 р. він разом із Архипенком викрав двох коней однієї з державних установ Рокитного, а потім ще двічі викрадав по двоє коней сам.
Після цього «навантаження» було збільшене, і Порубанський з Архипенком із двох колгоспів викрали уже по четверо коней.
Оскільки упоратися з таким господарством було важко, то у викраденні 6 коней із колгоспу ім. Леніна, крім ватажка «зграї», брали участь ще й сусіди Борис Васильович Кіфоренко та Петро Маркович Батенко, а 7 коней з господарства колгоспу ім. НКВС — Кіфоренко та Петро Маркович Шулімов.
Ще ряд епізодів викрадення коней злочинцям доведено не було.
Не зважаючи на це, Порубанського як організатора було засуджено за ст.2 указу Президії Верховної ради СРСР від 4.06.1947 року «Про кримінальну відповідальність за викрадення державного і громадського майна» до 25 років позбавлення волі, позбавлення прав на 5 років і конфіскації майна. Троє його підсобників отримали на 10 років менший строк основного покарання й аналогічне додаткове.
Свій товар конокради зазвичай збували на базарі у Фастові. Але були в них і постійні клієнти. Візник Семен Матвійович Заболоцький двічі купував у них коней, яких потім перепродував, як і їздовий Григорій Назарович Новохацький.
Про те, що коні були викрадені, покупці, звичайно ж, здогадувалися, бо документів на них не було, а ціни були помірними. Тому вони також потрапили на лаву підсудних. За ч.2 ст.175 КК УСРР 1927 р. (купівля явно викраденого майна у вигляді промислу) Заболоцький і Новохацький були засуджені до 3 років позбавлення волі.
Не допомогла навіть симуляція психічної хвороби
Найближчий соратник Порубанського Федір Дем’янович Архипенко на початку судового слідства симулював душевну хворобу, і тому справа стосовно нього була виокремлена в самостійне провадження для проведення судово-медичної експертизи.
Але через 5 місяців конокрад все-таки постав перед судом.
Крім вищевказаних злочинів, Архипенко викрав ще 2 коней та 2 лошат в одному з колгоспів Білоцерківського району.
Тому за розкрадання державного майна його було засуджено до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна та обмеженням у правах на 5 років.
Міліціонер-лжебандерівець
Наявність владних повноважень деколи може спричинити «зіркову хворобу», а алкоголь ще її і посилити.
Старший слідчий Кагановицького РВ МВС, батько 3-х дітей Дмитро Іванович Сорокін, будучи в нетверезому стані, в ніч на 28 квітня 1954 року, під час перевірки сторожової охорони колгоспу ім. Сталіна с.Боровичі, «допустив надужиття своїми службовими повноваженнями».
Приблизно о 1-й годині ночі він увійшов в колгоспну конюшню з пістолетом в руці і, назвавши себе бандитом-бандерівцем, вдарив сторожа — безногого інваліда громадянської війни, після чого взяв найкращого коня і втік, пригрозивши сторожу вбивством, якщо той комусь розповість.
Наступного дня Сорокін, щоб приховати свій злочин, телеграфом повідомив голову правління колгоспу, що з конюшні конокрадом-грабіжником був викрадений кінь, але грабіжник був затриманий і доставлений у міліцію.
Особа справжнього конокрада була встановлена, і Сорокін потрапив на лаву підсудних.
За ч.2 ст.98 КК УСРР 1927 р. (перевищення службових повноважень із застосуванням насилля) його було засуджено до 3 років позбавлення волі.
Школярі коней не замінили
Ще одним доказом того, наскільки незамінний на селі тягловий транспорт, є наступна справа.
Голова колгоспу ім. Шевченка Березанського району Київської області Олександр Тимофійович Лавриш та бригадир Петро Григорович Ярош потрапили на лаву підсудних, бо «не проявили достаточной организованности для сохранения плантаций сахарной свеклы от долгоносика».
В день, коли довгоносик з’явився на колгоспних полях, більшість колгоспників перебували на базарі, кінний оприскувач не працював, тому на допомогу прийшли школярі, «но их труд не оказался достаточным для усиленного сбора долгоносика вручную». Тому майже всі колгоспні буряки були знищені.
Оскільки пізніше поля були пересіяні, то і збитки державі — відшкодовані. І взагалі підсудні характеризувалися як добросовісні працівники.
Тому за ч.2 ст.100 КК УСРР 1927 р. (зловживання службовим становищем) їм було оголошено догану.
Вбили по одній свині
А от конюх Микола Пилипович Грабовецький та водій Микола Опанасович Чижмаков на автомобілі останнього липневої ночі 1946 року разом зі ще двома невстановленими особами приїхали в підсобне господарство Фастівського змішторгу. На робочому місці були охоронець Глобай та конюх Петро Іванович Лигун.
Перший, як виявилося, був у змові зі злодіями, а другого довелося перетягувати на свою сторону.
Після вирішення організаційних питань група взялася до діла. Лигуна примусили світити сірниками, коли решта зайнялися забоєм свиней. 5 чоловік встигли вбити по одній свині — 3 свиноматок і 2 кабанів, після чого залишили свиноферму.
Викрадених свиней крадії відвезли до сестри Грабовецького — Юзефи Пилипівни Чертенко-Грабовецької, а самі повернулися у Фастів. Хвилин через 10 до Чертенко-Грабовецької прибула міліція і вилучила тварин, а затримання злочинців було вже справою техніки.
На відміну від охоронця, який не потрапив на лаву підсудних, Грабовецького і Чижмакова було покарано суворо — за п.«е» ст.170 КК УСРР 1927 р. засуджено до
10 років позбавлення волі й обмеження у правах на 3 роки.
Лигун отримав «тільки» 5 років позбавлення волі, а жінка взагалі була виправдана, бо, приховуючи викрадене, «свинокради» навіть не запитали у неї на це дозволу.
Викраденим не скористалися
Щоб упоратися з двома охоронцями, жителю Василькова Миколі Яковичу Мельниченку довелося взяти на допомогу знайомого Новака.
У листопаді 1946 року в нічну пору вони вдвох увірвалися до ферми колгоспу «Червоний хутір» і викрали 3-річного бичка, якого зарізали і збиралися потім продати.
Але викраденим хлопці скористатися не встигли, бо через день Мельниченко вже потрапив за грати, а його товариш утік.
Оскільки наявність зброї в злочинців доведена не була (хоча охоронці стверджували, що Новак був озброєним), дії Мельниченка були кваліфіковані за ч.2 ст.174 КК УСРР 1927 р. (груповий розбій), і його було покарано 10 роками позбавлення волі.
Любителі баранини
Ті ж самі 10 років позбавлення волі й обмеження у правах на 3 роки отримали Василь Арсентійович Кудрін, Григорій Іванович Кузьмін та Андрій Семенович Лєбєдєв, які викрали двох баранів.
За 1000 крб. вони орендували в завідуючого гаражу курортного управління УРСР Григорія Яковича Тарновського легковий автомобіль з водієм Сергієм Вікторовичем Непрежецьким і поїхали на ст. Бучанка, до 9-го спеціалізованого дитбудинку. Там, користуючись пістолетом ТТ, напали на сторожа скотоферми, зламали замок у дверях, вивели баранів, зарізали їх складаним ножем і, загорнувши у плащ-палатку, відвезли до Києва. На квартирі Кудріна м’ясо було оброблене, частина продана на базарі (щоб розрахуватися за оренду автомобіля), а решту поділили між собою.
Водій Непрежецький, який отримав «гонорар» за поїздку, був засуджений до 8 років позбавлення волі й обмеження виборчих прав на 3 роки. А його начальника Тарновського Верховний Суд УРСР пожалів, зменшивши присуджені Київським облсудом 5 років позбавлення волі до 2.
Сфальсифікований розбій
А в цій справі домашні тварини стали причиною сварок між сусідами.
Андрій та Уляна Васильці звернулися в міліцію із заявою, що вночі до них з’явилися четверо озброєних злочинців — з гвинтівкою, пістолетом та ножем, серед яких був їхній сусід Іван Данилович Клименко, озброєний вилами, викрали з квартири речі, а з хліва — корову.
Як було встановлено на судовому засіданні, «потерпілі» «по своєму характеру дуже погані люди, вони були в дуже поганих відносинах з Клименком, котрий часто вказував Васильцям про те, щоб вони як сусіди не пускали в город своєї птиці, кіз та корови, а также не вглиблялися в його город».
Односельці розповіли, що в сім’ї Васильців погані взаємини з усіма сусідами, в їхньому господарстві навіть немає майна, яке могло б зацікавити бандитів, а Уляна обіцяла посадити Клименка в тюрму й організувати неприємності всім, з ким перебуває у неприязних стосунках.
Узявши до уваги ці дані та позитивну характеристику, Клименка було виправдано (під вартою він просидів декілька місяців), а Андрія та Уляну Васильців притягнуто до відповідальності за давання свідомо неправдивих показань (ст.89 КК УСРР 1927 р.).
Вадим Гапонюк
Витяг з Кримінального кодексу УСРР 1927 р.
Стаття 175. Купівля явно викраденого — позбавлення волі або виправно-трудові роботи на строк до шести місяців, або штраф до п’ятисот карбованців.
Ті ж діяння, здійснені у вигляді промислу, —
позбавлення волі на строк до трьох років.
Стаття 100. <...> Зловживання владою або службовим повноваженням... що не підпадає під ознаки цієї статті і попередніх статей (97 — 99), —
позбавлення волі на строк до одного місяця, або звільнення з посади, або позбавлення права займати відповідальні посади протягом двох років, або покладання обов’язку загладити заподіяну шкоду, або громадський осуд.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!