Почему в Украине до сих пор переводят часы, хотя Верховная Рада это отменила
В ночь на 25 октября Украина в очередной раз переведет назад часовую стрелку. В этом году наступление зимнего времени сопровождает электронная петиция на правительственном портале об отмене перехода: в условиях постоянных отключений света лишний час вечернего солнца дорого стоит. Но шансов реализовать идею нет, потому что… это уже сделала Верховная Рада.
Аргументи «за» і «проти»
Прихильники скасування сезонного переведення годинників насамперед говорять про здоров’я: щорічний «часовий стрибок» збиває біоритми, погіршує самопочуття і працездатність, загострює хронічні хвороби. Вони також стверджують, що переведення стрілок не дає помітної економії електроенергії, і посилаються на світову практику: більшість країн сезонним часом не користується, а Європарламент ще 2019 року проголосував за відмову від переведення годинників.
Противники нагадують, що сезонний час існує якраз заради економії енергії. До того ж голосування в Європарламенті так і не стало правом ЄС: держави-члени спільного рішення не погодили, і Європа досі переводить годинники. Тож відрив від європейського часу вдарив би по транспорту, торгівлі й біржах. Астрономи та фахівці служби єдиного часу застерігають: Україна надто широка, щоб будь-який постійний час був зручним усюди. На крайньому заході світатиме надто пізно, на сході надто рано смеркатиме.
Цього року в дискусії з’явився новий аргумент — наслідки війни. За постійних відключень година вечірнього світла стає побутовою необхідністю, особливо у прифронтових громадах.
Утім, нового в цій суперечці мало. Аргументи звучать щоразу, коли з’являється чергова ініціатива.
Від постанови до закону
Парламент «вирішив» це питання ще 2011 року. Тоді Верховна Рада ухвалила постанову «Про зміну порядку обчислення часу на території України» від 20.09.2011 № 3755-VI , якою скасувала сезонне переведення годинників і залишила країну на постійному літньому часі, слідом за Росією та Білоруссю. Рішення протрималося менше місяця. Після хвилі критики спікер Володимир Литвин визнав його поспішним, і 18 жовтня Рада з третьої спроби скасувала власне рішення. Відповідною постановою №3914-VI Уряду запропонували внести законопроєкт про порядок обчислення часу. Проте до закону справа тоді не дійшла, і годинники й далі переводили за постановою Кабміну від 13.05.96 № 509 «Про порядок обчислення часу на території України».
Остання спроба почалася 9.10.2020, коли перший віцеспікер Руслан Стефанчук зареєстрував законопроєкт №4201 «Про обчислення часу в Україні». Шлях документа виявився довгим. У березні 2021 року його підтримали в першому читанні, але за два тижні провалили в другому й відправили на повторне друге читання. Там він пролежав понад три роки.
Мало хто про це знає, але 16.07.2024 Верховна Рада таки ухвалила його в цілому. 21 серпня закон №3856-IX направили на підпис Президентові, і на цьому час зупинився.
Підвішений стан
За ст. 94 Конституції протягом 15 днів Президент має або підписати закон і далі йде його оприлюднення, або повернути до Ради з вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду. Третього не дано.
Але ні вето, ні підпису гарант Конституції не поставив. У медіа навіть повідомлялося, що підписувати закон в Офісі не планують, а ветувати не стали, щоб не ображати автора законопроєкту, який став спікером.
На цей випадок Основний Закон передбачає, що в разі, якщо Президент протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Тобто, підписати і оприлюднити стає обов’язком. Який також у нашому випадку не був виконаний.
Тут криється парадокс: незгода глави держави із законом цілком допустима, проте Конституція дає їй юридичну форму: вето, яке Рада може врахувати або подолати. А от мовчання не передбачене. Це фактично політичне рішення, яке не вимагає ні аргументів, ні відповідальності за них.
Між іншим, закон про обчислення часу не є винятком. За нашими спостереженнями, таких «підвішених» законів десятки і найбільше їх було ухвалено в перший рік повномасштабного вторгнення. Фактично у такий спосіб Президент одноосібно заблокував закони, і Верховна Рада ніяк не може вплинути на це. Мовчання, як форма ігнорування конституційної процедури, виявилося сильнішим за будь-яке вето.
Замкнене коло
Тож навіть якщо петиція збере необхідні підписи, вона навряд чи щось змінить.
Відповідно до ст.92 Конституції одиниці часу встановлюються виключно законами, тобто Верховною Радою. Досі чинну постанову про порядок обчислення часу на території України Кабмін ухвалив напередодні прийняття Конституції. Тож вносити до неї зміни по суті або скасовувати цілком може бути розцінене як вихід за конституційні межі. Отже, компетенція адресата петиції (Кабміну) є юридично сумнівною.
Водночас прийнятий закон потрапив у правовий вакуум через позицію Банкової, яка не виражена жодним процесуальним актом.
Виходить замкнене коло: громадяни звертаються до органу, який не мав би вирішувати це питання, парламент своє слово сказав, а той, від кого залежить завершення процедури, мовчить.
Можна і далі сперечатися, який час кращий, подавати петиції, писати обурливі пости і коментарі у соцмережах (у дискусії про сезонне переведення годинників, на наше переконання, обидві сторони мають вагомі аргументи). Важко заперечити інше: питання, яке Конституція доручила закону, не повинно роками залежати від того, чи візьме хтось до рук ручку.
Українцям залишається лише виконувати рекомендації лікарів і вчених про адаптацію до нових часових умов.
Верховная Рада однозначно высказалась против перевода стрелок каждые полгода, но на Банковой до сих пор сопротивляются этому, оставляя все как было. Фото: iStock
Материалы по теме


Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!