«Кража грома»

Что заставляет судью дочитать исковое заявление до конца

Юрист пишет исковое заявление не для себя и не для клиента, а для судьи, который дочитывает документы в шесть вечера, уже уставшим. Что на самом деле определяет, попадет ли аргумент в мотивировочную часть решения?

Чотири адресати документа

У Національній асоціації адвокатів України з ініціативи Молодіжного комітету НААУ — UNBA NextGen у Вінницькій області відбувся вебінар «Юридичний текст, який читають: суддя о шостій вечора — ваш головний читач». Спікером виступив адвокат, к.ю.н., магістр психології Василь Масюк, модерувала захід регіональний представник комітету Катерина Томай.

За словами В.Масюка, коли юрист готує процесуальний документ, він найчастіше уявляє єдиного читача — суддю. Насправді читачів мінімум чотири: суддя, який ухвалює рішення; помічник судді, який допомагає систематизувати матеріали; суд апеляційної та касаційної інстанції, який перевірятиме те, що не взяв до уваги суд першої інстанції; і штучний інтелект, що дедалі частіше аналізує документи як з боку суду, так і з боку опонента.

«Штучний інтелект — це в жодному разі не опонент. Опонента нам не потрібно переконувати, для нас важливо переконати суддю, помічника, апеляційну й касаційну інстанцію і штучний інтелект», — зазначив спікер.

Ключовий образ доповіді — суддя, який працює з дев’ятої ранку, проводить день у судових засіданнях і фізично не має часу читати матеріали, поки не завершиться формальний робочий день. Спікер порівняв його зі втомленою людиною, у якої «погляд замилюється» від однотипних фраз на кшталт «10 березня 2023 року між сторонами було укладено договір». Тому завдання юриста — зробити так, щоб суд максимально швидко зрозумів, чого від нього хочуть.

Наводячи приклад, В.Масюк протиставив класичний початок позовної заяви («10 березня 2023 року між ТОВ і ТОВ було укладено договір підряду номер 17, відповідно до умов якого...») і альтернативний варіант, що одразу пояснює суть спору: відповідач прийняв роботи без зауважень і не оплатив їх, тому позивач просить стягнути кошти. «Ось я вам навів як варіант. Такий класичний підхід до написання першого абзацу і альтернативний, який ми будемо червоною ниткою просувати», — пояснив адвокат.

П’ять блоків замість шаблону

На переконання спікера, замість традиційної структури «вступна — описова — результативна частина» зручніше працювати з п’ятьма блоками: рамка, фабула, кваліфікація, щеплення і прохальна частина.

Рамка — це відповідь на запитання, що взагалі відбувається у справі, задана буквально в першому реченні. В.Масюк навів приклад із позову про позбавлення батьківських прав: формально це «справа про позбавлення батьківських прав», але суть можна подати як «справа про порятунок дитини» — і тоді суд одразу розуміє, чому питання потребує невідкладного розгляду.

Фабула — виклад обставин справи, кваліфікація — правова оцінка, яку, за словами спікера, юристи й так добре вміють формулювати. А ось четвертий блок — щеплення — спікер назвав власною знахідкою: це заздалегідь наведені й спростовані заперечення протилежної сторони, прийом, який в американській судовій риториці називають «крадіжкою грому».

«Суддя відкриває документ і каже: о, супер, наперед зазначили, в чому буде заперечення, і одразу спростували ймовірні заперечення. Судді це полегшує роботу», — розповів В.Масюк.

П’ятий блок — прохальна частина — має бути сформульований так, щоб суд міг буквально перенести його в резолютивну частину рішення, не переписуючи. Те саме стосується і мотивувальної частини: аргументація в позові повинна бути готова «переїхати» в текст рішення без доопрацювання з боку суду.

Спікер також застеріг від переобтяження документа кількістю аргументів. «Ми можемо навести хоч сорок доказів, хоч сто, однак вони не сумуються на вагах, а усереднюються, як середня температура по лікарні», — зазначив В.Масюк, додавши, що краще залишити один-два сильних аргументи, ніж дати опоненту слабку тезу, спростувавши яку, він знецінить решту.

Час, ризик і зусилля

Окремий блок доповіді В.Масюк присвятив тому, чим «розплачується» суд, читаючи документ. За його словами, є три такі «валюти»: час, ризик скасування рішення та зусилля на мотивування.

«Суддя оцінює, наскільки йому складно буде в цій справі, орієнтуючись на такий критерій, як час», — пояснив спікер, додавши, що документ, який одразу дає зрозуміти суть спору, «економить» суду головний ресурс.

Тут В.Масюк згадав приписувану Блезу Паскалю фразу про те, що написати довгого листа простіше, ніж короткого: скоротити позовну заяву з 24 сторінок до двох-трьох — найважча робота юриста. Водночас спікер визнав, що обсяг залежить від категорії справи: у податкових чи митних спорах, де йдеться про десятки рішень і посилання на практику Європейського суду, вкластися в два аркуші нереально. У таких випадках він порадив розмежовувати текст на частину для «швидкого» читання — із загальною суттю спору — і частину з деталями та номерами документів для «повільного», вдумливого читання.

Спікер закликав уникати оцінних формулювань замість фактів: замість «порушено договір» писати, що саме і всупереч якому пункту не було виконано. За його словами, оціночні характеристики й розмитість формулювань «убивають довіру» до тексту так само, як знаки оклику та емоційний тиск. «Суд не любить бути втягненим у чужі емоції, як хірург не повинен асоціювати себе з пацієнтом на операційному столі», — навів метафору В.Масюк.

Водночас, за словами адвоката, емоцію можна передати й без крику — через структуру фактів. Приклад: замість фрази про «цинічне порушення закону слідчим» — вказати, що обшук розпочався о 6:40, а ухвалу суду пред’явили лише наступного дня о 9:15. «Немає криків, немає «цинічно», немає «грубо», однак суддя розуміє, що тут уже є емоція», — зазначив спікер.

Форма як аргумент

Наприкінці вебінару йшлося про суто технічні речі — шрифти, виділення, лексику. За словами В.Масюка, ясність оформлення документа — це не питання зручності, а самостійний аргумент: охайний, структурований текст підсвідомо сприймається як ознака ретельно підготовленої правової позиції.

Учасник вебінару Мар’яна Афанасьєва зауважила, що судді, зокрема Верховного Суду, радше не рекомендують курсив і підкреслення, посилаючись на позицію суддів Аркадія Бущенка й Олени Кібенко та урядовий нормативний акт про просту мову, який дозволяє жирний шрифт лише для заголовків, підрозділів і посилань на закон.

У відповідь спікер наголосив, що суд — це не єдина «істота» з уніфікованими вподобаннями, а конкретні судді з різними звичками, тож універсального правила немає. «Ми, юристи, доволі часто антропоморфічно наділяємо суд певними рисами. Але Верховний Суд — це установа, в якій працюють конкретні судді», — пояснив В.Масюк. Своєю порадою він назвав ідею тестувати документ на колегах: якщо із п’яти читачів на конкретне виділення шрифтом звертають увагу троє, його варто прибрати чи змінити.

Окрему увагу спікер приділив лексиці опонента. Використовувати слово, яким протилежна сторона характеризує клієнта (наприклад, «порушник»), не варто навіть у запереченні — за принципом «не думайте про білого ведмедя» сама згадка підсилює цю рамку сприйняття. Замість цього В.Масюк порадив послідовно замінювати чужі формулювання нейтральними: не «порушник», а «особа, щодо якої складено протокол».

Завершуючи вебінар, спікер нагадав, що жодна структура і жодне форматування не гарантують, що документ узагалі буде прочитаний. «Застрахуватися від того, що суд узагалі не відкриє документ, неможливо. Але ми можемо застрахуватися на випадок, що він таки читатиме, — зробивши текст максимально якісним», — підсумував В.Масюк.

Закон і Бізнес