Законодательством запрещено нотариусу осуществлять нотариальную деятельность за пределами своего округа.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
20 лютого 2013 року м.Київ 6-158цс12
Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., —
за участі представника позивача — Особи 9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Особи 10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2012 у справі за позовом Особи 10 до Особи 11, третя особа — приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Особа 12, про визнання заповіту нікчемним,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2011 року Особа 10 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що Інформація 1 помер його батько — Особа 13. За життя, а саме 17.01.2008, батько склав заповіт, за умовами якого все своє майно, що буде належати йому на день смерті, заповів йому (позивачу). Позивач вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак після спливу 6 місяців із часу відкриття спадщини йому стало відомо, що 15.05.2009 приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Особою 12 було посвідчено новий заповіт, згідно з яким заповідач Особа 13 заповів усе своє майно Особі 11, яка є рідною сестрою Особи 10. На думку Особи 10, заповіт, складений 15.05.2009, є недійсним, оскільки складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, зокрема: заповіт посвідчено з порушенням вимог щодо вчинення таких нотаріальних дій, у ньому відсутній запис стосовно місця його складення. Ураховуючи викладене, Особа 10 просив задовольнити його позовні вимоги й визнати недійсним заповіт, складений Особою 13 і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Особою 12 15.05.2009.
До початку розгляду справи по суті Особа 10 змінив позовні вимоги й просив визнати заповіт, складений Особою 13 і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Особою 12 15.05.2009, нікчемним.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкас від 6.12.2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 30.01.2012, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою ВСС від 17.04.2012 касаційну скаргу Особи 10 відхилено, рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 6.12.2011 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 30.01.2012 залишено без змін.
У травні 2012 року до Верховного Суду звернувся Особа 10 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 17.04.2012, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 17.04.2012, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата в цивільних справах Верховного Суду вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Установлено, що 15.05.2009 Особа 13 склав заповіт, за умовами якого все своє майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, заповів Особі 11.
Заповіт посвідчено 15.05.2009 приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Особою 12, робоче місце якої знаходиться за Адресою 1.
У зв’язку з хворобою заповідача приватний нотаріус виїздила за місцем його проживання, за Адресою 2, а свій підпис на заповіті й скріплення його печаткою вона вчинила на своєму робочому місці.
Відмовляючи Особі 10 у задоволенні його позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили з того, що заповіт, складений Особою 13 15.05.2009, відповідає вимогам закону, посвідчений за адресою місцезнаходження приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, при посвідченні заповіту приватний нотаріус діяла відповідно до вимог стст.13-1, 41 закону «Про нотаріат» та п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3.03.2004 за №283/8882.
Особа 10 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах і дійшов протилежного висновку, покладеного в основу цього судового рішення.
Для прикладу заявник наводить рішення колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду від 2.06.2010, в якому суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що на особисте прохання заповідача та через його хворобу заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за місцем проживання заповідача в м.Ірпіні Київської області. Нотаріус у порушення абз.1 п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5, зареєстрованим в Мін’юсті 3.03.2004 за №283/8882, вчинив нотаріальну дію за межами свого нотаріального округу, тому такий заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, у зв’язку із чим він не може бути визнаний дійсним.
Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВC виходить із такого.
Посвідчення правочинів є однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси (п.1 ч.1 ст.34 закону «Про нотаріат».
У силу п.10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5, зареєстрованим в Мін’юсті 3.03.2004 за №283/8882, нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства.
Згідно зі ст.13-1 закону «Про нотаріат» нотаріальний округ — територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим законом.
Статтею 41 закону «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених стст.9, 55, 60, 65, 66, 70—73, 85, 93 і 103 цього закону, та інших випадків, передбачених законодавством.
Згідно з п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5, зареєстрованим в Мін’юсті 3.03.2004 за №283/8882, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в рішенні колегії суддів Судової палати в цивільних справах ВC від 2.06.2010, наданому Особі 10 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Судовою палатою в цивільних справах ВC встановлено неоднакове застосування ст.13-1 закону «Про нотаріат», п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5, зареєстрованим в Мін’юсті 3.03.2004 за №283/8882, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 17.04.2012 не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 10 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 17.04.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!