Автостанционный сбор не входит в стоимость проезда, а является платой за предоставление автостанциями обязательных услуг, связанных с проездом пассажиров.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
5 лютого 2013 року м.Київ №21-437а12
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Прокопенка О.Б., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., Яреми А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» (на сьогодні назву змінено на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Кримавтотранс»),
третя особа — Особа 1,
про визнання дій протиправними,
ВСТАНОВИЛА:
Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії ПАТ щодо стягнення з громадян, які мають право на пільговий проїзд, автостанційного збору та про заборону вчиняти такі дії.
На обгрунтування позову послався на те, що на порушення вимог закону від 5.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМ від 18.02.97 №176, ПАТ стягувало з громадян, які мають право на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів, автостанційний збір у розмірі 10% від вартості проїзду.
Суди встановили, що ПАТ, видаючи у касах автостанцій зазначеним особам квиток на пільговий проїзд, стягує з них автостанційний збір. Протест, внесений на ці дії першим заступником прокурора Автономної Республіки Крим 10.08.2009, ПАТ відхилило.
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 14.01.2010, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2010, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд постановою від 3.07.2012 рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав неправомірними дії посадових осіб ПАТ щодо стягнення з громадян усіх пільгових категорій, яким законодавством надано право на безплатний проїзд, автостанційного збору.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, ПАТ зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.08.2012 по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення Правил та стст.36, 37 закону №2344-ІІІ. Просить постанову ВАС від 3.07.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що заява ПАТ підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в ухвалі суду касаційної інстанції від 10.08.2012, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення Правил та стст.36, 37 закону №2344-ІІІ.
У справі, копію ухвали ВСС в якій надано для порівняння, цей суд дійшов висновку, що пільги, встановлені законом «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 №3551-ХІІ не поширюються на стягнення автостанційного збору, оскільки відповідно до ст.36 закону №2344-ІІІ вказаний збір є платою за надання автостанціями обов’язкових послуг, пов’язаних із проїздом автобусними маршрутами загального користування, що стягується з осіб, які придбавають проїзні квитки. Згідно з пп.5, 6 ст.2 Правил до вартості квитка входить сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору та плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої), а вартість проїзду — це сума, за якою автомобільний перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та податок на додану вартість.
Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд дійшов іншого висновку та зазначив у своєму рішенні, що аналіз законодавчих актів, якими передбачено право окремих категорій громадян на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів, норм закону №2344-ІІІ та Правил дає підстави вважати, що послуги, які надаються пільговикам у зв’язку з їх перевезенням, входять до вартості квитка і мають бути предметом обумовленості між власником автостанції та автомобільним перевізником. Стягнення автостанційного збору з громадян, які мають право на безплатний проїзд автомобільним транспортом, суперечить вимогам чинного законодавства.
Аналіз наведених судових рішень судів касаційної інстанції дає підстави вважати, що ці суди неоднаково застосували зазначені норми права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Законами «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 №3551-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 №2011-ХІІ, «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-ІІІ та деякими іншими певним категоріям громадян надано право безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також автобусами приміських і міжміських маршрутів.
Згідно зі ст.37 закону №2344-ІІІ пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Відповідно до вимог ч.2 ст.42 зазначеного закону договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду — з моменту посадки в автобус.
Документами для пасажира, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, згідно з ч.2 ст.39 закону №2344-ІІІ є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду — посвідчення особи встановленого зразка).
Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях визначається Правилами, які затверджені Кабінетом Міністрів на виконання вимог ст.35 закону №2344-ІІІ і є обов’язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування відповідно до вимог ч.4 ст.32 закону №2344-ІІІ здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності — із зупинок, передбачених розкладом руху.
Відповідно до вимог ч.1 ст.36 зазначеного закону автостанції надають пасажирам послуги, пов’язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, — послуги, пов’язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.
Згідно з ч.3 ст.36 закону №2344-ІІІ та п.116 Правил за надання обов’язкових послуг автостанцій, перелік яких наведено у частині другій зазначеної статті, з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягується автостанційний збір, що входить до вартості квитка.
У пп.1, 5, 6 п.2 Правил наведено визначення термінів «автостанційний збір», «вартість квитка» та «вартість проїзду».
Автостанційний збір — це плата за надання обов’язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка.
Вартість квитка — сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).
Вартість проїзду — сума, за якою автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та ПДВ.
Згідно з п.130 Правил особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.
Пасажир автобуса відповідно до п.158 Правил зобов’язаний, крім іншого, мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу, а за наявності права пільги щодо оплати проїзду — посвідчення встановленого зразка або безоплатний квиток (для міжміських перевезень) та займати місце, яке зазначене у квитку.
Аналіз наведених норм закону №2344-ІІІ та Правил дає підстави вважати, що договір перевезення пасажирів, які мають право на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів і виявили бажання скористатися таким правом, може бути укладений лише усно при придбанні квитка на пільговий проїзд і вважається укладеним з цього моменту.
Саме такий квиток є документом пасажира, що користується пільгою, на підставі якого виконується перевезення цієї особи автобусом приміського чи міжміського маршруту.
Водночас при користуванні автобусами міських маршрутів такі пасажири квиток на пільговий проїзд не придбавають, а договір перевезення укладається шляхом здійснення конклюдентних дій. У цьому випадку зазначений договір вважається укладеним з моменту посадки осіб, які користуються правом пільгового проїзду, в автобус, а документом, на підставі якого виконується перевезення, є посвідчення особи встановленого зразка.
При цьому вартість проїзду, тобто суму, за якою автомобільний перевізник здійснює перевезення, що включає вартість тарифу, страховий платіж та ПДВ, особи, які мають право на безплатний проїзд автобусами міських, приміських та міжміських маршрутів, не сплачують відповідно до законів, якими їм ці пільги встановлено.
У разі ж отримання у квитковій касі автостанції квитка на пільговий проїзд автобусом приміського або міжміського сполучення особа має сплатити автостанційний збір, який не входить до вартості проїзду, а є платою за надання автостанціями обов’язкових послуг, пов’язаних з проїздом пасажирів автобусними маршрутами загального користування. Пільг щодо сплати цього збору чинним законодавством не встановлено.
За таких обставин висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» задовольнити.
Постанову ВАС від 3.07.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!