или Как отсылочные конструкции делают невозможным исполнение судебного решения
Хотя порядок вступления в законную силу определения суда более чем четко урегулирован действующими процессуальными кодексами, многие судьи его нарушают. Проанализируем, почему так происходит и на какие нормы следует обратить внимание как судьям, так и их помощникам.
Правила та винятки
У ч.1 ст.260 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що ухвала, яка викладається окремим документом, складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначення строку й порядку набрання нею законної сили та її оскарження. Відповідно до ч.1 ст.261 ЦПК ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо іншого не передбачено цим кодексом. Аналогічні положення містяться в стст.255, 256 Кодексу адміністративного судочинства та стст.234, 235 Господарського процесуального кодексу.
Винятків із загального правила про негайне набрання законної сили ухвалою суду в ЦПК не так і багато. Це такі ухвали:
• за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду (чч.4, 5 ст.460 ЦПК);
• про визнання й надання дозволу на виконання або про відмову у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (ч.8 ст.479 ЦПК);
• про визнання й надання дозволу на добровільне виконання або про відмову у визнанні та виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу (чч.6, 7 ст.480 ЦПК);
• про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або про відмову в його видачі (ч.5 ст.487 ЦПК).
Аналогічні винятки містяться і в ГПК, а КАС узагалі не передбачає жодного винятку із загального правила.
Наведені ухвали, якщо вони не були оскаржені в апеляційному порядку, набирають законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а в разі подання апеляційної скарги — після її розгляду судом другої інстанції.
Таке загальне правило й винятки з нього є цілком зрозумілими та логічними. Адже у випадку, наприклад, зі скасуванням рішення третейського суду місцевий загальний суд фактично ухвалює власне рішення по суті спору, яке може бути оскаржено, просто у формі ухвали. У переважній більшості інших випадків негайне набрання законної сили ухвалою суду забезпечує оперативність процесу та право на судовий захист, не обмежуючи при цьому можливості апеляційного оскарження.
Ігноруючи вимоги до змісту
З огляду на наведені положення ЦПК, ГПК та КАС у кожній ухвалі (крім наведених винятків) має бути визначений такий порядок набрання нею законної сили: ухвала набирає законної сили негайно (див., наприклад, №№95203602, 99746805, 98599464; тут і далі — реєстраційні номери рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень). Натомість місцеві загальні суди найчастіше взагалі нічого не пишуть в ухвалах з приводу порядку набрання ними законної сили (справи №№99641297, 98993112, 96768151).
З одного боку, при виконанні таких ухвал можна стверджувати, що вони набувають законної сили негайно — унаслідок прямих приписів кодексів. Однак з другого — суди, не відображаючи в ухвалі порядку набрання нею законної сили, грубо порушують процесуальний закон. Причому, як убачається, настільки грубо, що такі акти можна взагалі не вважати ухвалами. Адже суд у такому випадку ігнорує базові вимоги до змісту ухвали, без виконання яких складений документ за формою не є ухвалою.
Так, навряд чи можна вважати ухвалою чи рішенням документ з відповідною назвою, в якому при цьому відсутні висновки суду. Таке рішення неможливо виконати. Чому ж тоді виконавець чи будь-хто інший повинен виконувати ухвалу, в якій, на порушення закону, не зазначено порядку набрання нею законної сили? З якого моменту починати виконувати таку ухвалу?
Убачається, що дії особи, яка відмовиться виконувати ухвалу, в якій не зазначено порядку набрання нею законної сили, до усунення цього недоліку будуть цілком законними.
Дуже часто судді прямо зазначають в ухвалах порядок набрання ними законної сили, аналогічний порядку, установленого для рішення суду першої інстанції, поза наведеними винятками (№№98802848, 99532337, 99572006). З огляду на зазначені приписи процесуальних законів таке порушення є не лише грубим, а й відвертим.
Деякі судді вдаються до невизначеності, удаючись до подібних формулювань у резолютивних частинах ухвал (№№99230549, 90540723, 99314524):
• ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим кодексом;
• дана ухвала набирає законної сили у строк та в порядку передбачених ч.1 ст.235 ГПК та може бути оскаржена у строк, визначений ст.256 ГПК, у порядку, передбаченому ст.257 ГПК, з урахуванням пп.17.5 п.17 ч.1 розд.ХІ «Перехідні положення» ГПК.
Запобігти невизначеності
Невизначені відсильні правові конструкції, вочевидь, є неприпустимими. Суди в таких випадках самоусуваються від прийнятті рішення та породжують правову невизначеність. Судове рішення, на відміну від закону, має бути максимально визначеним відповідно до конкретних спірних правовідносин.
Можна розбиратися в причинах таких порушень, порівнювати редакції кодексів, проте навряд чи в цьому є сенс. Новим редакціям процесуальних кодексів майже 4 роки, уже давно час адаптуватися до їхніх приписів.
Зрозуміло, що в переважній більшості випадків наведені порушення не є навмисними. Судді або їхні помічники звикли так складати ухвали й роблять це за шаблоном. Тому це справа сторони, зацікавленої в негайному набранні ухвалою законної сили, — заздалегідь подивитися аналогічні акти конкретного судді й під час судового засідання та в адресованому суду процесуальному документі звернути увагу на необхідність дотримання вимог закону в частині визначення порядку набрання законної сили ухвалою суду.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!