Назначение судебно-технической экспертизы на стадии рассмотрения дела по существу не является нарушением норм процессуального права. Такое заключение сделал ВС в постановлении №191/2592/19-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
11 серпня 2021 року м.Київ №191/2592/19-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТУПАК О.В. (доповідач),
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ПОГРІБНОГО С.О., СТРІЛЬЧУКА В.А., ЯРЕМКА В.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 2.03.2021,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2019 року Особа 1 звернувся до суду із позовом до Особи 2, Особи 3 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.10.2017 між ним та Особою 3 укладений договір позики, за яким остання одержала кошти у сумі 6642500,00 грн., що становило еквівалент $250 тис. за курсом Національного банку станом на дату одержання коштів. На підтвердження вказаного договору позики Особа 3 видала розписку, в якій зобов’язувалася повернути йому таку ж суму грошей до 31.12.2018. У випадку зміни зазначеного курсу на момент повернення позики, сума позики змінюється пропорційно змінам курсу гривні, встановленого на день повернення позики. У разі неповернення коштів у повному обсязі у вказаний строк, зобов’язалася виплатити пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.
1.11.2017 між ним та Особою 2 укладений договір поруки, за яким останній поручився за часткове виконання Особи 3, позикового зобов’язання на підставі розписки від 24.10.2017. За умовами п.1.3 договору строк поруки складає два роки, що починається з дня укладення договору поруки і діє до 1.11.2019. Строк поруки не змінює строку виконання основного зобов’язання — до 31.12.2018, якого зобов’язаний додержуватись і поручитель. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми у розмірі 50 тис. грн.
Станом на 1.01.2019 Особа 3 зобов’язання не виконала, позичені кошти не повернула, виходячи з чого 6.01.2019 він звернувся з повідомленням до поручителя, за умовами якого вимагав виконати у повному обсязі зобов’язання за договором поруки від 1.11.2017 та розпискою від 24.10.2017.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з поручителя, як солідарного боржника, Особи 2 заборгованість за договором позики у сумі 50 тис. грн., а також стягнути із Особи 3 заборгованість за договором позики у сумі 6642500,00 грн.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у складі судді Кухар Д.О., позов Особи 1 задоволено. Стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 заборгованість за договором позики від 24.10.2017 в розмірі 50 тис. грн. Стягнуто з Особи 3 на користь Особи 1 заборгованість за договором позики від 24.10.2017 в розмірі 6642500,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком експерта від 15.05.2020 №63-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені Особи 3 в розписці від 24.10.2017, складена від імені Особи 3 Інформація 1 про отримання в борг грошей від Особи 1 у сумі $250 тис., виконана саме Особою 3. Остання порушила умови договору позики від 24.10.2017, умови якого не виконані у визначеній строк, порушила свої договірні зобов’язання щодо належного та вчасного погашення боргу.
Постановою ДАС від 2.03.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що доказів на спростування позовних вимог Особи 1 відповідачами ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було, а наведені апелянтом в скарзі доводи є лише припущеннями, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року Особа 3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову ДАС від 2.03.2021, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 2.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.12.2017 у справі №6-996цс17.
Також як на підставу оскарження судових рішень заявниця посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3 ч.3 ст.411 Цивільний процесуальний кодекс); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п.4 ч.3 ст.411 ЦПК).
У липні 2021 року Особа 1 подав відзив на касаційну скаргу, згідно з яким висновки, викладені у постановах ВСУ, на які вказує Особа 3, зводяться лише до того, що за своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми або речей. Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Великої палати ВС від 23.10.2019 №723/304/16-ц та від 16.01.2019 №464/3790/16-ц, наявність боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боржник отримав кошти та не повернув їх, що в подальшому є підставою для задоволення позову кредитора <…>.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної суми або речей.
Згідно зі ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою (ст.2 закону «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (чч.1—4 ст.12 ЦПК).
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (чч.1 та 2 ст.77 ЦПК).
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.189 ЦПК завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Відповідно до пунктів 5, 7, 8 ч.2 ст.197 ЦПК підготовчому засіданні суд може роз’яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з’ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.
За змістом положень стст.102, 103 ЦПК для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом із можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Цивільно-процесуальний закон детально регламентує строки подання доказів, що, об’єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Зокрема, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.83 ЦПК), а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Тобто закріплення нормами ЦПК строку на подання доказів дозволяє вже на початку судового провадження визначитися із тактикою та стратегією ведення процесу, спрогнозувати поведінку свого процесуального опонента, визначитися із фактами, які не потребують доказування тощо.
У справі, що переглядається, позивачем на стадії підготовчого провадження заявлено клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи щодо належності підпису Особи 4 у розписці від 24.10.2017 про отримання нею в борг грошей від Особи 1.
За результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені Особи 3 в розписці від 24.10.2017 про отримання в борг грошей від Особи 1 у сумі $250 тис., виконаний саме Особою 3.
Обставина належності підпису Особи 3 на вказаній розписці встановлено під час розгляду справи по суті, тобто після закінчення стадії підготовчого провадження.
З урахуванням того, що Особа 3 наполягає на тому, що вона ніколи не підписувала жодної розписки, коштів у розмірі $250 не отримувала, Особу 1, Інформація 2, та поручителя Особу 2, Інформація 3, взагалі не знає, представник Особи 3 заявив клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи для визначення за часом як виготовлена розписка, в якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту) та інше.
Оскільки це клопотання заявлено на стадії розгляду справи по суті, суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, з огляду на те, що представник Особи 3 не навів суду обґрунтувань з приводу поважності причин не заявлення суду відповідного клопотання на стадії підготовчого провадження.
ВС погоджується з тим, що такого роду клопотання як призначення експертизи у справі, за правилами ст.189 ЦПК, повинні бути заявлені на стадії підготовчого провадження.
Разом з тим з огляду на конкретні обставини цієї справи, ВС, дійшов переконання, що відмова у цій справі у призначенні судом судово-технічної експертизи для визначення за часом як виготовлена розписка, в якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту) не дозволило встановити дійсні обставини, відповідно виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, що відповідно є проявом надмірного формалізму.
Встановлення обставин того, як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту), з урахуванням того, що текст розписки надруковано на комп’ютері, а не виконано власноручно Особа 3, мають істотне значення для вирішення цієї справи з урахуванням заперечень сторони відповідача.
Так, відповідач, допитана під присягою як свідок, пояснила, що їй 93 роки, вона з 2008 року проживає у селі, вона не знайома ні з Особою 1, 1984 року народження, ні з поручителем Особою 2, 1983 року народження, ніколи ні у кого не брала $250 тис.
Судом не надано оцінку усім наведеним обставинам, а саме: не встановлено, як і при яких обставинах позивач познайомився із відповідачем, яка проживає у іншому населеному пункті, що спонукало позивача надати позику у $250 тис. без будь-яких забезпечень людині, якій на момент надання такої позики виповнилось 89 років, та на які цілі, де при яких обставинах відбулась передача коштів. Яким чином виготовлялась (друкувалась) розписка, хто надав позивачу персональні дані відповідача для складання розписки, де відповідач її підписувала. Відповіді на наведені питання повинні дати суду підстави переконатись, що відповідач дійсно брала у позивача позику в $250 тис.
З урахуванням наведеного, призначення судово-технічної експертизи у цій справі, з урахуванням суті заперечень сторони відповідача, було необхідним з метою справедливого розгляду справи, оскільки відповідач, вказуючи на те, що ніяких коштів не позичала у позивача, могла і не очікувати такого висновку судово-почеркознавчої експертизи, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судово-технічну експертизу навіть на стадії розгляду справи по суті, оскільки згідно з аксіомою цивільного судочинства «Aucupia verborum sunt judice indigna — Буквоїдство нижче гідності судді».
Дії суду, що сприяють встановленню істини у справі, в жодному разі не повинні сприйматися як дії щодо захисту однієї із сторін процесу. Цивільний процес є формою реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв’язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми.
Правосуддя через процес необхідно розглядати як доступність, що полягає у певному стандарті, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизується в належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду.
Суд має сприяти у вирішенні спору, а тому призначення у справі судово-технічної експертизи на стадії розгляду справи по суті, не становить порушення таким судом норм процесуального права. Відмова суду в призначенні експертизи лише з підстав порушення стороною стадійності заявлення такого клопотання, не дало можливості суду встановити з достатнім ступенем вірогідності обставини справи та переконатись у тому, що позивач і відповідач знайомі люди, і позивач дійсно надав у борг відповідачці $250 тис., а відповідач отримала ці кошти та зобов’язувалась їх повернути.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, не вжили заходів для повного та всебічного розгляду справи, а неповне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, призвели до формального підходу при вирішені цього спору.
Підсумовуючи викладене, ВС дійшов висновку, що доводи Особи 3, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, знайшли своє підтвердження.
У своїй касаційній скарзі Особа 3 також вказувала на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах ВСУ від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 2.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.12.2017 у справі №6-996цс17.
Разом з тим такі доводи заявника не знайшли свого підтвердження.
У вказаних постановах ВСУ сформульовано позицію про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У справі, що переглядається, правовідносини хоч і є подібними, до правовідносин щодо яких ВСУ сформульовано правові висновки, проте з урахуванням того, що судами не встановлено всіх обставин, що мають значення для її розгляду та вирішення, підстав, для перевірки правильного застосування судами норм матеріального права, немає.
Частиною 1 ст.400 ЦПК визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Разом з тим суд не може ухвалити у цій справі рішення по суті спору, оскільки при розгляді справи виявлено надмірний формалізм щодо застосування норм цивільного процесу, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а отже, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, що мають значення.
З урахуванням того, що ВС переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно вирішити питання про наявність підстав для призначення у справі судово-технічної експертизи розписки, яка є єдиним доказом сторони позивача.
Керуючись стст.409, 410, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 2.03.2021 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!