В широком кругу «террористов»

Правоохранительные органы «вооружат» новым инструментом давления на законный бизнес

Правительство преследует цель обновить законодательное определение террористической организации, порядок признания организации такой и уполномочить Службу безопасности вести перечень этих ТО. Однако существует высокая вероятность, что под видом благих намерений в национальный правопорядок будет бессознательно заложена бомба замедленного действия. И на ней могут «взорваться» субъекты предпринимательской деятельности и их руководители.

Неконкретизований зв’язок

Власне про мету проекту №5872 говорить сама назва: «Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання організації терористичною». На думку Кабміну, «організація має визнаватися терористичною, якщо хоч одна особа, яка є членом або має інший зв’язок з цією організацією, здійснює терористичну діяльність за умови, що ця діяльність охоплюється умислом хоча б одного з організаторів чи керівників (керівних органів), або кінцевого бенефіціарного власника».

Одразу привертає увагу категорія «іншого зв’язку з цією організацією». Організація визнаватиметься терористичною навіть якщо має неконкретизований зв’язок з якоюсь «іншою особою». Водночас не пропонується встановити бодай приблизний перелік характеристик цього зв’язку. Отже, використання такої «каучукової» норми при закріпленні ознак терористичної організації, не може вважатися виправданим. Це надає надто широкий простір для розуміння такого зв’язку державними органами.

Існує ризик, що правоохоронні органи одержать «на озброєння» новий інструмент тиску на законний бізнес шляхом поєднання особи-терориста та організації через «інший зв’язок».

Тим більше що проект перетягли термін, що використовується у законодавстві про запобігання та протидію легалізації злочинних доходів — кінцевий бенефіціарний власник. Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи виокремлює КБВ поряд із організатором та керівником, то логічно припустити, що такі терміни повинні чимось змістовно розрізнятися.

Однак, вбачається, що терміни «організатор« та «керівник« включають осіб, які здійснюють вирішальний вплив на діяльність організації. Тому відсутня будь-яка необхідність у використанні терміну «КБВ» з метою визнання організації терористичною.

Поєднані одним умислом

Кабмін пропонує передбачити, що дії особи, яка є членом організації або має з нею інший зв’язок, мають охоплюватися саме умислом організатора, керівника або КБВ (згідно з чинною редакцією такі дії мають вчинятися з відома хоча б одного з керівників або керівних органів).

У цій площині слід зауважити, що умисел є формою вини, яка в свою чергу є категорією кримінального права. Форма вини підлягає встановленню в кримінальному провадженні (п.2 ч.1 ст.91 Кримінального процесуального кодексу). Тобто вести мову про наявність в особи умислу та його спрямованість можна лише після набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї. Отже, під час розгляду судом кримінального провадження за обвинуваченням особи, яка є членом організації або має з нею інший зв’язок, не може вирішуватися питання щодо вини інших осіб, зокрема керівників такої організації.

Побоювання щодо того, що суд може вирішити питання про вину інших осіб, посилюються тим, що за проектом перелік ТО має містити інформацію про організаторів, керівників або КБВ. Тобто в будь-якому випадку суд має встановити осіб, які керують діяльністю організації, навіть якщо вони не є обвинуваченими.

Вирішення судом питання про вину особи, яка не є обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, однозначно суперечитиме принципу презумпції невинуватості, закріпленому як на міжнародному (ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), так і на національному рівнях (ст.62 Конституції, ст.2 КК, ст.17 КПК).

Таке побічне встановлення вини керівника організації за відсутності пред’явленого обвинувачення свідчить про неузгодженість проекту з фундаментальними принципами права, а тому робить запропоновану Кабміном конструкцію неефективною.

Доведіть, що не терористи!

Існують певні питання й до переліку кримінальних правопорушень, при вчиненні яких організацію слід визнавати терористичною. У проекті названі стст.258—258⁵ КК, тобто охоплюється весь перелік злочинів терористичної спрямованості.

Утім, незрозуміло, чому питання про терористичний характер діяльності цілої організації не може вирішуватися виключно в кримінальних провадженнях за обвинуваченням за ч.1 ст.258³ КК (створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації)?

Саме під час розгляду таких справ суд зобов’язаний досліджувати надані стороною обвинувачення докази, які могли б свідчити про те, що організація має ознаки терористичної. Кабмін, по суті, хоче дозволити вирішувати питання про терористичний характер організації в провадженнях за статтями КК, які не вимагають доведення факту існування такої організації та її ознак.

Натомість, суд може вирішувати питання щодо визнання організації терористичною лише під час розгляду обвинувачення за ч.1 ст.258³ КК. Адже диспозиція саме цієї норми вимагає від сторони обвинувачення доводити, що конкретна організація є терористичною, і конкретна особа в певний спосіб до неї причетна.

Залишення в проекті широкого переліку кримінальних правопорушень створює ризик того, що суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості у вчиненні, наприклад, публічних закликів до вчинення терористичного акту (ч.1 ст.258² КК), одночасно вирішить питання про терористичний характер організації, на яку вкаже ця особа. Це недопустимо, оскільки вирок у такому разі стосуватиметься питання, яке не пов’язане з інкримінованим злочином. За таких обставин «наздоганяти« слідство змушені будуть вже підприємства, яких суд без їх відома визнав терористичними. Саме їм потрібно буде якомога швидше оскаржити такий вирок.

Ризики і недоліки

Принагідно звернемо увагу на недосконале використання термінів у проекті. В ньому йдеться про те, що організація визнається терористичною саме за рішенням суду про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з чинним законодавством особа не може бути визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення за рішенням суду. Час-тина 1 ст.369 КПК чітко встановлює, що рішення, яким суд визначається з обвинуваченням по суті, викладається у формі вироку. Кримінальне процесуальне законодавство взагалі не передбачає ухвалення судових рішень у формі рішення суду. Така термінологічна неузгодженість свідчить про те, що Кабмін помилково ототожнює таку більш широку категорію як «судове рішення» з «рішенням суду». Якщо особа апріорі не може бути визнана винною у вчиненні правопорушення за рішенням суду, то під сумнів можна поставити весь механізм визнання організації терористичною, запропонований Кабміном.

Проте навіть якщо уявити, що організація визнається терористичною за обвинувальним вироком, то Кабмін не пропонує внести зміни до ст.374 КПК (зміст вироку). При цьому такі зміни відповідно до ч.3 ст.1 КПК мають вноситися окремим законом. Якщо залишити ст.374 КПК в чинній редакції, то суд не зможе зазначити у вироку те, що не передбачено у цій статті, інакше він вийде за межі своїх повноважень, установлених КПК.

Таке упущення з боку Кабміну не узгоджується з попереднім законодавчим досвідом, коли ст.374 КПК було доповнено тим, що у вироку може бути зазначене рішення про включення інформації до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Таким чином, можна дійти висновку, що проект містить суттєві недоліки та ризики визнання ТО при засудженні особи, яка може насправді не мати чіткого зв’язку з такою організацією. Також мінусом цієї законодавчої ініціативи є можливість встановлення вини керівників організації в кримінальному провадженні, де вони не є обвинуваченими.

Залишається сподіватися, що законопроект буде принаймні суттєво перероблено, а Верховна Рада під час його розгляду належним чином вивчить всі неоднозначні моменти та дасть їм справедливу оцінку.