Как избавиться от обязанности уплаты алиментов, и что не следует указывать в договорах о личных неимущественных отношениях
Создание семьи обусловливает появление бесконечных ежедневных проблем, которые так или иначе нужно решать. Впрочем, даже завершение общей истории не свидетельствует об освобождении от них. К счастью, часть вопросов можно урегулировать не только в суде, но и на бумаге.
Стримуючий фактор
В Асоціації правників України обговорили правові аспекти сімейних договорів. На початку заходу модератор, голова комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права Ірина Мороз зазначила, що особисто вона є прихильником урегулювання сімейних спорів саме договірним шляхом. Адже ця категорія спорів є найбільш делікатною.
Старший юрист Asters, адвокат Юрій Некляєв розповів про особливості договорів, що регулюють особисті немайнові відносини між батьками щодо виховання дітей. Не всі батьки, за словами спікера, розуміють, що визначати місце проживання дитини можна не на підставі усних домовленостей, і навіть не в рішеннях суду про розірвання шлюбу, а шляхом укладання договору. Водночас фраза в позові про те, що «на момент розірвання шлюбу дитина проживає разом з одним з батьків» ніяк не вирішує питання про визначення місця проживання та не дає ніяких гарантій.
Договірний шлях у таких ситуаціях обирають батьки, які можуть між собою домовитись та дійти згоди щодо окремих питань виховання дитини. У таких договорах визначаються також і способи участі у вихованні дитини обох батьків. Насправді коло осіб, які можуть укладати такий договір, є доволі широким: це подружжя, яке перебуває в шлюбі; батьки після розірвання шлюбу; партнери, які проживають у цивільному шлюбі та мають спільних дітей; подружжя, яке вже проживає окремо, але фактично шлюб між ними не розірвано. При цьому причини роздільного проживання батьків у цьому контексті не мають значення.
Утім, істотною умовою для укладання такого договору має бути чітке визначення того, з яким з батьків буде проживати дитина. Однак зазначати конкретну адресу необов’язково, навпаки, така вказівка може спричинити подальші проблеми для дотримання умов договору. У кожної зі сторін залишається свій екземпляр договору, а також ще один екземпляр зберігається у нотаріуса. Тому в разі втрати такого договору, його можна буде відновити.
Ю.Некляєв рекомендує в таких договорах прописувати як спільні обов’язки та права батьків, так і обов’язки та права кожного з батьків окремо. Так, спільним стане обов’язок обох батьків брати участь в утриманні дитини. Також адвокат закликає прописувати у договорі заборону використовувати дитину для шантажу, не підбурювати дитину один проти одного та проявляли доброзичливі відносини по відношенню одне до одного у присутності дитини. А щоб не виникало додаткових конфліктних ситуацій, у договорі слід прописати, що саме батьки мають переважне право на виховання дитини перед іншими родичами. Обов’язково слід передбачити процедуру щодо передачі документів дитини, які посвідчують її особу, а також процедуру надання згоди для виїзду з дитиною за кордон.
Непопулярні домовленості
Член Ради комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, адвокат Олена Сібірцева висвітлила питання укладання договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно. Такі договори покликані зберегти як часові ресурси, що пов’язано з тривалим розглядом судових справ, так і ресурси матеріального характеру на підготовку для судового розгляду. Як зазначила О.Сібірцева, договір про припинення сплати коштів на утримання дитини у зв’язку з оформленням на неї нерухомого майна, на жаль, є не таким поширеним як власне аліментний договір.
Про такі договори не часто згадується у судовій практиці та запит від клієнтів надходить на таку категорію доволі рідко. Це може бути пов’язано з необізнаністю про існування такого договору, а також із переконанням, що сама по собі передача нерухомого майна у власність a priori звільняє особу від обов’язку сплачувати аліменти. Але на законодавчому рівні не передбачено прямого зв’язку між таким правочином та припиненням права на отримання аліментів. Тому в судовому порядку той з батьків, який має таке право, може вимагати стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину попри подароване майно.
Указаний договір врегульований ст.190 Сімейного кодексу і визначає таке: один з батьків, який проживає окремо від дитини, тобто той, в якого виникає обов’язок утримувати дитину, може передати в інтересах дитини або на ім’я самої дитини, або іншому з батьків, який з цією дитиною проживає, нерухоме майно, причому — у рахунок сплати аліментів.
Стороною договору при цьому може бути й сама дитина, якщо їй вже виповнилося 14 років. Якщо ж дитина ще не досягла цього віку, то, як правило, від її імені виступає той з батьків, хто проживає з нею разом.
Також майно може передаватись у визначених частинах як на дитину, так і на іншого з батьків. Так робиться через те, що дитина, до досягнення нею повноліття, може вчинити певні дії, які будуть суперечити її інтересам. І якщо дитина буде єдиним власником цього майна, то вона може сама себе поставити в матеріально невигідне становище.
Без максимуму, але з мінімумом
Про аліменти в договірному порядку розповів член ради комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, адвокат Олександр Губін. Зрозуміло, що для цього виду договору найважливіше — домовитися саме про розмір аліментів. Цей договір може бути як багатокомпонентним з окремими розділами щодо фінансового утримання дитини та сплати аліментів, так і присвяченим виключно питанню сплати та стягнення аліментів.
Якщо мова про той випадок, коли батьки перебували в шлюбі й бажають його розірвати, уникаючи при цьому зайвої судової тяганини, то вони на підставі ст.109 СК звертаються зі спільною заявою про розірвання шлюбу. Обов’язковою умовою при такому добровільному розірванні шлюбу є надання договору або договорів між подружжям, які б регулювали питання щодо розміру та порядку стягнення аліментів, питання місце проживання дитини та порядок участі у вихованні дитини.
У випадку ж коли батьки або не перебувають у шлюбі й не перебували в ньому, або ж навпаки — перебувають у шлюбі, але не бажають його розривати, ці особи мають керуватися положеннями ст.189 СК. Суттєвої різниці такі договори між собою не матимуть. Але переважно в останньому випадку йдеться про вирішення договірним шляхом лише одного питання. Причому, якщо сторони бажають укласти між собою шлюбний договір, до нього також можна внести питання про сплату аліментів.
Щодо розміру аліментів, який визначається в такому порядку, то для нього тут немає максимально допустимої суми. Мінімум, визначений у такому договорі, не може бути меншим мінімуму, визначеного законодавством, а саме — 50% від установленого прожиткового мінімуму на дитину певного віку. Розмір виплат може бути також зафіксований у валюті, але сплачуватися кошти будуть з урахуванням актуального курсу в гривні.
У договорах, як і в судовому порядку, можна визначати розмір аліментів як у частці від доходу, так і у твердій грошовій сумі. Також можна передбачити погашення заборгованості за минулий час. Положення щодо додаткових витрат на дитину також може бути включено в такого роду договір. При цьому спікер наголосив, що в будь-якому разі непорозуміння між батьками ніяким чином не повинні впливати на те, що дитина має бути забезпечена всім необхідним.
Материалы по теме
Как усыновить ребенка во время войны
17.04.2024
Правительство разрешило жениться в Дия
01.04.2024
Список запретных имен пополнили в Финляндии
18.02.2024
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!