Прекращение права на долю в общем имуществе путем его продажи на публичных торгах является фактическим принуждением лица к отчуждению собственности. Такое заключение сделал ВС в постановлении №569/10336/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
2 червня 2021 року м.Київ №569/10336/18
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: БІЛОКОНЬ О В., ОСІЯНА О.М. (доповідач), САКАРИ Н.Ю., ШИПОВИЧА В.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29.10.2019, додаткове рішення Рівненського міськсуду від 5.11.2019 та постанову Рівненського апеляційного суду від 10.02.2020, встановив:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Особа 1 та Особа 2 звернулись до суду з позовом до Особи 3 про припинення права спільної часткової власності на частку у спільному майні.
Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі є рідними сестрами, яким на праві спільної часткової власності по 1/3 частині кожній належить квартира за Адресою 1.
Вказували, що відповідач спірною квартирою не користується, на праві спільної часткової власності володіє іншим житловим приміщенням —квартирою за Адресою 2, в якій фактично і проживає.
У спірній квартирі без згоди позивачів, як співвласників квартири, проживає дочка відповідача, яка внаслідок споживання комунальних послуг створює для позивачів додатковий обов’язок з їх оплати, а також чинить позивачам перешкоди у користуванні їх частками у квартирі, самовільно розпоряджається всією спірною квартирою.
Вказували, що неодноразово зверталися до відповідача з пропозицією продажу спірної квартири з рівним поділом грошових коштів, отриманих від такої реалізації усіма співвласниками, однак у добровільному порядку продати спірне нерухоме майно відповідач відмовляється. Також зазначали про неможливість виділення часток квартири в натурі у зв’язку з її технічними характеристиками, адже квартира, яка знаходиться у спільній частковій власності, підлягає розподілу в натурі лише у випадку, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. Проте, таке переобладнання у спірній квартирі є неможливим.
Вважали, що виплата відповідачу третини від суми коштів, отриманої шляхом продажу житлового приміщення на публічних торгах, є належною компенсацією за її частку у спільній власності, що не завдасть істотної шкоди відповідачу та не обмежить її гарантоване право власності.
Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги стст.358, 365 Цивільного кодексу, Особа 1 та Особа 2 просили суд припинити їх право власності та право власності Особи 3 на 1/3 частки кожної з них у спільній частковій власності на квартиру за Адресою 1 шляхом продажу часток квартири на публічних виконавчих торгах з виплатою кожній зі сторін по 1/3 частини суми, вирученої з продажу квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міськсуду від 29.10.2019 позов Особи 1 та Особи 2 задоволено.
Припинено право спільної часткової власності Особи 1, Особи 2 та Особи 3 на їх частки (по 1/3 кожного) у квартирі за Адресою 1 шляхом продажу їх часток на публічних виконавчих торгах з виплатою кожній 1/3 частини вирученої від продажу суми.
Вирішено питання розподілу судового збору.
Додатковим рішення Рівненського міськсуду від 5.11.2019 задоволено заяву Особи 1 та Особи 2 щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з Особи 3 на користь Особи 1 судові витрати у справі, понесені Особою 1 на проведення судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 3600 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Особа 1, Особа 2 та Особа 3 на праві спільної часткової власності по 1/3 частині кожній належить квартира за Адресою 1. Виділення в натурі часток у квартирі є неможливим у зв’язку з технічними характеристиками спірного житлового приміщення, адже квартира, що знаходиться у спільній частковій власності, підлягає розподілу в натурі лише у випадку, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. Разом з тим, спірна квартира розташована на третьому поверсі триповерхового житлового будинку та обладнана лише одним входом, кухнею та санвузлом, вказані переобладнання у спірній квартирі є неможливими.
Особа 3 спірною квартирою не користується, що нею не заперечувалось в ході судового розгляду справи, на праві спільної часткової власності володіє іншим житловим приміщенням — квартирою за Адресою 2, в якій фактично і проживає. А відтак, на переконання суду, права відповідача на житло, передбачені ст.47 Конституції, не будуть порушені. Виплата відповідачу третини від суми коштів (пропорційно розміру її частки у спільній власності на спірну квартиру), отриманої шляхом продажу спірного житлового приміщення на публічних торгах, є належною компенсацією за її частку у спільній власності, що не завдасть істотної шкоди відповідачу та не обмежить її гарантоване право власності, оскільки остання отримає рівноцінну грошову компенсацію втраченого майна.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти у розмірі 3600 грн. за проведення судової оціночно-будівельної експертизи, сплачені Особою 1 згідно квитанції від 16.10.2018 №22, підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою РАС від 10.02.2020 апеляційну скаргу Особи 3 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міськсуду від 29.10.2019 та додаткове рішення Рівненського міськсуду від 5.11.2019 залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, з огляду на ч.2 ст.346 ЦК, правильно застосував до спірних правовідносин вимоги ч.1 ст.365 ЦК, якою передбачено можливість припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, оскільки: частка Особи 3, порівняно з сумою часток Особи 1 та Особи 2, які прагнуть розпорядитись своїми частками у спірній квартирі та відчужити її, є незначною та не може бути виділена в натурі; спірна квартира, як річ, є неподільною; у зв’язку з відносинами, які склались між співвласниками, спільне володіння і користування квартирою є неможливим; припинення права власності Особи 3 на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласнику квартири, та членам її сім’ї, оскільки відповідач у власності має іншу квартиру, у якій фактично проживає та у якій зареєстровані члени її сім’ї.
Апеляційний суд зауважив, що у порушення вимог стст.358, 361 ЦК без згоди інших співвласників у спірній квартирі проживає сім’я доньки Особи 3 — Особа 4, яка чинить позивачам перешкоди у користуванні належним їм майном. Позивачі пропонували відповідачу виплату 45% вартості від продажу квартири, на що остання не погодилась у зв’язку з недостатністю пропонованих коштів для придбання окремої квартири для членів її сім’ї.
Обраний позивачами спосіб реалізації прав співвласників шляхом продажу спірної квартири з публічних торгів, є ефективним, ставить позивачів та відповідача у рівні умови щодо компенсації за свої частки у майні, які вони мають отримати після реалізації квартири, що не суперечить обсягу їх прав щодо майна та вимогам закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року Особа 3 подала до ВС касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Рівненського міськсуду від 29.10.2019, додаткове рішення Рівненського міськсуду від 5.11.2019 та постанову РАС від 10.02.2020, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Особи 1 та Особи 2 відмовити.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначала застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВС від 30.05.2018 у справі №760/8958/15-ц, що не відповідає вимогам п.1 ч.2 ст.389 Цивільного процесуального кодексу <…>.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачами обрано неналежний спосіб захист їх прав та інтересів, оскільки вимоги ст.365 ЦК не передбачають припинення права на частку у спільному майні шляхом примусового продажу майна на публічних виконавчих торгах.
Крім того, ч.1 ст.365 ЦК передбачає можливість припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласникам та членам його сім’ї. Враховуючи, що частка відповідача у спільному частковому майні дорівнює 1/3, тобто, є рівною часткам позивачів, то її не можна вважати незначною. Припинення права власності відповідача на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди не тільки відповідачу, а й членам її сім’ї, які проживають у спірній квартирі з її згоди. Відповідач та члени її сім’ї, які проживають у спірній квартирі, не чинять перешкод у володінні та користуванні позивачами належними їм частками у спільному майні. У ч.2 ст.365 ЦК передбачено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте, даний обов’язок позивачі проігнорували, кошти у сумі, співрозмірній частці відповідача у спільному майні, на депозит суду не внесли. За вказаних обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатись законними та обґрунтованими.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У травні 2020 року представник Особи 1 та Особи 2 — адвокат Шевчук В.С. подав до ВС відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв’язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що Особа 1 та Особа 3 є співвласниками по 1/3 частки квартири за Адресою 1 на підставі рішення Рівненського міськсуду у справі №569/14293/16-ц.
Особа 2 є співвласником 1/3 частки вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 16.04.2008, зареєстрованого в реєстрі за №1-895.
Із копії технічного паспорту на квартиру за Адресою 1 убачається, що квартира розташована на третьому поверсі триповерхового будинку, складається з трьох кімнат, загальною площею 63,2 м2, житловою площею 46,4 м2; коридору площею 6,3 м2; кухні, площею 5,5 м2; туалету, площею 1,2 м2; ванної, площею 3,1 м2.
Згідно з висновку судової оціночно-будівельної експертизи №181001/1_30, складеного 24.10.2018 судовим експертом ППФ «Експерт-Рівне» Зібером О.В., ринкова вартість квартири за Адресою 1 становить 1013533,00 грн.
Відповідно до інформації з держреєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, держреєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 18.05.2018 №124510515, Особа 3 є власником 2/3 частки квартири за Адресою 2.
Згідно з актом комісії від 24.05.2018, складеного ТОВ «Управляюча компанія «Чистота і порядок», Особа 3 з 2001 року не проживає у квартирі за Адресою 1. В квартиру доступу не надано.
Згідно з листом Рівненського відділу поліції ГУ Національної поліції в Рівненській області від 24.05.2018, у квартирі за Адресою 1 фактично проживає Особа 4, 1983 р.н., яка прописана за Адресою 3, разом зі своїм чоловіком Особою 5, 1980 р.н. Також у квартирі за Адресою 1 зареєстрована Особа 3, 1950 р.н., яка фактично проживає у квартирі за Адресою 2 разом з чоловіком.
Згідно листів Рівненського ВП ГУ НП від 22.03.2018 та 14.12.2016 відносно звернень Особи 1 щодо неправомірних дій її племінниці Особи 4, останню притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.186 Кодексу про адміністративні правопорушення («Самоуправство»), матеріали скеровано для прийняття рішення голові адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міськради <…>.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права
У ч.1 ст.317 ЦК передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства (чч.1, 2 ст.319 ЦК).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК).
У ч.1 ст.356 ЦК визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У чч.1—3 ст.358 ЦК передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Статтею 365 ЦК визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом, Особа 1 та Особа 2 на підставі ст.365 ЦК просили припинити їх право власності та право власності Особи 3 на 1/3 частки кожної з них у спільній частковій власності на квартиру за Адресою 1 шляхом продажу часток квартири на публічних виконавчих торгах з виплатою кожній зі сторін по 1/3 частини суми, вирученої з продажу квартири. В обґрунтування підстав позову посилались на те, що між співвласниками склалися неприязні відносини, у спірній квартирі без їх згоди проживає сім’я відповідача, яка чинить їм перешкоди у користуванні спільним майном, а вони мають бажання реалізувати своє право на розпорядження майном шляхом його відчуження. Припинення права власності Особа 3 на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласнику квартири, та членам її сім’ї, оскільки відповідач на праві спільної часткової власності має іншу квартиру, у якій фактично проживає та у якій зареєстровані члени її сім’ї. Вважали, що відповідачем порушується їх право на розпорядження власністю.
Задовольняючи позов Особи 1 та Особи 2, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не врахував, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту їх прав, оскільки припинення права Особи 3 на частку у спільному майні шляхом продажу квартири на публічних торгах є фактичним примусом відповідача на відчуження належного їй майна, що суперечить нормам Конституції.
Отже, припинення права на частки у спільному майні шляхом продажу квартири на публічних торгах не є ефективним способом захисту. Посилання позивачів на те, що відповідач перешкоджає їм у користуванні квартирою, а вони мають бажання реалізувати своє право на житло та отримати можливість розпоряджатися своїми частками, не має правового значення для вирішення спору, оскільки ці обставини не є підставою для захисту прав позивачів в обраний ними спосіб, а можуть бути передумовою для заявлення негаторного позову.
Слід зауважити, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.01.2012 у справі №6-81цс11, від 2.07.2014 у справі №6-68цс12 та від 24.02.2016 у справі №6-2784цс15 та від 23.11.2016 у справі №6-1943цс16.
Аналіз положень ст.365 ЦК дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пп.1—3 ч.1 цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном.
У постанові Великої палати ВС від 18.12.2018 у справі №908/1754/17 зроблено висновок про те, що відсутність у ст.365 ЦК конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у ч.1 цієї статті обставин (зокрема, в пп.1—3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п.4 ч.1 ст.365 ЦК, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.365 ЦК, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень ст.365 ЦК. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
Колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що частка Особи 3 у спільному майні — квартирі за Адресою 1 є незначною, оскільки дорівнює 1/3 частці, тобто, є рівною часткам позивачів. Тому є обґрунтованими доводи відповідача про те, що припинення права власності на її частку у спільному майні завдасть істотної шкоди не тільки відповідачу, а й членам її сім’ї, які проживають у спірній квартирі з її згоди.
Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному ст.365 ЦК, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.82 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.86 в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки межам допустимого (розумного) втручання у право власності Особи 3 за встановлених судами обставин та того, чи дотримано справедливого балансу інтересів обох сторін відповідно до ст.1 Першого протоколу до конвенції.
За таких обставин, підстави для примусового припинення права відповідача, як співвласника, на частку у спільній власності у розумінні ст.365 ЦК відсутні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачі не обмежені в розпорядженні своїми частками у спільній частковій власності на власний розсуд <…>.
Керуючись стст.141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29.10.2019, додаткове рішення Рівненського міськсуду від 5.11.2019 та постанову Рівненського апеляційного суду від 10.02.2020 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Особи 1, Особи 2 до Особи 3 про припинення права спільної часткової власності на частку у спільному майні відмовити.
Стягнути із Особи 1 на користь Особи 3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5328 грн. 31 коп.
Стягнути із Особи 2 на користь Особи 3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5328 грн. 31 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!