Управляющий партнер ЮК ADER HABER Юрий Петренко:

«Мы вернулись к основам договорного права, когда каждый пункт и слово имеет больше значение»

Карантин стал вызовом для украинского бизнеса не только в финансовой сфере. Добавились судебные тяжбы касательно договоров аренды и обоюдного понимания форс-мажорных обстоятельств. Судебная практика, тем временем, находится в процессе формирования, так как дела только доходят до Верховного Суда. В рамках RAU Summit-2020 управляющий партнер Юридической компании «ADER HABER», заслуженный юрист Украины Юрий ПЕТРЕНКО рассказал о тенденциях в договорном праве и попытках государства помочь малому и среднему бизнесу.

«Судова практика дійсно різноманітна, так було до пандемії, а тепер тим більше»

— Юрію Миколайовичу, цей рік став дуже стресовим як для світового, так і для українського бізнесу. У нашій країні дуже багато спорів стосувалися правовідносин, пов’язаних з орендою. Можете розповісти про судову практику, що склалася в цій категорії справ?

— Судова практика — дуже важливий елемент будь-яких спорів і юридичних справ. Наша компанія з 2006 року багато часу приділяє вивченню та аналізу судової практики, тому що від цього багато залежить. Спираючись на особистий досвід, можу сказати: там, де є конфлікт, фінал спору завжди буде в суді. Особливо якщо не вдається знайти кваліфікованого модератора для розв’язання конфліктних відносин.

Для України, як і для всього світу, ситуація з коронавірусом виникла дуже несподівано, і мало хто до цього підготувався. Напередодні оголошення пандемії багато учасників різних економічних форумів намагалися міркувати на тему ризиків, з якими неминуче зіткнеться світова й секторальна економіка. Проте мало хто говорив про ризики, пов’язані з поширенням вірусу.

Судова система, яка раніше ніколи не стикалася з такими труднощами, тільки тепер приходить у нормальний стан. Хоча однозначної судової практики із цих питань усе ще не вироблено.

На жаль, нині не працює принцип правової визначеності, оскільки суди не були готові до такого повороту подій. У результаті складається ситуація, коли сторони, які мають договірні відносини, але не досягли компромісу щодо подальшої співпраці, не можуть навіть розраховувати на прогнозоване рішення суду. Сьогодні лише деякі судові процеси в цій категорії справ закінчилися на рівні апеляційної інстанції. Але тільки після рішень Верховного Суду можна буде говорити про якусь єдину практику.

Поки що вона в нас дійсно різноманітна. Так було до пандемії, а тепер тим більше. Наприклад, в одній області суди вважають, що сертифікат Торгово-промислової палати про настання форс-мажорних обставин необхідний, в іншій же — навпаки, що для задоволення позову такий сертифікат не потрібен. Тому ми чекаємо, коли ВС поставить крапку в подібних спорах.

— Тобто не всі суди визнають пандемію форс-мажором?

— Є прецеденти, коли за наявності сертифіката ТПП про те, що карантинні обставини та світова пандемія були форс-мажорними, суд усе ж посилався на постанову Великої палати ВС від 2018 року. У ній було зазначено, що незалежно від існування певних обмежень з боку держави суб’єкт або сторона процесу повинні довести, що ці обмеження прямо вплинули на рід і характер діяльності контрагента.

Саме тому ми не можемо говорити, що наявність сертифіката ТПП автоматично звільняє від певних зобов’язань. Суддя, крім того, що він керується нормами чинного законодавства, ще може посилатися на власні міркування й керуватися внутрішніми переконаннями.

— Чи є у вас справи, що стосуються спорів орендодавця й орендаря, між торговими центрами й банками?

— Звичайно, таких справ тепер дуже багато. Орендарі досить легко виграють спори з торговими центрами, які нараховували орендну плату в період локдауну. Підприємці можуть посилатися на те, що були введені карантинні обмеження й через заборони на провадження певного виду діяльності вони ніяк не могли працювати у звичному режимі, відповідно, отримувати прибуток.

Після введення карантину з’явилося спеціальне законодавство для регулювання окремих, у тому числі бізнесових, ситуація. Підприємці нині активно на це законодавством посилаються, так само як і суди, які на його підставі звільняють від орендної плати. У той же час, якщо повернутися до питань практики, не всі суди тлумачать це законодавство однаково.

Наведу приклад. Є такий бізнес як фітнес-зали, які не працювали під час карантину, тому що було встановлено пряму заборону на їх діяльність. Є положення закону, де зазначено, що в такому разі фітнес-зали повинні бути звільнені від орендної плати.

Водночас усі ці зали та клуби, у тому числі великі мережеві, ще й обслуговуються в окремих офісах, за оренду яких теж потрібно платити. Виникає спірна ситуація: клуби не працюють, і там орендна плата не повинна нараховуватися, але є питання, що робити з офісом, який обслуговує ці клуби. Адже сам офіс компанії може розташовуватися в іншому бізнес-центрі.

Позиція орендодавця така: ви ж на роботу ходите, розвивайте цей напрям і т.д. І тут дуже тонка грань, тому що орендодавець має рацію. Я вважаю, що в таких ситуаціях суди повинні керуватися тільки духом закону. Тому судам у цей час дійсно важко.

— Чи є справи, в яких суди ставали на бік орендаря?

— Практика складається різна. Є й однозначна, коли підприємець показував свій вид діяльності за КВЕД і, відповідно, орендної плати ніхто не вносив.

Адекватні торгові центри уникали конфліктних ситуацій, зважали на позицію законодавця, що орендної плати в період карантину бути не повинно. Проте є й колізійні випадки, коли ТЦ, попри заперечення іншої сторони, доводили, що з боку орендодавця не було припинення доступу до орендованих приміщень, отже, і відвідувачі, і працівники орендаря могли вільно користуватися орендованим майном. Тому не було жодних підстав для звільнення від щомісячних платежів згідно з умовами договору.

«Дуже рідко банки займають абсолютно неконструктивну позицію»

— Орендар каже: знизьте плату за оренду, а ТЦ посилається на свої відносини з банками. У відносинах між орендодавцями й банками на які аспекти потрібно звертати увагу?

— У цьому випадку ТЦ, як великий бізнес, може спекулювати на подібних ситуаціях. З одного боку, є орендарі, які винаймають у нього площі, а з другого — банки, з якими ТЦ співпрацює. В одному й тому самому випадку різні ТЦ можуть розповідати різні історії орендарям і банкам. Звичайно, це бізнес, і він самостійно будує стратегію, як і з ким розмовляти.

Під час дії карантину Національний банк у своїх інструкціях рекомендував комерційним банкам займати гнучку позицію щодо позичальників. Рекомендації НБУ — досить вагомий документ, на який можна посилатися. Усі наші банки дивляться в бік НБУ й орієнтуються на нього як на основного регулятора. Кожна фінансова установа знає, що якщо вона перегинатиме палицю, то рано чи пізно це може бути використано проти неї самої.

Є низка справ, коли сторони таки спробували домовитися. Наприклад, так було з великими столичними ТРЦ. У цих випадках і банк, і позичальник намагалися домовлятися на умовах реструктуризації та зменшення фінансового навантаження. Як підстава для ведення таких переговорів надавалася фінансова звітність до й під час карантинного періоду. Це є доказом характеру поведінки підприємства при нормальних умовах і при карантинних. І дуже рідко банки займають абсолютно неконструктивну позицію в таких переговорах.

— Чи відомі вам випадки відстрочення сплати або зниження відсотків за кредитами? В якому напрямку рухається судова практика в цих ситуаціях?

— Хоча вона, як я вже зазначав, остаточно не сформувалася, все ж є окремі судові рішення. Наприклад, коли позичальник з огляду на всі процеси спрямовує в банк пропозицію про зменшення відсоткової ставки й таким чином вступає в переговорний процес із фінустановою.

Якщо компромісу досягнуто, то суб’єкти йдуть у суд, щоб там затвердити нові комерційні умови шляхом визнання укладеного договору законним. Однак у таких справах підприємці повинні бути готові до дуже тривалого процесу.

У випадках з іноземними банками вони все ж намагаються підпорядкувати контракт вимогам іноземної юрисдикції. Тому тут переговори й судовий процес можуть тривати ще довше.

«Договори істотно змінилися, сторони більше висловлюють свою позицію та намагаються все передбачити»

— Яким чином змінилися договори в цій сфері та які новації з’явилися в договірному праві?

— Коли я був ще студентом, у нас був курс «Договірне право» і наші викладачі розповідали про структуру договору. Предмет, ціна, форс-мажорні обставини. І ми завжди акцентували увагу на предметі й ціні, а на форс-мажор ніхто уваги не звертав. Цей пункт, як правило, кочував з одного контракту в інший, і на нього ніхто ніколи не дивився.

Усі розуміли, що це — приблизно 10 певних випадків, які були всім зрозумілі й на які всі погоджувались. І тільки після карантину всі кинулися читати, що ж у цих спеціальних розділах. Ми повернулися до основ договірного права, коли кожен пункт і слово мають більше значення. Нині всі клієнти приділяють дуже багато уваги цьому невеликому розділу.

Ми прописуємо детально всі умови, визначені формули, логіку дій, яка допоможе в разі погіршення ситуації, щоб сторони скоротили час на переговорний процес. Договори значно змінились, і тепер сторони намагаються все передбачити, щоб був конкретний алгоритм або логіка дій в певних ситуаціях. Це спрощує спілкування між сторонами, економить час і гроші бізнесу. Я вважаю, що це дуже позитивна тенденція.

Нині при укладанні договору обов’язково просять показати алгоритм орендної плати, алгоритм компенсації витрат. По суті, раніше 95% контракту займали положення про предмет, ціну, строки постачання, а інші умови, типу форс-мажорних обставин, — лише 5%. Тепер же розділ про форс-мажорні обставини може займати до 20% усього обсягу документа.

— Нещодавно були проголосовані законопроекти, унесені Президентом, які передбачають допомогу для підприємців. Але чомусь — тільки для малого й середнього бізнесу. Чи була у вас можливість проаналізувати ці документи, як отримати допомогу від держави?

— Ми проаналізували всі ці законопроекти ще на стадії їх розроблення. У нас є навіть можливість передавати меседжі від ринку нашому законодавцю, щоб він розумів, де є проблеми. З огляду на те що в парламенті багато сторін, які можуть впливати на законотворчі процеси, крім того, є лобі глави держави, багато чого може змінитися, причому дуже швидко.

За відсутності підписаного Президентом уже прийнятого закону дуже важко остаточно говорити про те, які положення ввійшли в документ. Ми можемо припускати, що якийсь елемент підтримки бізнесу все-таки буде. Незважаючи на критику при обговоренні цієї смішної суми (8000 грн.), варто зауважити, що держава таки намагається щось робити.

У деяких випадках вона пропонує критерії для співпраці. Іноді бере частину кредитного навантаження бізнесу в обмін на певні зобов’язання. Наприклад, не скорочувати робочі місця або не вимагати додаткових платежів. Іншими словами, держава намагається створити симбіоз і конструктив у співпраці з підприємцями.

— Як скористатися допомогою?

— Механізм існує, він передбачає звернення до певних державних органів із заявою про отримання реальної компенсації. Ці органи — податкові інспекції.

Не виключаю, що процес отримання цієї допомоги може запрацювати через додаток «Дія». Хочу так само нагадати про введення мораторію на перевірки контролюючих органів. Це хороший захід, тому що перевірки відволікають бізнес і створюють дискомфорт. Не забувайте і про звільнення від інших платежів.

Завжди знайдуться ті, хто скаже, що влада нічого не робить, але в той же час завжди буде й інша сторона, яка підтримає та покаже досягнення держави. Звичайно, наша країна обмежена в грошах, ресурсах, фінансовими коридорами, які диктують нам міжнародні фінансові інституції, які іноді в маніпулятивній формі намагаються керувати нашими державними органами. Проте я б дуже хотів, аби в подальшому ми стали центром прийняття рішень і були дуже багатою країною.