Семь по «цене» одной

Требование о признании противоправными акта, действия или бездействия является предпосылкой для применения других способов защиты нарушенного права. Такое заключение сделал ВС в постановлении №826/11984/16, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

6 жовтня 2020 року                        м.Київ                               №826/11984/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача БИВШЕВОЇ Л.І.,
суддів: ШИПУЛІНОЇ Т.М., ХАНОВОЇ Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 5.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2.11.2016 у справі за позовом ТОВ «Вітаполіс» до Міністерства юстиції, Міністерства фінансів, Державної регуляторної служби, Державного підприємства газети «Урядовий кур’єр», ДП «Українська правова інформація», Києво-Святошинської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року товариство звернулося до суду з позовом до Мін’юсту, Мінфіну, регуляторної служби, газети, підприємства та інспекції, в якому просило: визнати незаконним та скасувати рішення інспекції від 18.02.2016; визнати незаконним і скасувати рішення регуляторної служби про погодження проекту наказу Мін’юсту від 28.01.2016 №21; визнати незаконним і скасувати наказ Мінфіну від 28.01.2016 №21; визнати незаконним і скасувати рішення Мін’юсту від 29.01.2016 про державну реєстрацію за №159/28289 наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21; зобов’язати газету опублікувати резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування (втрату чинності) наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21; зобов’язати ДП опублікувати в журналі «Офіційний вісник України» резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування (втрату чинності) наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21; зобов’язати інспекцію прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період — січень 2016 року — з додатками та доповненнями до неї товариства, з уведенням до інформаційних баз ДФС відомостей із цих поданих позивачем податкової звітності та доповнення до податкової декларації від 16.02.2016.

Окружний адміністративний суд м.Києва ухвалою від 5.08.2016 позовну заяву товариства залишив без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2.11.2016 ухвалу ОАСК від 5.08.2016 залишив без змін.

Товариство оскаржило ухвалу ОАСК від 5.08.2016 та ухвалу КААС від 2.11.2016 до Вищого адміністративного суду, який ухвалою від 12.01.2017 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки в ухвалі ОАСК від 5.08.2016 суд безпідставно зазначив про необхідність сплати товариством судового збору за кожну із заявлених ним позовних вимог, оскільки згідно з абз.6 пп.1 п.3 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір» ставка судового збору визначена за подання позову, а не позовної вимоги, з огляду на що відсутність установленого законом розміру ставки збору за подання вимоги немайнового характеру в разі подання позову немайнового характеру з кількома вимогами немайнового характеру не дозволяє відносити суми сплаченого за кожну таку вимогу судового збору до складу витрат товариства, з огляду на що при оформленні матеріалів адміністративного позову було вирішено оплатити збором лише адмінпозов за визначеною законом ставкою <…>.

Як вбачається з ухвали ОАСК від 5.08.2016 про залишення позовної заяви товариства без руху, недоліком позовної заяви суд визначив те, що позивач заявив 7 позовних вимог немайнового характеру, проте судовий збір сплатив лише за одну позовну вимогу, що підтверджується квитанцією від 1.08.2016 №422.

КААС погодився із зазначеним висновком суду першої інстанції.

КАС вважає зазначений висновок судів першої та апеляційної інстанцій помилковим, з огляду на таке.

Згідно з ч.3 ст.6 закону «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі, коли в позовній заяві об’єднано дві й більше вимог немайнового характеру збір сплачується за кожну з них.

Системний аналіз ч.1 ст.6, ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Зі змісту позову товариства вбачається, що воно заявило одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку й був сплачений збір, а не дві, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки вимога про визнання незаконним і скасування наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21 є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права.

Проте, неправильно визначивши кількість позовних вимог, розмір збору, який підлягає сплаті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що ОАСК, ухваливши рішення від 5.08.2016 про залишення позовної заяви товариства без руху, та КААС, залишаючи зазначене рішення без змін, порушили норми процесуального права, у зв’язку із цим їхні рішення підлягають скасуванню з переданням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з ч.3 ст.3 КАС (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адмінсправах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи.

У п.2 ч.1 ст.349 КАС (у редакції, чинній з 15.12.2017) установлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.353 КАС (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи зазначене, касаційна скарга товариства підлягає задоволенню, а ухвала ОАСК від 5.08.2016 та ухвала КААС від 2.11.2016 — скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись п.2 ч.1 ст.349, ст.350, чч.1, 5 ст. 355, стст.356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ «Вітаполіс» задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 5.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2.11.2016 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.