Любая сделка может быть охарактеризована как фраудаторная, если она заключена в ущерб третьим лицам
Трудно поверить, что при наличии в государстве целого арсенала конституционных и законодательных норм может найтись человек, который, нарушив чужие имущественные права, не понесет гражданско-правовой ответственности, не говоря об административной или уголовной. Однако мошенничество и обман для многих является стилем жизни и поведения во всех сферах общественных отношений. И до недавнего времени суды не всегда решались этому противостоять.
«Покинуті» боржники
Упродовж тривалого часу в господарських відносинах переважала нечесна практика. Зокрема, коли фірма з боргами просто залишалася її власниками, які не обтяжували себе муками сумління перед кредиторами. Фірма не звітувала перед податковими та іншими державними органами, уникала контактів із кредиторами, а далі — ліквідовувалася як «відсутній боржник».
Відсутність у законодавстві чітких норм про способи захисту прав від хитро сплетених схем обману сприяла тому, що в господарських відносинах «покинутих боржників», стосовно яких відкривалися справи про банкрутство, було понад 90% від загальної кількості, що вказує на непривабливе шахрайське економічне середовище в державі. (Проблематика норм законодавства та практики цивільних відносин, що сприяють існуванню обману в договірних і деліктних відносинах, розкривалась у статті «Боржник завжди правий», «ЗіБ».)
У судах подекуди було складно отримати захист від шахрайських дій, рішень та угод. На той час не було поширеної практики врахування доктрини заборони нечесної та недобросовісної поведінки (принцип естопеля: те, що декларується, має виконуватися), захисту легітимних очікувань, відшкодування шкоди, яка завдана за посередництва юридичної особи. У цілому це характеризує рівень правової культури всіх учасників суспільних відносин, включно із суддями.
З острахом суди могли зробити висновок, що угода є недобросовісною, поняття обману в цивільних відносинах не вживалося інакше як через кримінальне провадження. Тим більше судді не наважувалися назвати шахрайством явно обманні дії учасників господарських відносин. Але сьогодні при оцінці дій та рішень учасників цивільних відносин з обережністю починають називати такі дії своїми іменами.
Схеми недобросовісної поведінки
Розглянемо деякі приклади недобросовісної поведінки. Голова фермерського господарства отримав від ФОП товар з відстрочкою платежу (товарний кредит) на суму понад 550 тис. грн. на чесному слові. Борг довгий час не сплачувався. На початку лютого 2013 року ФОП подав позов, і господарський суд уже за місяць стягнув суму боргу.
Між тим під час розгляду справи в суді члени ФГ поділили між собою та отримали у власність майновий комплекс цього господарства, оформивши про людське око купівлю-продаж часток у спільному майні. Як наслідок, виконання зобов’язань перед кредитором стало неможливим, діяльність ФГ була припинена, а члени ФГ вийшли з нього.
За заявою ФОП господарський суд відкрив справу про банкрутство (№923/1278/13), у межах якої ліквідатор подав позов про визнання недійсною угоди щодо відчуження майна. Проте місцевий суд ухвалою від 2.12.2014, підтриманою апеляційним судом, у задоволенні заяви відмовив із формальних підстав. Він зазначив, що оспорюваний договір укладено в письмовій формі уповноваженими особами при їх вільному волевиявленні з додержанням усіх істотних умов, які не суперечать чинному законодавству та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ним були обумовлені. Крім того, договір посвідчений нотаріально та пройшов державну реєстрацію. Також суди визнали, що факт сплати коштів у касу ФГ підтверджений квитанціями до прибуткового касового ордера.
При цьому суди виходили з того, що власник, незалежно від наявності в нього боргу, вільно володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо останнього будь-які дії, які не суперечать закону.
Вищий господарський суд, побачивши явну несправедливість, скасував ті акти, сказавши, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, недостовірно встановлює фактичні обставини, не визначає правової кваліфікації відносин сторін, а справу передав на новий розгляд.
При новому розгляді суд дав зовсім іншу оцінку тим самим обставинам. Установлено, що відчуження майна боржника на користь його засновників відбулося безоплатно та без відповідних майнових дій покупців, має ознаки шахрайства відносно кредитора. На підставі поданої ліквідатором заяви про субсидіарну відповідальність накладено арешт на майно всіх колишніх членів ФГ (будинки, квартири, авто…) у межах суми боргу господарства. Ці дії ліквідатора та процесуальні рішення суду змусили колишніх членів ФГ сплатити борги кредитору.
В іншій справі засновники створили господарське товариство, яке задіяли у фіктивних господарських операціях для накопичення податкового боргу в схемах ухилення від виконання зобов’язань перед бюджетом (податкова яма). Деяка господарська діяльність оформлялася про людське око, що фірма нібито діюча. У подальшому господарську діяльність було припинено, звітність не подавалася, документи господарської діяльності та відомості про залишки активів юридичної особи приховано.
За заявою податкової суд відкрив справу про банкрутство №923/1432/15. За заявою ліквідатора суд визнав протиправними дії та бездіяльність учасників банкрута та стягнув солідарно з них суму боргу за доведення до банкрутства. Наказ місцевого суду про стягнення коштів субсидіарної відповідальності повністю виконано. Справедливість і права кредиторів відновлено.
Не гребують недобросовісною поведінкою й органи місцевого самоврядування як власники боржника. В одній зі справ, «рятуючи» комунальне майно комерційних підприємств комунальної власності від звернення стягнення за боргами, вони передали іншому КП активи боржника. У подальшому КП-боржник припинив господарську діяльність, став банкрутом. Кредитори залишилися без забезпечення.
Кілька останніх років практика господарських судів ці нечесні й незаконні схеми розпізнає та відновлює права кредиторів, зокрема через інститут субсидіарної відповідальності.
Окрема думка, що все змінила
Використовують таку практику й фізичні особи. Так, у справі №379/1256/15-ц фізособа взяла позику в іншої особи, але строків повернення коштів не дотрималася. За позовом, поданим у січні 2010 року, рішенням суду від 18.03.2011 стягнуто суму боргу, але воно не виконувалося.
Як з’ясувалося, особа-боржник не має майна, позаяк у період розгляду справи в суді 9.04.2010 подарувала своїм дітям належне їй нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення. Дізнавшись про це, у серпні 2015 року кредитор звернувся з позовом про визнання договору дарування фіктивним, уважаючи його укладеним з метою уникнення сплати боргу.
Рішенням районного суду від 28.04.2016, підтриманим судом апеляційної інстанції та залишеним у силі постановою ВС від 14.02.2018 у задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведення фіктивності договору. Суди послалися на дотримання сторонами вимог щодо чинності договору та відсутність головної ознаки фіктивного правочину — наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором, оскільки подальші дії сторін свідчили про його виконання в натурі.
До постанови ВС суддя-доповідач Василь Крат додав окрему думку. Він зазначив, що оспорена угода є фраудаторною, не відповідає законодавству щодо вимог добросовісності та є зловживанням правом щодо кредитора та його майнових інтересів, а тому мала би бути визнана недійсною.
Подібних ситуацій відвертого обману в цивільних і господарських відносинах чимало. Про них люди кажуть, що шахрайство та знущання боржників дістає підтримку й судовий захист. При цьому наявна відмова судів у захисті від неприкритого «особливого цинізму». Вони вказують на те, що кредитор як позивач не є носієм права чи інтересу, яке було би порушене боржником при вчиненні розпорядження належним йому майном. Це також сприймається як відверта зневага до права.
Очевидно, що окрема думка В.Крата мала відповідний вплив на правосвідомість не лише суддів, а й учасників господарських та цивільних відносин. Вони згадали, що загальні конституційні та законодавчі норми, які забороняють зловживання правом, вимагають добросовісно та чесно дотримуватися приписів закону та договору, не вчиняти дій, які можуть завдати шкоди іншій особі, є не лише моральними настановами, а й нормами закону, порушення яких неминуче тягне за собою юридичну відповідальність, щонайменше — цивільно-правову.
Доктрина заборони/несприйняття нечесної та шахрайської поведінки при цьому давно застосовується в судовій практиці у справах про банкрутство. Наприклад, ухвалою місцевого господарського суду від 6.11.2014 у справі №5024/1780/2011 на місцеву раду покладено субсидіарну відповідальність через умисне доведення комунального підприємства до банкрутства (виведення активів, порушення порядку припинення юридичної особи тощо). Ухвалою того ж суду від 23.12.2015 у справі №923/56/13 покладено субсидіарну відповідальність на іншу місцеву раду за аналогічні дії.
Постановами суду апеляційної інстанції ці ухвали скасовано з мотивів, що власник не несе відповідальності за боргами свого комунального унітарного підприємства, рішення про вилучення та перерозподіл майна підприємства здійснено до відкриття справи про банкрутство, що робити не заборонено.
Сьогодні праворозуміння змінюється, такі нечесні аргументи суди не сприймають, здійснюється об’єктивний аналіз впливу відповідних рішень на фінансово-економічний стан боржника та його платоспроможність, у разі наявності причинно-наслідкових зв’язків та вини власника його притягують до субсидіарної відповідальності.
З 2018 року з легкої руки В.Крата термін «фраудатор» став надбанням практики судів кожної юрисдикції та інстанції для визначення характеру угоди та її протиправної мети й має бути теоретично поясненим.
Фраудаторні правочини
Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов’язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.
Верховний Суд у постанові від 14.07.2020 у справі №754/2450/18 зазначив, що фраудаторні правочини регулюються в окремих сферах суспільних відносин, зокрема в корпоративному банкрутстві; при неплатоспроможності банків; у виконавчому провадженні.
При цьому перша судова палата Касаційного цивільного суду наводить ще низку правових висновків ВС, викладених у постановах від 17.07.2019 у справі №299/396/17, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17. Зазначається, що будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов’язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного — як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Утім, фраудаторний правочин — це не новий вид і не форма правочину, умови й порядок укладання яких регулюється окремими законами. Так, у постанові від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц Велика палата ВС зробила висновок, що в разі, коли відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, здійснив відчуження належного йому майна з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, не виключається визнання договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 Цивільного кодексу) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).
Наведений висновок ВП вказує на те, що будь-який правочин може бути охарактеризований як фраудаторний, що викликає необхідність визначити основні ознаки такого правочину.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов᾽язків.
Правочин — це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками:
• це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;
• це правомірні дії, тобто вони вчиняються відповідно до закону;
• є спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов᾽язків, тобто в правочину завжди наявна правова мета.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні понад два роки в українській судовій практиці називають договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору, якщо такої мети досягнуто.
У таких правовідносинах рівень довіри кредитора до боржника — найвищий. Щонайменше про людське око кредитору показується солідний офіс боржника, наявні активи, персонал, бізнес-план тощо. Своєю поведінкою та словами боржник викликає довіру в кредитора — отримує кредит. Але...
Наприклад, дії та бездіяльність, що доводять боржника до банкрутства, за об’єктивною стороною схожі на шахрайство, оскільки в їх основі лежить обман і зловживання довірою. Винні особи досягають своїх намірів через використання інституту юридичної особи, дістають матеріальну вигоду в результаті невиконання цивільного обов’язку щодо передання в розпорядження кредитора належного йому майна (плати за товарний або грошовий кредит). Заволодіння чужим майном відбувається, так би мовити, чужими руками, через «руки» юридичної особи. Отримавши кредит для юрособи, винні особи витрачають його для особистих цілей, використовуючи як свою особисту власність, а не відокремлене майно.
Шахрайські угоди
Дії, пов’язані з доведенням до банкрутства, в іноземному законодавстві, на відміну від нашого, прямо віднесені до злочинних діянь. Наприклад, у торговому кодексі Франції міститься спеціальна глава, що має назву «Про банкрутство та інші злочинні діяння», до яких віднесено, зокрема: розкрадання або зменшення активів; завищення пасивів; фальсифікація бухгалтерської документації та інші дії, що передували банкрутству. Убачається, що всі наведені діяння ґрунтуються на шахрайській поведінці.
Фраудаторні угоди — це, по суті, шахрайські угоди, що завдали шкоди боржнику (угода щодо виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється вона через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов’язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов’язку.
Зловживання правом у науці іменують поняттям «шикана» (нім. «Schikane» — каверза, знущання, підступ, який хто-небудь чинить, щоб ускладнити, заплутати справу, завдати шкоди).
Отже, фраудаторним може виявитися будь який правочин (договір), здійснений між учасниками цивільних відносин, що не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину та які визначені в ст.203 ЦК. Зокрема, якщо його зміст суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.
Одним із завдань судочинства є захист кредитора від обману в цивільних відносинах. Тож суд зобов’язаний відрізнити вплив економічних ризиків на результати роботи підприємства від шахрайства як протиправного діяння, яке характеризується зловживанням правами для нечесного отримання грошей, майна чи послуг; для уникнення оплати чи ненадання послуг; для забезпечення особистої чи ділової переваги.
Василь Крат (праворуч), по суті, увів у практику ВС визнання правочинів фраудаторними.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!