Расписка, которой заемщик обязался продать участок в случае невозврата долга, должна быть нотариально удостоверена.Такое заключение сделал ВС в постановлении №354/416/13-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
12 лютого 2020 року м.Київ №354/416/13-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: БУРЛАКОВА С.Ю., ЗАЙЦЕВА А.Ю., КОРОТЕНКА Є.В. (суддя-доповідач), КУРИЛО В.П. —
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 7, в інтересах якого діє представник Особа 8, на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11.11.2013, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.01.2014.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 7 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2012 року Особа 1 позичив Особі 7 згідно з договором позики гроші в сумі 240000 грн., які останній зобов’язався повернути через місяць або передати у власність (продати) протягом місяця земельну ділянку площею 0,006 га, розташовану в с.Поляниця. Факт одержання відповідачем коштів підтверджується розпискою. У вказаний термін відповідач не повернув позичених коштів та ухиляється від виконання взятих на себе зобов’язань.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з Особи 7 заборгованість за договором позики в розмірі 240000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Яремчанського міського суду від 11.11.2013 позов задоволено.
Стягнуто з Особи 7 на користь Особи 1 заборгованість за договором позики в сумі 240000 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов’язку щодо повернення коштів відповідач у встановлені строки не виконав. Оскільки оригінал боргової розписки перебуває у позикодавця — позивача, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за договором позики.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.01.2014 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 7 в особі представника Особи 8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з’ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не дали належної правової оцінки доказам у справі. Вказує на те, що суди попередніх інстанцій, усупереч ст.1049 Цивільного кодексу, залишили поза увагою, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів, проте вказана розписка не містить зобов’язання про повернення грошей.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту й вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили <…>.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права
Частиною 1 ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.2 ст.119 Цивільного процесуального кодексу позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Суди, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої палати ВС від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові КЦС від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц).
Отже, саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.2 ст.628 ЦК сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Встановлено, що 20.05.2012 Особа 7 власноруч написав розписку, відповідно до якої він того ж дня позичив у Особи 1 кошти в сумі 240000 грн. і зобов’язався продати останньому земельну ділянку площею 0,006 га, розташовану в с.Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.
Системний аналіз цивільного законодавства та змісту вказаної розписки дозволяє дійти висновку, що договір, який уклали сторони 20.05.2012, за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів позики та купівлі-продажу земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню (ст.657 ЦК).
Відповідно до чч.1, 2 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1 — 3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК).
Частиною 1 ст.220 ЦК встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Отже, укладений 20.05.2012 між Особою 7 та Особою 1 договір у частині, що містить елементи договору купівлі-продажу земельної ділянки, є нікчемним (недійсним в силу закону), оскільки укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, а тому його умови в цій частині змішаного договору не створюють правових наслідків для сторін.
Разом з тим указаний змішаний договір у частині, що містить елементи договору позики, є дійсним і таким, що підлягає виконанню.
Згідно зі ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК).
Частинами 3, 4 ст.545 ЦК передбачено, що наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку. Згідно з нормами ст.527 ЦК боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов’язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Судами встановлено, що оригінал боргової розписки від 20.05.2012 перебуває в позикодавця (його правонаступників), отримані позичальником кошти кредитору не повернуті.
За таких обставин, установивши, що указана розписка від 20.05.2012 підтверджує отримання Особою 7 від позивача як позику коштів у розмірі 240000 грн., а договір позики передбачає обов’язок позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики), суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що сума боргу підлягає стягненню з відповідача.
Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача відсутній обов’язок щодо повернення отриманих від позивача коштів, є необґрунтованими, оскільки суперечать вказаним вище нормам права та спростовуються обставинами справи.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом. У силу вимог ст.400 ЦПК суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, але вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржених рішень, виклавши їх в редакції цієї постанови.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, зміни оскаржуваних рішень у мотивувальній частині з викладенням їх у редакції цієї постанови та залишенням їх без змін в іншій частині.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 7, в інтересах якого діє представник Особа 8, задовольнити частково.
Рішення Яремчанського міського суду від 11.11.2013, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.01.2014 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!