Игры с Конституцией и их последствия

Как восстановить справедливость по отношению к ВСУ и его судьям

В течение трех лет идеологи судебной реформы-2016 и их сторонники радовались тому, как молниеносно был воплощен в жизнь план ликвидации высшего судебного органа государства. Теперь, после решения Конституционного Суда, уже новой власти необходимо исправить последствия этого необдуманного шага. Но и вокруг этого тоже возникают дискуссии.

Реформа задля розправи

У 2016-му ніхто з реформаторів не обтяжував себе аналізом положень Конституції на предмет можливості без унесення до неї змін припинити діяльність конституційного органу та фактично посягнути на одну з трьох гілок влади в державі. За іронією долі, на превеликий жаль, проект закону, яким пропонувалось у неконституційний спосіб ліквідувати Верховний Суд України, був унесений саме Президентом, який якраз і є гарантом додержання Конституції.

А почалося все з начебто прозаїчної та невинної ідеї, до речі, нічим не обґрунтованої: змінити назву найвищого судового органу, вилучивши з неї слово «України». Саме такі зміни до ст.125 Конституції були передбачені  законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII, який був прийнятий того ж дня, що й закон «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII. (докладніше про це йшлося у статті «Casus legitimus»,  «ЗіБ»).

ВСУ, вважаючи, що парламент, ухвалюючи закон №1402-VIII, вийшов за межі своїх повноважень як єдиного державного органу законодавчої влади, вже в жовтні 2016 року звернувся з відповідним поданням до КС. І після трьох років мовчання останній нарешті ухвалив рішення від 18.02.2020 №2-р/2020, яким визнав неконституційними положення зазначеного закону щодо ліквідації найвищого судового органу.

Судді ВСУ протягом усього часу, який минув від дня звернення до КС, послідовно і наполегливо відстоювали конституційний статус найвищого судового органу. Але їхній голос був голосом волаючого в пустелі. Державна машина, включаючи органи суддівського врядування та самоврядування, була запущена на повну потужність для якнайшвидшої ліквідації ВСУ та розправи над його суддями, які насмілились не піти у відставку, а захищати конституційний лад у державі. І серед працівників апарату ВСУ не знайшлося жодного, хто б погодився сліпо виконувати вказівки влади щодо ліквідації найвищого судового органу.

Водночас, усупереч закону, без погодженння з в.о. Голови ВСУ на посаду заступника керівника апарату ВСУ був призачений Валентин Сердюк, який на той час у трудових відносинах із Судом не перебував. Достеменно знаючи, що гербова печатка ВСУ зберігається у в.о. Голови Суду Василя Гуменюка, В.Сердюк виготовив ще одну печатку найвищого судового органу, очолив ним же створену ліквідаційну комісію та подав до реєстраційних органів документи, засвідчені підробленою печаткою, на підставі яких і була розпочата процедура ліквідації ВСУ.

До речі, В.Сердюк захистив докторську дисертацію саме на тему «Правовий статус Верховного Суду України в системі судової влади». Отже, не міг не усвідомлювати своїх антиконституційних дій. Проте бажання догодити владі та зайняти посаду судді ВС, що врешті-решт і сталося, напевне, виявилося набагато сильнішим, ніж моральні принципи, професійна репутація вченого та відповідальність перед суспільством.

Упертість ВККС

Так, про відсутність конституційних підстав для ліквідації найвищого судового органу, розпорядчого акта про його ліквідацію, неможливість переведення його суддів до судів нижчого рівня неодноразово повідомляли Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Проте цей орган, не дослухаючись до викладених аргументів, уперто намагався ухвалити рішення про рекомендування перевести суддів ВСУ до апеляційних судів і врешті-решт у червні 2018 року ухвалив таке рішення.

При цьому питання щодо надання суддям ВСУ можливості працювати у «новоутвореному» Верховному Суді комісія навіть не обговорювала. Хоча серед цих суддів були й такі, які згідно з рішенням тієї ж ВККС від 27.07.2017 підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідних касаційних судах при ВС.

А між тим у п.13 рішення КС №2-р/2020 ідеться про те, що вилучення слова «України» — назви держави — з конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для переведення суддів ВСУ до іншого суду, тим більше нижчої інстанції.

Тож невже члени ВККС, серед яких були  науковці, адвокати, «знані фахівці в галузі права», діючі судді та судді у відставці, не розуміли цієї прописної істини? Питання риторичне.

Марні сподівання на ВРП

Після цього судді ВСУ сподівалися, що належна оцінка незаконним  діям та рішенням ВККС буде дана Вищою радою правосуддя. Адже остання як незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування діє, зокрема, для забезпечення незалежності судової влади, додержання норм Конституції та законів України. На жаль, сподівання виявилися марними.

Судді ВСУ у зверненнях до ВРП та особистих поясненнях на засіданні цього органу 29.11.2018 доводили, що Основний Закон не передбачає ліквідації ВСУ та утворення замість нього іншого найвищого судового органу. Тож судді перейменованого ВСУ мають продовжувати здійснювати свої повноваження і немає жодних підстав для їх переведення до судів нижчої ланки.

На жаль, цих аргументів члени ВРП не почули, а рекомендації ВККС щодо переведення суддів ВСУ до апеляційних судів були залишені без розгляду лише тому, що останні на той час були ліквідовані. Жодної оцінки протиправним діям ВККС та її рішенням ВРП не дала.

Ганебні виверти самоврядування

До антиконституційної діяльності щодо ліквідації ВСУ долучилась і Рада суддів. Вона прийняла рішення «Щодо ситуації, яка склалася з ліквідацією Верховного Суду України» від 12.04.2018 №18.

Вищий орган суддівського самоврядування, який відповідно до ст.155 закону №1402-VIII діє з метою захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої  діяльності судів в Україні, усупереч цьому закону та Конституції, перевищив свої повноваження. Він удався до вирішення питання ліквідації ВСУ та безпідставно звинуватив його суддів у перешкоджанні ліквідаційній процедурі, а фактично — у відстоюванні конституційного статусу найвищого судового органу.

Так, у п.2 рішення РСУ йдеться, що ВСУ з 15.12.2017 є таким, що припинив свою діяльність і перебуває у стадії ліквідації. Тому рішення зборів суддів ВСУ, спрямовані на перешкоджання ліквідаційній процедурі, не мають правових наслідків. А в п.3 цього рішення увага суддів ВСУ звертається на те, що використання зборів суддів як механізму протиправного перешкоджання відповідній ліквідаційній процедурі суперечить засадам суддівського самоврядування і є неприпустимим.

Між тим, у п.7 вищезгаданого рішення КС №2-р/2020 зазначено, що зміни до Конституції, унесені законом №1401-VIII, не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ як органу державної влади. Члени РСУ, серед яких є і судді ВС, мали б зважити на надзвичайну важливість питання, яке вони взялися розглядати, проаналізувати Конституцію та закон №1402-VIII і хоча б вислухати суддів ВСУ. Проте, виходячи з ухваленого рішення №18, вони виконували зовсім інше завдання.

Судді ВСУ ще до ухвалення рішення КС зверталися до ради з вимогою переглянути це ганебне рішення або включити питання про його скасування до порядку денного з’їзду суддів. Проте й ці звернення залишилися без уваги. Навіть після рішення КС №2-р/2020 РСУ не спромоглася переглянути своє незаконне рішення.

Численні звернення суддів ВСУ до Президента та Голови Верховної Ради з вимогою приведення закону №1402-VIII у відповідність до Конституції також були залишені поза увагою.

Вичерпавши всі наявні можливості, не маючи надії на захист конституційного ладу та своїх прав у власній державі, 8 суддів ВСУ в лютому 2019 року звернулись із відповідними заявами до Європейського суду з прав людини, який вирішив розглянути справу в пріоритетному порядку.

Крига скресла лише після проведення в Україні у 2019 році президентських і парламентських виборів.

Немає іншого суду, крім ВСУ!

Під час робочих зустрічей членів Комітету ВР з питань правової політики з представниками ВСУ та вищих спеціалізованих судів обговорюються шляхи вирішення породженого попередньою владою конституційного конфлікту та відновлення конституційних прав суддів. Адже саме парламент має привести положення законодавства у відповідність до рішення КС №2-р/2020.

Зміни, які мають бути внесені до закону №1402-VIII, повинні остаточно розв᾽язатити конституційний конфлікт, а не поглибити його. А для цього потрібно неухильно дотримуватися висновків КС, викладених у рішенні, і не спотворювати його змісту.

На жаль, деякі очільники судової влади, які впродовж майже трьох років розповідали про створення нового ВС, продовжують стверджувати, що КС визнав таке створення конституційним, а ВСУ не працює як суд та не виконує жодних процесуальних функцій.

Проте пп.5 — 7 рішення №2-р/2020 беззаперечно спростовують такі твердження і вказують на те, що жодної ліквідації ВСУ закон №1401-VIII не передбачав. А ВС — це не утворений унаслідок цих змін новий найвищий судовий орган, а той самий перейменований ВСУ.

КС уважає, що закон №1401-VIII не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади (ВСУ. — Прим. авт.), який після набрання чинності законом №1401-VIII продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

Прикметно, що в рішенні КС немає жодного слова про утворення ВС, а положення пп.4, 8, 9, 11, 13 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII КС розцінив не як такі, що свідчать про утворення нового суду, а як такі, що прийняті з метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду в системі судоустрою України, тобто ВСУ, який після внесення змін до Конституції функціонує під назвою «Верховний Суд». Саме тому КС і не визнав ці положення неконституційними.

Оскільки ніякого нового Верховного Суду в Україні не утворено, не могло бути й державної реєстрації у 2017 році ВС як створеної юридичної особи. Адже ні тоді, ні тепер не було відповідного розпорядчого акта про таке створення. Мала бути відповідно до чинного законодавства здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу (перейменування ВСУ на ВС), що містяться в державному реєстрі. Саме таким, а не будь-яким іншим способом після рішення КС повинна бути виправлена ця ситуація.

Не перевести, а закріпити статус

Що стосується виконання рішення КС у частині відновлення порушених прав суддів ВСУ, то згадані посадові особи вважають, що переведення цих суддів до ВС має відбутися за рішенням ВРП на підставі рекомендації ВККС. Проте вбачається, що така думка є хибною.

Так, у п.13 рішення КС зауважив, що перейменування закріпленого в Конституції органу — Верховного Суду України — не може відбуватися без переведення суддів ВСУ на посади суддів ВС. Адже немає відмінностей між юридичним статусом судді ВСУ та судді ВС. Вилучення слова «України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів ВСУ або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.

Повноваження ж ВККС і ВРП поширюються лише на випадки переведення суддів до інших судів, а тому ці органи не мають жодного стосунку до врегулювання ситуації із суддями ВСУ, які перебувають на посадах у тому самому перейменованому суді, але в неконституційний спосіб більш як два роки позбавлені можливості здійснювати правосуддя.

Отже, переведення з посади на аналогічну посаду в тому ж суді, про що йдеться в рішенні КС, або, за твердженням судді-доповідача Ігоря Сліденка, трансформація статусу судді ВСУ в статус судді ВС, потребує лише закріплення цього положення в законі №1402-VIII з подальшим унесенням відповідного запису в трудові книжки суддів без залучення до цієї процедури органів суддівського врядування.

Мають бути відновлені й усі гарантії суддів ВСУ, у тому числі виплачена суддівська винагорода в установленому законом розмірі (з урахуванням рішень КС №№11-р/2018 та 2-р/2020, 4-р/2020), яка з вини незаконно утвореної ліквідаційної комісії не виплачувалася їм з липня 2018 року.

У зв᾽язку із цим викликають подив заяви керівників ВС і ліквідаційної комісії про нарахування комісією суддям ВСУ суддівської винагороди, яку вони начебто не бажають отримувати.

Маю зауважити, що жоден суддя ВСУ з липня 2018 року не був повідомлений, як передбачено законом, про наявність підстав та зміну порядку виплати суддівської винагороди. Трудові книжки, особові справи суддів та будь-які дані, на підставі яких вираховується суддівська винагорода, незаконно утвореній ліквідаційній комісії, яка до того ж користується підробленою печаткою, не передавалися.

То чи мав цей орган право нараховувати суддям найвищого судового органу суддівську винагороду та чи мали право судді ВСУ, які захищають свої права в конституційний спосіб, отримувати будь-які кошти від горе-ліквідатора? Звісно, ні.

Отже, останнє слово — за народними депутатами, яким не варто повторювати помилок попередників і поглиблювати конституційний конфлікт. Необхідно на законодавчому рівні відповідно до Конституції та рішення КС відновити справедливість щодо найвищого судового органу в державі та його суддів.

Ігри з Конституцією є досить небезпечними, а їх наслідки — не завжди такими, на які розраховують гравці, але в будь-якому разі ці наслідки вкрай негативні для держави.