Комитет кредиторов v. арбитражный управляющий: чью независимость защищает КпПБ?

Новые нормы законодательства о банкротстве, как и предыдущие, определяют, что арбитражный управляющий является субъектом независимой профессиональной деятельности. Попробуем выяснить, есть ли он на самом деле независимым, в частности от кредиторов?

Полярні судження

Зазначення на початку Кодексу з процедур банкрутства про незалежність арбітражного керуючого наводить на думку, що цей закон гарантує його незалежну професійну діяльність через відповідні приписи, що мають міститися в наступних нормах. Так, законодавець установлює, що у разі затримання арбітражного керуючого або повідомлення йому про підозру уповноважений орган зобов’язаний негайно повідомити про це державний орган з питань банкрутства. Вилучення документів у арбітражного керуючого допускається лише за рішенням суду в порядку, передбаченому законом.

Власне, зазначеними приписами і обмежуються гарантії незалежності арбітражного керуючого. Чи достатньо вказаних норм для визначення статусу арбітражних керуючих як незалежного? Очевидно, що ні. Чи має арбітражний керуючий бути незалежним від кредиторів?

Сумніви у реальності незалежності підтверджують приписи ч.4 ст.28 КзПБ, якою встановлено, що комітет кредиторів має право в будь-який час звернутися до госпсуду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав. За наявності такого клопотання суд протягом 14 днів має постановити ухвалу про відсторонення.

Зазначені норми викликають численні дискусії в професійному середовищі та полярні судження щодо їх юридичного значення та дії. Деякі правники вважають це позитивним досягненням у правовому регулюванні статусу комітету кредиторів через розширення його повноважень для реалізації та захисту своїх прав.

Інші переконують, що це — дамоклів меч, який висить над головою арбітражного керуючого і негативно впливатиме на його незалежність. Адже змушує його діяти з огляду на реакцію та бажання кредиторів, а не на користь самій процедурі та справі.

Неоднозначно сприймають цю норму науковці та судді, які вважають, що вона може звужувати судовий розсуд при вирішенні питання про відсторонення арбітражного керуючого або розумітися як така, що встановлює обов’язок суду прийняти рішення без дослідження та оцінки доказів. При цьому наголошується, що норма суперечить принципу судового контролю, порушує принцип диспозитивності господарського судочинства, нівелює дію конституційного принципу верховенства права тощо.

Асоціації арбітражних керуючих та їхні ради зазначають, що ключові слова у ч.4 ст.28 КзПБ — «незалежно від наявності підстав» — свідчать про відсутність незалежності арбітражного керуючого, створюють умови для свавільних, немотивованих і необґрунтованих рішень комітетів кредиторів з метою втручання в його діяльність.

Підстави для відсторонення

Норми абз.2 ч.1 ст.28 та ст.48 КзПБ установлюють, що право обрати кандидатуру керуючого санацією та ліквідатора і запропонувати його для призначення судом належить зборам та комітету кредиторів.

У ч.4 ст.28 КзПБ є кілька норм права з елементами гіпотези, диспозиції та санкції.

Так, в абз.1 ч.4 ст.28 КзПБ зазначено: «Якщо арбітражний керуючий подає до суду заяву про відмову від виконання обов’язків, то суд приймає рішення про його відсторонення (звільнення) від виконання повноважень». Це право не залежить від волевиявлення інших учасників справи. Оскільки примушувати до виконання роботи не можна, така заява підлягає задоволенню без з’ясування мотивів відмови від роботи.

Друга норма міститься в абз.1 та абз.4 ч.4 ст.28 КзПБ: «Якщо арбітражний керуючий вчиняє дії або припускається порушень, як-от:

1) невиконання або неналежного виконання обов’язків, покладених на арбітражного керуючого;

2) зловживання правами арбітражного керуючого;

3) подання до суду неправдивих відомостей;

4) відмови арбітражному керуючому в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску;

5) припинення діяльності арбітражного керуючого;

6) наявності конфлікту інтересів — то до арбітражного керуючого застосовується санкція у вигляді відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень.

Санкція застосовується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника провадження протягом 14 днів з дня встановлення такої підстави».

Ця норма права не може застосовуватися автоматично. Суд має офіційно встановити всі обставини, що є підставою для відсторонення, а його рішення залежить від обґрунтованості клопотання і судового розсуду.

Третя норма міститься в абз.3 та 4 ч.4 ст.28 КзПБ: «Якщо комітет кредиторів звернувся до господарського суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень, то господарський суд протягом 14 днів постановляє ухвалу про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав».

Досліджені гіпотези є цілком визначеними. Вони чітко і вичерпно вказують на обставини, з наявністю чи відсутністю яких пов’язується дія норми права стосовно відсторонення арбітражного керуючого.

При цьому диспозиції першої та третьої норм чітко визначають правило поведінки суб’єктів правовідносин, і останнім не дається можливості для вибору іншої поведінки, крім постановлення ухвали про відсторонення.

Не вказувати і не пояснювати…

Порівнюючи приписи закону із наведеними нормами КзПБ, бачимо, що комітет кредиторів і раніше міг звернутися до суду з клопотанням про усунення арбітражного керуючого від виконання ним обов’язків. У той же час закон вимагав, аби рішення комітету кредиторів були обґрунтованими, містили викладення обставин та підстав, якими керувалися кредитори.

У КзПБ таких приписів немає, і це наводить на думку, що зазначені вимоги до обґрунтованості рішень, викладення обставин та підстав, якими керувалися кредитори, не застосовуються.

Практика госпсудів з розгляду таких клопотань за правилами КзПБ свідчить, що кредитори саме так розуміють зміст свого права — не вказувати і не пояснювати мотивів свого рішення, вважаючи, що суд зобов’язаний задовольнити клопотання. Вказівка у законі «без наявності підстав», за логікою кредиторів, не передбачає і будь-якого обґрунтування мотивів щодо тих підстав, які «відсутні». Мотиви, видається, є необов’язковими для доказування. Якщо не треба доводити підстав — не треба доводити й мотивів.

У контексті наведених міркувань виникає питання, чи дійсно право кредиторів на відсторонення арбітражного керуючого від обов’язків є абсолютним і як це право співвідноситься з принципом незалежності останнього? Чи дійсно рішення комітету кредиторів є обов’язковим і суд не має права перевіряти справжні мотиви відсторонення?

Завдання господарського судочинства

Шукаючи відповіді на ці запитання, слід відповісти на інші, зокрема щодо мети здійснення правосуддя та його змісту.

Відповідно до приписів ст.7 закону «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом. Це означає, що суд гарантує захист прав, свобод та інтересів кожного учасника справи про банкрутство — як комітету кредиторів, так і арбітражного керуючого. При цьому він має керуватися приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу, якими визначено завдання та основні засади господарського судочинства.

Суд та учасники процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно зі ст.13 ГПК судочинство у госпсудах здійснюється на засадах змагальності сторін.

На підставі принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ГПК випадках. Водночас у ст.43 ГПК наголошено на неприпустимості зловживання процесуальними правами.

Отже, можна з упевненістю констатувати, що завдання господарського судочинства, а саме — справедливе вирішення спору з метою ефективного захисту прав, превалює над будь-якими іншими міркуваннями. І суд має перевірити дотримання прав та інтересів усіх сторін, зокрема, чи не допускають сторони зловживання своїми процесуальними правами з метою протиправного втручання у виконання арбітражним керуючим своїх обов’язків або з метою впливу на нього для прийняття рішень, що не відповідають інтересам кредиторів та правосуддя.

Клопотання комітету кредиторів про відсторонення не є винятком.

Розгляд справи по суті, та заяви по суті справи

Процесуальним кодексом урегульовано питання письмових заяв учасників, зокрема заяв по суті справи. Так, при розгляді в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим кодексом. Такими заявами є: позовна заява; відзив; відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У ст.162 ГПК сформульовано вимоги до позовної заяви, якою є клопотання про відсторонення арбітражного керуючого. Це клопотання є предметом судового розгляду, за результатами якого виноситься рішення, що підлягає апеляційному оскарженню.

У клопотанні, як і в позовній заяві, комітет кредиторів як позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви тощо.

Арбітражний керуючий у свою чергу має право подати відзив на клопотання-позов. Суд має забезпечити йому таку можливість.

Етап розгляду справи по суті гарантує ретельне дослідження обставин з метою їх неупередженої та об’єктивної оцінки. Такі дії спрямовані на дотримання принципів незалежності, недопущення необґрунтованого впливу та втручання у здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень. Провадження щодо розгляду клопотання комітету кредиторів здійснюється з урахуванням інтересів кредиторів і спрямоване на оцінку мотивів і підстав, які слугували приводом для прийняття рішення про відсторонення.

Суд має дослідити, чи діяв арбітражний керуючий під час реалізації своїх прав та обов’язків добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов’язки на нього покладено, та чи є підстави для його відсторонення, визначені законом, або інші обставини, на які може вказати комітет кредиторів.

Право, що не є абсолютним

Право комітету кредиторів є похідним від його права на обрання кандидата та контроль за діяльністю ліквідатора, який діє в інтересах кредиторів. Цей комітет виступає як колективний орган, що має представляти інтереси всіх кредиторів.

Ліквідатор певною мірою діє як виконавець судового рішення про визнання банкрутом боржника. Ліквідатор — це фізична особа, яка має право захищати свої права на незалежність від стороннього впливу. Адже комітет кредиторів може іноді не виражати інтересів усіх кредиторів, а за формою протоколу вуалювати волю одного-двох кредиторів усупереч інтересам інших. У такому разі вимога комітету може суперечити суспільним інтересам та бути несправедливою не лише щодо ліквідатора.

Втім, право ліквідатора на забезпечення незалежності може вимагати захисту як інституту права, а не лише як особистості. У ст.28 КзПБ відсторонення арбітражного керуючого визначається як санкція (покарання) за неналежну чи протиправну поведінку (дії, бездіяльність). Отже, і в клопотанні комітету кредиторів про відсторонення має йтися про неналежну поведінку, за яку застосовується покарання. Інакше покарання буде застосоване без будь-якого приводу і без наявності вини, що неприпустимо у демократичному суспільстві.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Як зазначено у рішенні КС від 2.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Натомість обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення КС від 29.06.2010 №17-рп/2010).

Право на відсторонення без пояснення причин та підстав звільнення виглядає свавільним, а норма закону не відповідає доктрині верховенства права. Заява комітету кредиторів, яка містить як аргумент лише право на таке відсторонення не відповідає наведеним КС вимогам до дотримання принципу верховенства права. Отже, норма закону не забезпечує рівності сторін і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності, не може забезпечити її однакове застосування, не виключає множинного трактування у правозастосовній практиці, що неминуче призведе до сваволі.

Таким чином, право кредиторів на відсторонення арбітражного керуючого не є абсолютним. Верховенство права як один з основних принципів демократичної держави залишає за госпсудом контроль над утручанням у право арбітражного керуючого для забезпечення його незалежності від кредиторів.

Судова практика

Судову практику в України можна простежити лише на рівні місцевих госпсудів. У більшості випадків клопотання комітету кредиторів задовольняються. Частіше такі клопотання мотивуються неналежним виконанням арбітражним керуючим своїх обов’язків. Звільнення таких фахівців не викликає питань або заперечень як в учасників справи, так і суду. У деяких випадках арбітражні керуючі не з’являються до суду на розгляд клопотання, не подають пояснень або заперечень.

Однак є й інша практика, яка свідчить, що рішення про відсторонення ліквідатора приймається одним кредитором, який у комітеті володіє більшістю голосів. Приймаючи рішення, такий кредитор не зважає на думки та інтереси інших кредиторів, що викликає обґрунтовані заперечення не лише ліквідатора щодо свого звільнення, а й більшості кредиторів, які вбачають у такій поведінці зловживання правами.

В окремих випадках вбачається конфлікт між кредиторами і заінтересованими особами з одного боку та ліквідатором — з другого, який закінчується прийняттям рішення про відсторонення останнього. При розгляді таких спірних клопотань виявляється, що учасники процесу керуються міркуваннями, які не стосуються завдань господарського судочинства.

При невизначеності правової норми відповіді на складні питання практики має дати судова влада.

Убачається, що абз.3 ч.4 ст.28 КзПБ може бути безумовною підставою відсторонення арбітражного керуючого від виконання обов’язків за умови, що таке рішення відповідає інтересам усіх кредиторів, а його мотиви не містять ознак утручання в роботу ліквідатора і зловживання правами з боку комітету чи окремих кредиторів.

Також можна навести одне з рішень суду апеляційної інстанції, прийняте у складі трьох суддів-науковців. У постанові від 11.03.2020 у справі №911/1902/17 Північний апеляційний господарський суд зазначив, що обставинами для задоволення клопотання комітету кредиторів про усунення ліквідатора можуть бути оцінка комітетом професійних якостей, компетентності, доброчесності при виконанні повноважень арбітражного керуючого та інше. Немотивовані клопотання не задовольняються.