Дисбаланс в интересах банка

Несправедливыми являются положения договора, содержащие условия об изменениях в расходах, в частности относительно платы за обслуживание кредита. Такое заключение сделал ВС в постановлении №522/18855/16, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

27 листопада 2019 року                                м.Київ                              №522/18855/16

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КРАТА В.І.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ДУНДАР І.О., КРАСНОЩОКОВА Є.В., РУСИНЧУКА М.М. —

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 1, подану представником Особи 2, на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13.06.2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 25.04.2019.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивовано тим, що 6.10.2006 між Особою 1 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» був укладений кредитний договір №05-01-16/742, за яким банк надав Особі 1 кредит у розмірі $45000 з процентною ставкою за користування кредитом 12% річних, який був наданий до 5.10.2016.

Позивач вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме — порушено істотну умову договору, оскільки кредит наданий в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству. Крім того, за договором, проценти за кредитом мають бути сплачені в доларах США, що також не відповідає законодавству. Зміст кредитного договору суперечить Цивільному кодексу та іншому законодавству, зокрема ст.533 ЦК, п.9 ч.1 с.6 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», директиві Ради Європи №93/13/ЄС «Про несправедливі умови в договорах із споживачами», стст.11, 15, 18, 21 закону «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими.

Особа 1 зазначив, що відповідач не надав позивачу необхідної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію. Вважає, що відсутність інформації про сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне подорожчання кредиту, розрахунку частки платежів на погашення основного боргу та погашення відсотків, валютних ризиків, позбавляє споживача можливості правильно вибрати товар (послугу). Посилаючись на порушення ст.21 закону «Про захист прав споживачів», зазначив, що кредитний договір не містить посилань на «орієнтовану сукупну вартість кредиту» та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що є суттєвим порушенням законодавства.

Судом до участі у справі як співвідповідача було залучено ТОВ «Кредитні ініціативи».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського райсуду від 13.06.2018 у задоволенні позову Особи 1 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Постановою ОАС від 25.04.2019 апеляційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 залишено без задоволення.

Рішення Приморського райсуду від 13.06.2018 залишено без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що позовні вимоги Особи 1 не знайшли свого належного підтвердження за розглядом справи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач не заперечував, що підписав спірний договір і зміни до нього, протягом тривалого часу сплачував платежі; позивач не звертався із заявами до банку про надання додаткової інформації або роз’яснення певних положень договору, а також не скористався правом протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини, не відмовився від його виконання, а тривалий час користувався кредитними коштами, що свідчить про те, що він був згоден з умовами кредитного договору.

Крім того, сторони прописали в договорі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів та свідчать про його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи. Умисел позивача був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі $45000, і таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року представник Особи 1 — Особа 2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського райсуду від 13.06.2018 та постанову ОАС від 25.04.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що докази, які б свідчили про надання банком усієї необхідної інформації споживачеві перед укладенням оспорюваного договору, в матеріалах справи відсутні. Оспорюваний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність відповідача. Крім того, вбачається суттєвий дисбаланс прав та обов’язків між позивачем та відповідачем за кредитним договором, через що кредитний договір суперечить п.9 ч.1 ст.6 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до ВС не надходив <…>.

Позиція Верховного Суду

Судами встановлено, що 6.10.2006 між Особою 1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено кредитний договір №05-01-16/742, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит у сумі $45000, за користування кредитом встановлювалася процентна ставка у розмірі 12% річних, а кінцевий термін повернення кредиту був визначений до 5.10.2016.

Вказаний кредитний договір був підписаний сторонами, справжність підпису не спростовано та не заперечується сторонами.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У ч.1 ст.627 ЦК визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 3 ст.1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, передбачених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК, законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 №959-XII, декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93 (діяв на момент укладення договору), законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 №185/94-ВР.

Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ у регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У ст.5 декрету №15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно з ст.1 декрету №15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів». Змістом указаного декрету не передбачено обов’язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 9.02.2019 декрет №15-93 втратив чинність у зв’язку із набранням чинності законом «Про валюту і валютні операції», за змістом ч.1 ст.9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК визначено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов’язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

При укладенні 27.09.2006 спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов та визначено валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що погодився з його умовами. Крім того, Особа 1 частково виконав обов’язки, покладені на нього цим договором, та своєї згоди на укладення договору не відкликав.

Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним відповідно до положень стст.203, 215, 230 ЦК  як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень стст.11, 18 закону «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення його в оману під час укладення договору, оскільки перед їх підписанням він мав можливість ознайомитися з текстами та умовами договору та власноручно їх підписав.

Аналогічний висновок зроблений ВС у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3.04.2019 у справі №305/1683/15-ц (провадження №61-6753св18), у складі колегії суддів третьої судової палати КЦС в постанові від 26.06.2019 у справі №295/4305/16-ц (провадження №61-21332св18), у складі колегії суддів другої судової палати КЦС в постанові від 26.06.2019 у справі №752/4740/16-ц (провадження №43226св18).

Умовами кредитного договору №05-01-16/742 (п.3.4) передбачено, що за надання кредиту банк встановлює одноразову комісійну винагороду (сплачується у день видачі кредиту) у розмірі 1,0% від суми кредиту, яка підлягає сплаті позичальником на рахунок №1, відкритий у філії «Одеське центральне відділення Промінвестбанку». За надання послуг, пов’язаних з управлінням кредитом, банк встановлює комісійну винагороду в розмірі 0,2% від суми кредитної заборгованості на рахунок №1, відкритий у філії «Одеське центральне відділення Промінвестбанку», яка сплачується в такі терміни: в день надання кредиту; щорічно, починаючи з наступного року, у строк до 15 березня наступного року до моменту повного погашення кредиту.

Таким чином, комісійна винагорода у розмірі 1,0% від суми кредиту та в розмірі 0,2% від суми кредитної заборгованості є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме — за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним у силу ч.5 ст.11, чч.1, 2, 5, 7 ст.18 закону «Про захист прав споживачів».

Відповідно до стст.16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно із ст.18 закону «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов’язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме — за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК).

При розгляді справи суди на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.<…>

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але при ухваленні судових рішень були неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, подану представником Особою 2, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13.06.2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 25.04.2019 скасувати.

Позовні вимоги Особи 1 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити частково.

Визнати п.3.4 кредитного договору від 6.10.2006 №05-01-16/742, укладеного між ПАТ «АКПІБ» та Особою 1, недійсним.

У задоволенні позовних вимог Особи 1 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ТОВ «Кредитні ініціативи» в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.