Партнер АО Barristers Алексей Шевчук:

«Моя история как адвоката похожа на хороший сюжет для фильма Гая Ричи»

Провокационность и публичность, участие в резонансных делах и беспринципность. Образ современного медийного адвоката воплощает в себе партнер АО Barristers, адвокат Алексей ШЕВЧУК. В интервью «ЗиБ» юрист делится взглядами на права человека и сознается, что один наркотик в его жизни все же присутствует.

«Наші клієнти самі визначають, якого адвоката хочуть»

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що «адвокат повинен виконувати свої функції незалежно від політичних уподобань людини». Тобто на роботі у вас немає принципів?

— У мене є переконання. Я розумію, ви питаєте, чи я безпринципна тварина? Ні, це не так. У мене є правило трьох «П» — «пунктуальність, порядність, відданість (рос. «преданность»). І в мене є одне переконання, що я не можу займатися тими справами, які явно суперечать принципам моралі в суспільстві.

Проте, якщо його екстраполювати на нашу професію, професію адвоката, то, за великим рахунком, я за власним переконанням зважую, яку справу брати, а яку ні. Дивлюся на справу, аналізую та приймаю рішення: ми беремо її чи ні.

Нас 8 партнерів у фірмі. Хтось бере справи про зґвалтування, про вбивство. Я не беруся за такі категорії справ, вони для мене важкі з огляду на внутрішні переконання. Напевне, для цього в мене є надійні партнери, які можуть узяти ці справи й доповнити те, чого не можу зробити я. Образ адвоката в нас збиральний: є адвокат Шадрін, адвокат Глоба та інші. Ми доповнюємо один одного. І дійсно, мені важко братися до цієї категорії справ, тому що в мене своєрідний погляд на роль адвоката, його місію. І сказав би, що я дуже безпринципний у питаннях бізнесу та справах, пов’язаних із корупцією, економікою, білокомірцевою корупцією, та будь-якими іншими злочинами, що не стосуються життя людини.

— Виходить, ви маєте вибіркову принциповість?

— Це дуже специфічний світогляд. Може знайтися мільйон злостивців, які захочуть зі мною посперечатися про те, а що ж таке життя і що економіка — це теж життя, тобто займатися свого роду софістикою. Однак я можу бути безпринципним у всіх справах, крім тих, що стосуються людського життя, і крім тих справ, в яких людину загнали в куток. Якщо до мене сьогодні прийде клієнт і скаже: «Олексію, дивіться, ви загнали нашого опонента в куток, і треба все в нього відібрати», то я, напевне, скажу, що йому не до мене.

Ось були справи, де ніби людина права: ДТП, всі живі та здорові, але є пошкоджений транспортний засіб і легкі тілесні пошкодження в одного з фігурантів. Клієнт каже: «Слухайте, Олексію, хочу, щоб ми якось приховали факт, що я був нетверезий за кермом». А я відповідаю: «Якби не було легких тілесних пошкоджень, я, можливо, проаналізував би документи в руслі того, що тут десь не буде фігурувати ця історія. А оскільки є тілесні ушкодження, це якось несправедливо».

Напевне, якісь внутрішні терези в мене в такі моменти спрацьовують. Хоча наліт якогось цинізму та безпринципності все ж превалює. Суспільство ж знає про категорію резонансних справ, які я веду, вони більше за все висвітлюються.

«Тільки ми варимось у цьому токсичному середовищі й тільки ми виживаємо»

— А як адвокат повинен себе поводити для того, щоб його особу не ототожнювали з особою його підзахисного?

— Ми живемо у ХХІ ст. Це століття брендів, коли довкола всі клієнти хочуть мати «смачний» бренд. І наші клієнти самі визначають, якого адвоката хочуть. Коли ми з вами були маленькими, ми дивилися мультики, в яких були магазини, в яких можна було купити ляльку-робота, можна було запрограмувати чиюсь поведінку, уставити якісь чипи. І от тепер практично настало те майбутнє, коли клієнти обирають собі адвоката до пари. Вони зазвичай самі знають, чого хочуть.

Наприклад, приходять люди, яких обвинувачують у корупції, і кажуть, що їм потрібний захист. Вони самі знають, якого захисту хочуть. Якщо вони прийшли до нас, то хочуть агресивного, медійного, яскравого й наступального захисту. Вони не хочуть тихої та підкилимної роботи, про яку ніхто не дізнається. Їм потрібно яскраво, швидко, конкретно, точково захопити Всесвіт. І такий тип захисту абсолютно збігається з їхнім типом характеру, їхнім типом нервової системи, їхнім типом позиціонування. Зазвичай ці багаті негідники (як їх звикли називати) — це люди, які в різний спосіб: хтось своєю працею, хтось не зовсім своєю — досягнули того рівня успіху, достатку. Їхні риси характеру збігаються з тим захистом, якого вони хочуть. Тому виникає думка, що клієнт не дуже порядний і адвокати такі ж. Адвокати — негідники? Та ви ж подивіться, які в них клієнти!

— Рибак рибака бачить здалека…

— Ми завжди з партнерами сидимо й обговорюємо: от нас поливають брудом, люди завжди називають нас вовками, шакалами, як завгодно. Але всі вони, коли трапляється особисто в них якась ситуація, тихесенько через знайомих починають запитувати: «Вибачте, а можна до вас потрапити? У нас тут питання особисте, дуже хотілось би, щоб ви допомогли».

Вони не біжать до тих, кого зводили на п’єдестал пошани як приклад чистоти й порядності, ледь не в ранг святих. Вони йдуть до нас, бо знають, що тільки ми варимось у цьому токсичному середовищі й тільки ми виживаємо. Тому я взагалі слабо вірю в історію про ототожнення адвоката з клієнтом. От якщо наші партнери захищають терористів, підривників, то будуть кричати «Ви адвокати терористів!» чи що?

У нас був такий випадок, коли на Олександра Шадріна на сході нападали активісти, відбирали в нього техніку, майно через те, що він захищає «терористів». Але це ж право будь-якої людини — дістати захист. Ми не можемо сказати: «Ти — негідник і захисту не отримаєш». Навіть якщо він негідник, то суд має визначити, чи так це насправді.

«Талановитість адвоката ніколи не буде превалювати над нормами закону»

— А якщо адвокат настільки талановитий, що зможе, до прикладу, переконати суд у тому, що вбивця не винен?

— Талановитість адвоката ніколи не буде превалювати над нормами закону. Якщо положення закону прописані так, що людина, реалізовуючи своє право на захист, може довести свою невинуватість… А ці закони ж писалися століттями, відповідно, адвокат використовує те, що написало суспільство, ті, хто приймає закони. Відповідно, якщо парламентарі ухвалили закони, якими послуговується адвокат, дали можливість захистити клієнта правовими методами, не переступаючи через закон, це не провина юриста. Він формує позицію, за якої суд вирішить, що людина не винна… Якщо ж вона винна, але в силу того, що так написаний закон, уникла покарання, то це не талановитість адвоката.

— Це недоліки закону?

— Так, це недоліки закону. Наприклад, багато хто поливає брудом, а багато хто звеличує правову систему США. А скільки негідників і злочинців виправдані цією системою? Якщо виходити з переконання, що всі негідники й покидьки, ми будемо всіх саджати до в’язниці, то завтра отримаємо зовсім не демократичний режим.

Переконаний: якщо сьогодні адвокат, використовуючи свої можливості, відсікає в злочинах ті чи інші докази і його підзахисний виявляється виправданим, то чому б ні? Він лише демонструє недоліки системи або доводить міноритарність тих факторів, які могли б вплинути на долю людини в цілому.

За великим рахунком, ті статті, про які ви говорите, — це те, чим я, як уже сказав, не займаюсь. Адже це важка стаття — вбивство людини. Хто може визначити: винен чи не винен? Та тільки Господь, за великим рахунком. Так само, як і міру відповідальності за скоєне, і те, чи є вона справедливою.

— Так, але ми знаємо, що Бог не карає людину. Він гріх не любить, а грішника любить.

— Абсолютно правильно, але ця людина сама нестиме відповідальність за свої вчинки в тій чи іншій формі. І якщо сьогодні ці дії були виправдані й адвокат зміг довести, що тут і тут є недопрацьовані моменти в законі, то тільки тому, що в нас такий закон. Це ми з вами в такий спосіб урегулювали наші правовідносини, аби не перетворитись у тварин. Для того, щоби брати до уваги ті чи інші докази. Тобто будь-яким доказам даємо оцінку згідно з тими правилами, які ми з вами і придумали. То чи є сенс нарікати на дзеркало?

Якщо в нас є набір правил, він прийнятий і відповідно до цих правил ми доводимо, що людина невинна, значить, законодавцю, якщо він уважає, що щось не так, потрібно доопрацювати ці правила.

Ви запитали про те, як бути, якщо талановитий адвокат може довести, що злочинець не винен? Тоді потрібно виходити ще й з того, що таке «злочин» узагалі? І ми поринаємо в глибину категорії та повертаємося до того, що звертаємося не до власних переконань. За вашим переконанням, це злочин, а за моїм — украсти крадене не є крадіжкою.

— Але одна річ, коли предметом злочину виступають гроші, а інша — коли це стосується життя людини.

— Так, але, наприклад, наша компанія представляє родичів хлопчика, якого вбили в Переяславі. До речі, всі «великі» адвокати чомусь не захотіли займатися цією справою.

Недавно ми обговорювали з партнерами ситуацію в ній. Адже в матеріалах дуже погано написано щодо стану, в якому перебували поліцейські, котрі вбили хлопчика. Вочевидь, їхній адвокат це буде використовувати. І тут уже до вас запитання: чи можна буде звинувачувати адвоката, який зверне на це увагу суду, якщо слідчий настільки неякісно виконує свою роботу?

Адже якби сьогодні прокуратура працювала якісно, то в багатьох справах нам би просто залишалося сказати: «Він така гарна людина, дайте йому, будь ласка, мінімальну міру покарання, передбачену цією статтею». Ми ж здебільшого використовуємо недопрацювання обвинувачення, на 60%. І лише у 40% формуємо доказову базу, виходячи з позиції клієнта, яка його виправдовує. Тобто використовуємо ті обставини, які нам повідомив клієнт. То адвокат не виправдав чи допоміг виправдати негідника… Він допоміг захистити передбачені Конституцією права.

«Ніхто не може сказати, що я поганий адвокат»

— У вас в офісі на стіні висить фото —  кадр із фільму «Місце зустрічі змінити неможна ». На чиєму ви боці — Шарапова чи Жеглова?

— Я — на боці банди «Чорна кішка». Якби був правоохоронцем, то, звичайно, був би на боці персонажа, якого зіграв Володимир Висоцький (в якого, до речі, 25 січня — день народження). Тому що мої методи роботи — жорсткі, чіткі, злагоджені. І тоді я вам, мабуть, імпонував би, бо іноді переступаю норму закону, коли потрібно довести справу до справедливого результату.

— Ви часто перебуваєте у вирі конфліктів. Для чого ця боротьба?

— У боротьбі важливо не заглиблюватися в особисте, не зачіпати близьких, не переходити на удари нижче пояса. Тобто обирати гідних опонентів і воювати.

Прикладом може слугувати моя довга війна з адвокатом Андрієм Циганковим — усі про неї знають. Це боротьба на рівних, цікава боротьба, це айкідо. Він дуже гідний суперник. І ось ми періодично один одного підчіплюємо, і всі спостерігають за цим конфліктом. Уважаю, що це необхідно. Знаєте чому? Це — конкуренція.

Недавно був конфлікт довкола однієї торговельної марки. І я показав, що всі дуже класно з дивана можуть захищати когось, але, коли справа доходить до практики, бояться вийти в публічну площину. Коли справа доходить до конкретної роботи, ніхто не хоче працювати.

Історія конфлікту дуже проста. Я був автором ідеї, придумав концепцію. Запропонував людині разом працювати, а вона мене послала «за відомою адресою». Уявляєте, на рівному місці? Телефоную, кажу: «Ось тобі класний штат, офіс. Пиши, тільки моя умова — періодично висвітлювати ті новини, які відбуваються в нас як адвокатів». А у відповідь мене послали.

Я зареєстрував права на свою ідею, створив проект, почав його розвивати. І в результаті паралельний проект почав не витримувати конкуренції. І тут одразу всі: «От негідник! Забрав!» Ніхто ж не знає, куди мене послали. От якби з вами так учинили, ви б що робили?

— Почала б себе захищати. Це природна реакція.

— Я, звичайно, почав проводити роз’яснювальну роботу, як у фільмі «Операція «И»...». І подивіться, наскільки це прекрасно: піар, усі про це говорять. Але ніхто не може сказати, що я поганий адвокат. Усі пишуть: відомий юрист, хороший адвокат, журналіст.

Пам’ятаєте фільм «Максим Перепелиця», де бабулька постійно кричала: «Збитки! Збитки!». Так ось, беріть і працюйте! Я всім показав, наскільки вони не компетентні в тому, чим займаються. Проте ми ведемо перемовини, і моя дружина переконала мене, аби я тій людині подарував за одну гривню цю торговельну марку. Але, якби мене не переконали, я би цього ніколи не зробив.

Я подивився відео — вона постійно плаче. Не гідно воювати із суперником, коли є сльози.

—Це принцип?

— Мабуть, так, це мій принцип. А стосовно конфлікту з О.Циганковим, то він давно на ринку. Він завжди був відомим і популярним, а тут з’являється команда хлопців, які відбирають у нього частину популярності. Звичайно, йому це не подобається, звичайно, він хоче вкусити. Тільки кусає непрофесійно. Покусує. А це дає у даному випадку більше задоволення.

У всіх конфліктах ми намагаємося тримати баланс і додержуємось основного принципу, що поганий мир кращий за гарну війну. Хоча якийсь період бойових дій все одно необхідний для того, щоб поповнити запаси й наповнити арсенал. Так би мовити, стряхнути пил з кітеля.

«Я і клієнту можу в обличчя сказати, що він негідник»

— Чи може адвокат дозволити собі виражати свою політичну позицію? Наскільки я знаю, ви можете…

— Так, можу. Уся справа в тому, що я нетиповий адвокат. Я просто громадянин з активною життєвою позицією. Можу виражати все — і політичну позицію, і власну думку. Я і клієнту можу в обличчя сказати, що він негідник, якщо так уважаю. Це абсолютно суперечить усім здоровим принципам і тим паче позиції заробляння грошей, тому що клієнт розвертається та йде: як це, прийшов, щоб йому сказали, що він хороший, а виявилося, що негідник? Але я кажу правду, незалежно ні від чого. Саме тому ми часто захищаємо клієнтів, які перебувають в опозиції.

Однозначно можу сказати, що є категорія людей, яких ціную та поважаю, незалежно від того, по який вони бік барикад. У мене є повага до Андрія Смірнова, просто як до людини. Попри це, немає ніякої поваги до Андрія Богдана, бо я його знаю з різних боків, і, повірте мені, його поведінка сьогодні говорить про повну втрату принципів.

Якщо мені не подобається, до прикладу, політика Петра Порошенка чи Володимира Зеленського, я про це скажу. І навіть якщо мої клієнти будуть за того чи іншого, усе одно про це скажу. Мабуть, як адвокат я не маю права говорити про це, але як людина — маю. А людина все ж превалює над адвокатом, тому що людина я все ж 24/7.

«Це я зробив професію адвоката настільки публічною, наскільки вона сьогодні такою є»

— Ось бачите, ми до цього все ж повертаємося що людське повинне бути первинним.

— Так, повинне. Сказав ось, що я людина 24/7, але в моєму ритмі життя я й адвокат 24/7. У багатьох колег це 4/7. Плюс ще періодично мене хтось кусає. «От негідники, як вони прийшли до успіху?» Та ми працюємо 24/7.

Політичні погляди виражати сьогодні корисно. Повертаємося до того, про що я вже говорив: ми живемо у ХХІ ст. А отже, нас читають. Адже це я зробив професію адвоката настільки публічною, наскільки вона сьогодні такою є. Ніхто ж до мене не цитував адвокатів, а адвокати так яскраво не виступали й не давали інтерв’ю. Я зробив цю професію настільки медійною.

— Вам у цьому допомогла журналістика?

— На 100%. Журналісти — це взагалі найкращі люди. Без них сьогодні не можливе ніщо. Адвокати ще цього не зрозуміли. Тому я все-таки намагаюся дистанціюватись від війн із журналістами. Можна перемогти, але перемога буде такою прісною…

— Це, мабуть, навіть не війна з журналістами, а війна з якимись думками. У нас дуже мало журналістів, які виражають свою позицію…

— Дуже мало. Але те, що я зробив професію адвоката публічною — збіг обставин. Це міг бути не я, це міг бути хто завгодно. Андрій Циганков, Олександр Лисак, Віталій Сердюк… Та хто завгодно! Просто мені в якийсь момент випав козир стати фронтменом публічних виступів. А потім уже всі підхопили історію про те, що адвокат може бути класним спікером. І навіть у великих справах сьогодні клієнти застосовують нашу модель, коли спеціально є якийсь адвокат-спікер.

— А ви ж були ідейним натхненником конкурсу «Історія адвоката»?

— Так, тому що вважаю, що сьогодні нема жодного зібрання крутих життєвих історій, які могли б розповісти адвокати та зробити із цього збірку. Тому що з нами інколи трапляються такі пригоди, котрих не описати просто неможливо. Ми були також авторами ідеї аудіоверсії Кримінального процесуального кодексу для людей з обмеженими можливостями. Наша команда сьогодні фронтить на ринку.

«Якби був такий наркотик, як адвокатура, думаю, він був би дуже популярним»

— А ваша особиста історія як адвоката на який жанр фільму схожа?

— От фільми Гая Річі зняті в стилі британського чорного гумору. Моя історія як адвоката схожа на гарний сюжет для фільму Г.Річі.

— А не хотіли би справді стати автором сценарію фільму про адвокатів?

— Мабуть, коли ми закінчимо з практикою, у нас буде можливість щось написати. Думаю, що цілком вистачить на якийсь класний сценарій. Тому що, коли ми починаємо розповідати про те, що з нами відбувалося, друзі й колеги слухають і вечір переростає в щось мегацікаве. Щось не можна розповісти тепер, у цей проміжок часу, але я впевнений, що років через 10—15 ми зможемо розказати.

— Не поглинає робота особистого простору?

— Поглинає повністю. На особисте взагалі не залишається часу. І, на жаль, це велика проблема, над якою мені доводиться працювати. Разом із тренерами, з людьми, які допомагають планувати час, бо самостійно розпланувати весь цей хаос неможливо. Робота поглинає все, і в мене навіть не виходить відключитися від роботи, коли перебуваю вдома. Відповідно, домашня історія дуже страждає. Тут потрібно було обирати: або стати відомим адвокатом, або займатися сім’єю. На превеликий жаль, я обрав роботу. Шкодую, звісно.

— Але це ж не заради грошей, ні?

— Ні. Взагалі все, що ви бачите, і все, що ви знаєте про мене, не заради грошей. Для мене гроші не мають ніякого значення. Для мене гроші — це просто спосіб комунікації. Всі мої партнери знають, що я з ними розходжуся дуже легко. Це історія про спосіб життя. Якби був такий наркотик, як адвокатура, думаю, він був би дуже популярним. А якщо його немає, то його потрібно було б придумати. Саме як наркотик. Тому що цей спосіб життя, мені здається, стимулює вироблення такої кількості наркотичних речовин нашим мозком у вигляді нейромедіаторів, які навіть деякі наркотики не зможуть виробити.

Тут питання на виживання — витримаєш чи ні. Скажу вам правду: я згорав і повертався знову в цю воду.

— Згорали фізично чи емоційно?

— Емоційно. А фізично були й замахи. Робота гостра, нас наймають як хлопців, які не мовчать. Тому пересуваюся з охороною. Емоційно я ламався, але потім поставало запитання: а що далі? От поки не визначено, що далі, доводиться бігти на цьому іподромі.

— А для вас резонансні справи — це адреналін чи логічна задача із зірочкою?

— Усі справи — різні. Є справи, які, звичайно, адреналін. До прикладу, справа щодо ролика про В.Зеленського, де його збиває КамАЗ. Побігли, щось розповіли, заварили якусь історію! А «справа Олега Бахматюка» — це логічна задача із зірочкою.

«Справа О.Онищенка» — не злочин, це законні господарські операції»

— А як просувається «справа Олександра Онищенка»?

— Ми в ній представляємо тільки одного фігуранта. Я в цю справу не вірю взагалі.

— Не вірите, що її взагалі варто було відкривати?

— Так. Мене на якомусь етапі хотіли «приписати» до неї — я проходив як свідок. Знаю газовий ринок не на словах, бо тривалий час займався торгівлею газом. І це тоді був основний бізнес, а адвокатура — на другому місці. Той «іподром» закрили на реконструкцію, то ми побігли в цьому. І більшість доходів, які отримав, я вклав у розвиток своєї адвокатської діяльності.

Усі питають: «Звідки гроші? Як ви заробили на такий офіс?» Усе просто: заробили там, уклали сюди.

Думаю, що «справа О.Онищенка» не має жодної перспективи. Це той випадок, коли правоохоронці зачепилися через якусь лазівку в законодавстві, про яку ми з вами говорили. Це не злочин, це законні господарські операції. Кажу так, бо знаю газовий ринок. Є якісь чутки, що я заробляв на цьому бізнесі й щось не платив державі. Проте жодної кримінальної справи проти мене немає. І я нічого державі не винен, є документи, які це підтверджують.

Усі податки сплачую чесно. За минулий рік заплатив близько мільйона. «Справа О.Онищенка» політична, і вона була іміджевою для Артема Ситника, коли він собі набивав ціну. Це популістський крок Національного антикорупційного бюро.

«У суспільстві постійно має бути якийсь Джокер, і воно його хоче»

— А ви ж, до речі, хотіли очолити бюро?

— Так, хотів, але сьогодні вже ні.

— А чому хотіли? Знаєте, хто насправді корупціонери?

— Я знаю, хто насправді корупціонери. Але не хочу сьогодні встановлювати ніякої справедливості. Чому хотів очолити НАБУ? Виключно заради піару. Я навіть не збирався перемагати.

— Тобто не хотіли очолити, а хотіли виграти?

— Так, усе правильно. В усіх конкурсах, в яких я публічно брав участь, виходив у фінал… Показував рівень знань. Мене часто питають: «Чого ти тут нас коментуєш, а до нас не виходиш?» Звісно, я коментую й не виходжу, бо хочу продемонструвати їм їхню некомпетентність. Я виходив у фінали конкурсів, показував високі результати. Проте знімався, або мене не обирали, бо вже заздалегідь був відомий переможець. Але навіть якби я переміг, пішов би за власним бажанням, тому що мені це нецікаво.

Я дуже вільнолюбна людина. А всі посади — це несвобода. То все піар, популярність, публічна демонстрація знань. Які в мене знання законодавства? 90 зі 100%. І зі знанням мови те саме. І будь-який конкурс це може підтвердити. А бали за ситуативними завданнями в мене були найкращими серед усіх конкурсантів. Це накрутка собі балів рейтингу та антирейтингу.

До речі, я дуже часто граю на антирейтингу. Антирейтинг на якомусь етапі для мене був усім. От ви зі мною спілкуєтесь і думаєте: наче й не негідник, наче й людина цікава. А якби ви мене ще краще пізнали, у вас узагалі склалась би інша думка. У суспільстві постійно має бути якийсь Джокер, і воно його хоче.

«Здатність до діалогу — напевне, одна з найкращих якостей, якої я набув у адвокатурі»

— А яку роль у вашій компанії відіграє російський адвокат Ілля Новіков, котрого ви запросили до себе в команду?

— Він наш партнер, відповідає за міжнародний сектор, за комунікацію з іноземними клієнтами, міжнародними судами. Історія дуже проста: Ілля тривалий час був в Україні сам, і я вдячний долі, що запропонував йому працювати разом і він погодився. Ми реалізували не один спільний проект — великі лізингові справи і «справу Платона». Він допомагає нам у справах на території РФ, а ми йому — у справах на території України.

— Ви на фоні дружби вирішили об’єднатися чи якась раціональна складова все ж відіграла свою роль?

— Він дійсно мій друг. І йому з другом було більш комфортно створювати плацдарм в Україні, ніж із кимось, кого він не знає.

— Часто отримуєте гнівні повідомлення? Як реагуєте на необґрунтовані звинувачення саме на вашу адресу?

— Я їх отримую дуже часто. Раніше реагував дуже болісно. А тепер просто не реагую. Якщо людині хочеться мені щось сказати, вона завжди знайде можливість зателефонувати, щось запитати. Якщо немає докорів сумління, то я просто на це не реагую. Якщо вважаю, що є сенс у діалозі, то зроблю все можливе, аби він відбувся. Й обов’язково при цьому знайду третього — медіатора-модератора. Здатність до діалогу — напевне, одна з найкращих якостей, якої я набув у адвокатурі.

— Чого нам очікувати від адвоката Шевчука у 2020 році?

— Від адвоката Шевчука у 2020 році вам потрібно буде чекати виключно нових медійних проектів. Проектів, які буде цікаво читати, слухати та дивитись. Адвокат Шевчук у 2020 році — це людина, яка буде популяризувати адвокатуру як професію. Залишаюся в адвокатурі й не збираюся займатися політикою.