Профильный комитет остерегается передавать судьбу нардепов в руки Генпрокурора, а законников — освобождать от «удавки»
Народные депутаты назвали причины, почему они не принимают решения об остаточной ликвидации депутатской неприкосновенности. Также объяснили, будут ли привлекать судей к ответственности за постановление заведомо неправосудных решений.
Обіцяного до січня ждуть
На долю Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності випало прийняття непопулярних рішень. Тож уже не вперше народні обранці зібралися за круглим столом, аби обговорити нові сумнівні законопроекти. Перевіривши наявність кворуму, перейшли до голосування за порядок денний, який серед іншого містив невідкладні документи.
Першим розглянули проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо збереження родючості ґрунтів)» (№1132). Однак, зважаючи на його пов’язаність із запровадженням інституту кримінальних проступків, аналіз відклали в довгу шухляду. Домовилися, що спочатку варто запитати в правоохоронців, чи готові вони до розслідування проступків. Якщо ні, то й питання не варте уваги.
Надалі перешли до вивчення більш болючих питань. Зокрема, розглядали дві пов’язані законодавчі ініціативи, що стосувалися зняття депутатської недоторканності. Пальму першості віддали народному депутатові Галині Янченко, яка репрезентувала проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення у відповідність до Закону України «Про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України» (№2237).
Доповідачка акцентувала увагу на неочікуваній солідарності в питанні щодо зняття недоторканності. Адже досить рідко законодавчі ініціативи набирають у сесійній залі 373 голоси. Проте видається, що голосувати набагато легше, ніж запроваджувати. Тож автори проекту запропонували внести зміни до Кримінального процесуального кодексу, Регламенту ВР та закону «Про статус народного депутата України». Устигнути зі змінами планують до січня 2020 року.
Насамперед мають намір позбутися розділу, яким урегульовано процес погодження парламентом притягнення до відповідальності, затримання чи арешту нардепа. Наступним кроком воліють запровадити спеціальну процедуру в КПК, яка передбачатиме окремий порядок початку досудового розслідування, а також здійснення негласних слідчих (розшукових) дій. Як запобіжник запропоновано погоджувати внесення відомостей до ЄРДР з Генеральним прокурором. І тут — почалося…
Замість того щоб аналізувати ризики, народні обранці перейшли на особистості. Присутні розділилися на 2 табори. Перші стверджували, що нині в головного державного обвинувача повноважень більше, ніж у наркома Миколи Єжова. Тож в умовах поганого виконання Русланом Рябошапкою своїх повноважень цей механізм варто істотно обмежити. Інші стверджували, що необхідно спочатку створити «інституційність», а вже потім займатися призначеннями. Рослідувати ж злочини народних обранців довірять Національному антикорупційному бюро або Державному бюро розслідувань.
Крім того, парламентарі отримають імунітет щодо власної політичної діяльності. Тож нардепа не зможуть притягнути до відповідальності за політичні погляди та висловлювання. Усе інше ляже тягарем на його совість і додасться аркушами справи. Автори запевняли, що провели достатню кількість нарад і зустрічей. Про недоліки знають і готові їх виправляти між першим та другим читаннями.
Убійна альтернатива
Однак важкою артилерією виявився альтернативний проект №2237-1. Зокрема, під час його представлення автори якмога більше уваги приділили не власним пропозиціям, а запеклій критиці.
Обидва документи мають низку недоліків. По-перше, це процес погодження Генпрокурором усіх процедур, які стосуватимуться народних обранців. Проте як бути, якщо парламентаря затримали на місці злочину? Чи діятиме щодо нього загальне правило? Чи зможе простий громадянин подати заяву щодо злочину, скоєного нардепом? Де та при яких умовах шукати Генпрокурора з його погодженнями?
Переймаються народні обранці й анонімками. Адже якщо внесення відомостей щодо розпочатого провадження відбуватиметься без жодних процесуальних запобіжників, то невдовзі можемо отримати зловживання силовиків з метою політичної розправи над опонентами.
Крім того, на етапі досудового розслідування парламентарі не матимуть можливостей для подання доказів. Найбільші спори стосувалися повноважень Генпрокурора та процесуальних керівників у справі.
Згодом слово взяли більш досвідчені особи. Науковці попередили, що навколо зняття депутатської недоторканності відбувається багато спекуляцій. Зокрема, її скасують повністю. Адже звичайний громадянин усе ще має набагато менше прав, аніж парламентар. Крім того, необхідно розуміти, що в Україні є тільки одна особа, яка має недоторканність. І це — Президент. Усі інші представники влади мають певні гарантії, але це називається «спеціальний статус».
Аргументуючи свою позицію, вчені зверталися до статистики. Зокрема, незважаючи на наявність імунітету, ВР 13 разів дала згоду на притягнення нардепів до відповідальності. Питання в іншому — у відсутності обвинувальних вироків. Навіть якщо народного обранця було затримано під час скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, після того, як суспільство трохи заспокоювалося, жодних негативних наслідків для володарів мандатів не наставало.
Отже, головні проблеми криються не в букві закону, а в бездіяльності правоохоронної системи. Тож члени комітету знову поставили питання на паузу. Мовляв, треба його краще вивчити. Адже в умовах, коли кнопкодавство перетворюється на злочин, треба бути вкрай обережним, ухвалюючи рішення, які завтра можуть бути спрямовані проти сьогоднішніх революціонерів.
Складні рішення
Перейшовши в політичну площину, народні посланці не зупинились і вирішили спробувати розглянути два пов’язані проекти, які стосуються відповідальності суддів за постановлення завідомо неправосудних рішень. Це питання так само намагаються розглянути вже не вперше. Одначе присутні були налаштовані на плідну роботу.
Спершу досліджували дітище Сергія Соболєва, який знову не з’явився на засідання. Можливо, саме через це його проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації кримінальної відповідальності суддів за постановлення завідомо неправосудного судового рішення» (№2113) відхилили майже без вагань.
Натомість ініціативи нардепа Григорія Мамки були детально досліджені. Зокрема, він у своєму проекті «Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України щодо приведення у відповідність з рекомендацією експертів Групи держав проти корупції Ради Європи» (№2113-1) наголошує на необхідності декриміналізувати цей вид злочину.
Головною тезою тих, хто підтримує такий погляд, була складність доказування. Адже жоден правоохоронний орган не має права встановлювати, чи є законним судове рішення. Відповідно, притягнення судді до відповідальності можливе лише тоді, якщо рішення було скасоване касаційною інстанцією. Проте такий погляд досить поверховий, адже вітчизняна судова практика має свої особливості. І якщо притягати до відповідальності кожного, чий вердикт скасовано, то в судовій системі настане колапс.
Зрозуміло, що після скасування рішення необхідно, щоб за цим фактом було проведено перевірку та притягнуто суддю до дисциплінароної відповідальності. Крім того, доцільно встановити наявність чи відсутність умислу в діях служителя Феміди. Загалом ця процедура є досить тривалою та важкою для доказування. Тому автор стверджує, що легше декриміналізувати та позбутися зайвих важелів «кошмарення» суддів. Адже їм і без того працюється важко.
Натомість представники прокуратури обурилися та звернулися до громадськості з красномовною промовою. Мовляв, декриміналізовувати можна тільки ті діяння, які перестали бути злочином. Наприклад, спекуляція тепер перетворилася на вид бізнесу. Отже, суспільство розуміє, що так учиняти можна. Справді, вироків за ст.375 КК надто мало, але є й такі, де вироків було ще менше. Наприклад, відмивання брудних грошей або фінансування тероризму. Тож це не привід, аби виключати статтю з кодексу.
Відповідаючи на подібні закиди, Г.Мамка згадав історію появи цієї статті. Виявляється, вперше вона з’явилась у КК в 1922 році. І з того часу правова думка так і не напрацювала ні визначення, що є «завідомо неправосудним рішенням», ні спеціального механізму притягнення до відповідальності. Крім того, судді, побоюючись переслідувань, навчилися добре мотивувати власні рішення. Отже, довести умисел у таких справах — завдання не з легких.
Беручи активну участь у дискусії, народні обранці так і не змогли домовитися, що ж важливіше: можливість тиску на суддів чи громадська думка щодо власної роботи. Посперечавшись, вирішили, що рубати з плеча зарано. Тож прийняли рішення відкласти розгляд цього проекту, фактично залишаючи можливість для прокуратури в будь-який момент накинути на суддю зашморг у вигляді ст.375 КК.
І, вирішивши ряд технічних питань, розійшлися із почуттям виконаного обов᾽язку…
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!