Компетенция РГА в передаче участков, находящихся за пределами населенных пунктов, не является абсолютной, а распространяется лишь на земли государственной собственности определенной категории. Такое заключение сделал ВС в постановлении №723/206/16-а, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
21 серпня 2019 року м.Київ №723/206/16-а
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ЧИРКІНА С.М.,
суддів: ЄЗЕРОВА А.А., ЖЕЛЄЗНОГО І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на постанову Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19.05.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5.07.2016 у справі за позовом Особи 1 до Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області про визнання протиправним і скасування рішення Снячівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Великокучурівської сільради (діяльність Снячівської сільради припинено у зв’язку з реорганізацією шляхом приєднання до Великокучурівської), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати п.1 рішення XXVIII сесії VI скликання Снячівської сільради від 27.07.2015 №62-28/2015, яким відмовлено Особі 1 у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки безоплатно в приватну власність площею 0,15 га для будівництва й обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у зв’язку з тим, що ділянка розташована за межами населеного пункту.
На обґрунтування позовних вимог указав на те, що позивач звернувся до Снячівської сільради із заявою про розгляд питання щодо узгодження винесення меж бажаної ділянки та передання ділянки у власність, утім, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність відповідачем відмовлено з непередбачених на те законодавством підстав, а питання щодо узгодження винесення меж бажаної ділянки взагалі на сесії не розглядалось.
Ухвалою Сторожинецького райсуду від 13.04.2016 здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі зі Снячівської сільради на Великокучурівську.
Постановою Сторожинецького райсуду від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою ВААС від 5.07.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, відмовляючи в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач діяв у межах визначених законом повноважень, позаяк бажана ділянка розташована за межами населеного пункту, а тому вирішення цього питання законодавством віднесено до компетенції місцевих райдержадміністрацій.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Особа 1 подав касаційну скаргу, в якій скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги вказав на те, що суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.
Скаржник зазначає, що вирішення питань, порушених у заяві від 27.07.2015, належить до виключної компетенції відповідача, а не місцевих райдержадміністрацій, оскільки останній має повноваження передавати ділянки із земель держвласності, які розташовані за межами населених пунктів, виключно для: ведення водного господарства; будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо); індивідуального дачного будівництва, а в спірному випадку мова йде про передання ділянки у власність для будівництва й обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, тобто з іншим цільовим призначенням, аніж ті ділянки, щодо яких місцеві райдержадміністрацій компетентні приймати рішення.
Крім того, скаржник указав на те, що бажана ділянка хоч і розташована за межами населеного пункту, але перебуває в адмінмежах Великокучурівської сільради, що безпідставно не враховано судами при вирішенні справи. Поза увагою судів попередніх інстанції залишилась і та обставина, що відповідачем не вирішено всіх питань, поставлених позивачем у зверненні від 27.07.2015, зокрема щодо узгодження винесення меж бажаної ділянки. Також скаржник указав на порушення судами принципу рівності та змагальності сторін шляхом незабезпечення проведення у справі земельно-технічної експертизи <…>.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржувані рішення в межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог ст.341 КАС з’ясував повноту фактичних обставин справи, установлених судами, перевірив правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права й дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженням Сторожинецької РДА №727 від 24.10.2005 позивачу було дано згоду на розроблення проекту відведення ділянки площею 0,15 га безоплатно у власність для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд. Цим розпорядженням позивача було попереджено, що у випадку неподання на затвердження проекту відведення ділянок до 15.01.2006 розпорядження буде визнано таким, що втратило чинність.
Розпорядженням РДА від 7.07.2008 строк дії розпорядження №727 від 24.10.2005 було продовжено до 30.08.2008.
27.07.2015 позивач звернувся до Снячівської сільради із заявою про узгодження винесених меж ділянки розміром 0,15 га в с.Глибочок Сторожинецького району Чернівецької області для будівництва й обслуговування будинку й можливості передання ділянки йому у власність.
Рішенням Снячівської сільради XXVIII сесії VI скликання від 27.07.2015 №62-28/2015 позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту відведення ділянки безоплатно в приватну власність площею 0,15 га для будівництва будинку у зв’язку з тим, що ділянка розташована за межами населеного пункту. Для вирішення питання позивачу рекомендовано звернутися в Держземагенство.
Зазначене рішення і є предметом спору в цій справі.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, ВС виходить із такого.
За змістом ст.3 Земельного кодексу, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.4 ЗК завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
У ст.40 цього кодексу передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду ділянки для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим кодексом. Понад норму громадяни можуть набувати у власність ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до положень ст.81 ЗК громадяни набувають права власності на ділянки на підставі безоплатного передання із земель державної та комунальної власності.
За змістом чч.1—3, 5 ст.116 ЗК, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передання ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатне передання ділянок у власність громадян провадиться в разі, зокрема, одержання ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передання ділянок у власність або користування та порядок надання ділянок державної або комунальної власності в користування встановлені в стст.118, 122 ЗК.
Порядок безоплатної приватизації ділянок громадянами встановлений у ст.118 ЗК.
За змістом ч.6 ст.118 ЗК, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність ділянки із земель державної або комунальної власності для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених у ст.122 цього кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення ділянки, що перебуває в користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання ділянки для ведення фермерського господарства) <…>. Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених у ст.122 цього кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до приписів ч.7 ст.118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених у ст.122 цього кодексу, розглядає клопотання в місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки або мотивовано відмовляє в його наданні. Підставою відмови може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, виходячи з аналізу норм земельного законодавства, які встановлюють механізм і процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність ділянок, убачається, що надання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність є одним з етапів погодження й оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
При цьому рішення з питань надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки або про відмову в його наданні має приймати орган місцевого самоврядування, до повноважень якого віднесено розгляд цього питання.
Як установлено судами попередніх інстанцій, бажана ділянка в с.Глибочок, згідно із рішенням ХVІ сесії Сторожинецької райради від 27.10.93, розташована за межами населеного пункту та одночасно перебуває в адміністративних межах Великокучурівської сільради.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди дійшли висновку, що оскільки бажана ділянка розташована за межами населеного пункту, то вирішення порушеного у зверненні від 27.07.2015 питання не належить до компетенції відповідача, а перебуває у віданні райдержадміністрації.
ВС уважає такі висновки передчасними з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст.12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передання ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень місцевих держадміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст.17 ЗК).
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передання ділянок у власність визначені в ст.122 ЗК. Так, відповідно до цієї норми сільські, селищні, міські ради передають ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Районні держадміністрації на їхній території передають ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених у чч.4 і 8 цієї статті, у власність або в користування в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог ч.7 цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Отже, зміст наведених норми свідчить, що до компетенції сільрад належить вирішення питань щодо передання ділянок у власність для всіх потреб із земель комунальної власності незалежно від того, перебувають ділянки в межах чи за межами населених пунктів, а до компетенції райдержадміністрацій належить вирішення питань щодо передання у власність для всіх потреб ділянок із земель державної власності, розташованих у межах сіл, а також за межами населених пунктів для: <…>.
При цьому компетенція райдержадміністрацій щодо передання ділянок у власність, розташованих за межами населених пунктів, не є абсолютною, а поширюється лише на землі державної власності з конкретно визначеним цільовим призначенням.
Таким чином, для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, в якій власності, комунальній чи державній, перебуває бажана ділянка. Суди попередніх інстанцій зазначеної обставини не з’ясовували.
Крім того, судам також необхідно з’ясувати, за яких обставин у період із 2005 до 2009 року ділянками у с.Глибочок за межами населеного пункту в адмінмежах Снячівської сільради розпоряджалася Сторожинецька РДА.
Поряд із цим суди першої та апеляційної інстанції встановили, що позивач у своєму зверненні від 27.07.2015, окрім питання можливості передання бажаної ділянки у власність, порушив питання щодо узгодження винесених меж ділянки площею 0,15 га в с.Глибочок Сторожинецького району із цільовим призначенням — для будівництва й обслуговування будинку, господарських будівель, яке відповідачем залишилося невирішеним.
При цьому, установивши, що зазначене питання відповідачем не вирішувалось, ані суд першої, ні суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки цим обставинам, а лише констатував бездіяльність органу місцевого самоврядування.
За змістом ст.11 КАС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується зі ст.9 КАС (у чинній редакції), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Суд уживає передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
ВС наголошує, що принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адмінпроцесі, на відміну від суто змагального, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе й об’єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється в тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з’ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
У свою чергу згідно з ч.2 ст.341 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Слід також зазначити, що згідно з ч.1 ст.138 КАС (у наведеній вище редакції), яка кореспондується з ч.1 ст.210 КАС (у чинній редакції), предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
При цьому ВС звертає увагу на те, що, установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до чч.1—3 ст.242 КАС рішення суду повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій цим вимогам не відповідають, оскільки суди не з’ясували обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Для повного, об’єктивного та всебічного з’ясування обставин справи суду необхідно дати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині рішення.
У ч.2 ст.353 КАС передбачено, що підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, постановлені у справі рішення Сторожинецького райсуду від 19.05.2016 та ВААС від 5.07.2016 підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Постанову Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19.05.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5.07.2016 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!