Под дополнительным благом понимается только основная сумма долга, прощенного кредитором, без начисленных процентов, штрафов и тому подобного. Такое заключение сделал ВС в постановлении №819/1574/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 липня 2019 року м.Київ №819/1574/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — ШИПУЛІНОЇ Т.М.,
суддів: БИВШЕВОЇ Л.І., ГОНЧАРОВОЇ І.А. —
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 за позовом фізичної особи — підприємця Особи 1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Особа 1 у вересні 2017 року звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2017 №0002781302, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 1158381,76грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Особа 1 вказав, що Тернопільським управлінням АТ «Ощадбанк» за іпотечним кредитом не було прощено його борг та не повідомлено його про анулювання боргу у спосіб, визначений статтею 164 Податкового кодексу. Також позивач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов’язань», зокрема, встановлено, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з Іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 26.12.2017 позовні вимоги задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що фінансовий кредит в іноземній валюті не був погашений станом на 1.01.2014, операція з прощення (анулювання кредиту) здійснена після 1.01.2015, отже спірні правовідносини підпадають під дію пункту 8 Підрозділу 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» розд.XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, проте при визначенні позивачу податку на доходи фізичних осіб податковим органом не враховано зазначену правову норму.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.06.2018 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 залишив без змін.
Головне управління ДФС у Тернопільській області 20.07.2018 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018.
В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС у Тернопільській області посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу, пункту 8 підрозділу 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу.
Зокрема, наголошує на тому, що пункт 8 підрозділу 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки зміни валюти зобов’язання не відбувалось.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи Особи 1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору, за період з 1.01.2015 до 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 27.02.2017 №*.
За її наслідками орган доходів і зборів дійшов висновку про порушення позивачем вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту «в» пункту 176.1 статті 176, статті 179 Податкового кодексу, в результаті чого донараховано суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік в сумі 926705,41грн., а також пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу, в результаті чого донараховано військовий збір за результатами отриманих доходів у вигляді додаткового блага за 2015 рік в сумі 69548,58 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДФС у Тернопільській області прийнято, зокрема податкове повідомлення-рішення від 22.03.2017 №**, згідно з яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 926705,41 грн. — за основним платежем та 231676,35 грн. — за штрафними (фінансовими) санкціями.
Між позивачем та філією-Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» було укладено кредитний договір №11 від 11.07.2008 в іноземній валюті.
Банк 17.01.2015 проінформував Особу 1 про анулювання частини кредитного зобов’язання відповідно до кредитного договору від 11.07.2008 №11 в розмірі $186640 листом №29-02/31/135, який було отримано позивачем.
На запит податкового органу філія-Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» листом від 4.05.2016 №27-06/766/750 повідомила, що в січні 2015 року банком здійснено нарахування (виплату) доходу на користь позивача в сумі 4636572,04 грн. за ознакою і « 126» — додаткове благо, відомості про це відображено в податковому розрахунку ф. №1-ДФ за перший квартал 2015 року.
Позивачем не включено інформації про отримання додаткового блага у вигляді суми боргу платника, анульованого (прощеного) кредитором, до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, поданої до податкового органу 14.01.2016.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу зобов’язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку — боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) нараховані проценти, штрафи тощо.
А тому визначення природи боргу (основна частина, проценти, штрафні санкції), прощеного банком, є однією із визначальних обставин, які підлягають з’ясуванню для встановлення дійсного податкового обов’язку платника в межах розглядуваних правовідносин.
При цьому вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов’язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до з’ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.
В порушення наведених процесуальних приписів судами попередніх інстанцій достовірно не встановлено причини анулювання кредитором (банком) спірної суми заборгованості позивача, а також природу цієї заборгованості та її складові.
Судами попередніх інстанцій належним чином не виконано покладеного на них обов’язку щодо самостійного з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та, як наслідок, не встановлено правового статусу прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом.
Не надано оцінки й наявним в матеріалах справи довідкам Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк»:
№117.20-12/1/540 від 5.06.2018, у якій повідомляється, що станом на 1.01.2009 залишок основного боргу за кредитним договором становив $154500;
№117.20-12/1/541 від 5.06.2018, у якій повідомляється, що станом на 1.01.2015 залишок основного боргу за кредитним договором становив $154500, несплачених процентів — $32140,15, пені — $87893,64;
№117.20-12/1/542 від 5.06.2018, у якій повідомляється, що станом на 1.06.2018 залишок основного боргу за кредитним договором становив $154500, несплачених процентів — $27,16, пені — $92223,69;
повідомленню від 17.01.2015, у якому повідомляється, що непогашену частину кредитної заборгованості у розмірі $186640 було відшкодовано банком за рахунок резерву та відображено цю інформацію у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ).
Крім того, суди попередніх інстанцій, неправильно застосували пункт 8 підрозділу 1 розд.ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, який передбачає, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року.
Податковий кодексу вказаною нормою було доповнено відповідно до закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов’язань», який набрав чинності 7.05.2015, а тому до спірних правовідносин (січень 2015 року) вказані положення законодавства не застосовуються, якщо не будуть встановлені інші обставини справи щодо часу анулювання боргу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області задовольнити частково.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 у справі №819/1574/17 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!