Видели глаза, что подписывали…

Продажа предмета ипотеки в соответствии с договором производится при согласии сторон без обращения в суд. Такое заключение сделал ВС в постановлении №183/2080/14-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

10 липня 2019 року                           м.Київ                               №183/2080/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), ЯРЕМКА В.В. —розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.04.2017,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» у березні 2014 року звернулося до суду з позовом до Особи 1, у подальшому уточненим, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просило в рахунок заборгованості за кредитним договором у розмірі 156632,25 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме — на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, що розташована за Адресою 2, яка належить на праві приватної власності Особи 1, шляхом продажу банком з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на умовах та в порядку, передбаченими ст.38 закону «Про іпотеку», та наданням ПАТ «Ощадбанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити відповідача із зазначеної квартири та стягнути судовий збір.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 17.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та Особою 1 укладено кредитний договір №137, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 220000,00 грн., а відповідач зобов’язався використати кредит на визначені договором цілі, забезпечити його повернення у строк до 16.08.2018, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 21% річних у встановлені строки.

Для забезпечення повного і своєчасного виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме — двокімнатну квартиру за Адресою 2 .

Банк виконав усі умови підписаного кредитного договору і надав відповідачу кредит у визначеному кредитним договором розмірі, проте відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитним договором строки не здійснював, у зв’язку з чим станом на 4.03.2014 виникла заборгованість у розмірі 156632,25 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 146387,95 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 4809,52 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом у розмірі 3420,99 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 58,52 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу у розмірі 878,92 грн., втрат від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати платежів у розмірі 1076,35 грн., у зв’язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позовних вимог не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні внаслідок передчасного їх заявлення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 1.12.2014, з урахуванням ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.03.2015 про виправлення описки, позов ПАТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. У рахунок заборгованості Особи 1 за кредитним договором від 17.09.2008 №137 у розмірі 156632,25 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 146387,95 грн., простроченої заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 4809,52 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків та кредиту у розмірі 3420,99 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 58,52 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 878,92 грн., втрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення платежів у розмірі 1076,35 грн., — звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме — на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,4 м², житловою площею 27,5 м², що розташована за Адресою 2, яка належить на праві приватної власності Особі 1 на підставі договору довічного утримання, посвідченого Новомосковською державною нотаріальною конторою 23.08.95, зареєстрованого Комунальним підприємством «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» 29.05.97, реєстраційний номер в РПВН: 24644142, шляхом продажу ПАТ «Ощадбанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на умовах та в порядку, передбаченому ст.38 закону «Про іпотеку» та наданням ПАТ «Ощадбанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Початкову ціну встановлено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за встановлених фактичних обставин є обґрунтованими.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9.02.2015 відмовлено в задоволенні позову в частині виселення Особи 1 з квартири за Адресою 2 із зняттям з реєстраційного обліку у Новомосковському РВ ГУДМС в Дніпропетровській області.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про виселення, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав суду доказів відмови від добровільного виселення Особи 1 зі спірної квартири, а тому позов у частині виселення будь-яких інших осіб із спірного будинку задоволенню не підлягає через неконкретизованість позовних вимог та недоведеність предмета спору, що не позбавляє права позивача звернутись до суду окремо з такою вимогою до конкретних осіб за наявності спірних правовідносин між ними.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.05.2015 апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» відхилено. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 1.12.2014 та додаткове рішення цього ж суду від 9.02.2015 залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.04.2017 апеляційну скаргу Особи 1 задоволено частково. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 1.12.2014 в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше вартості майна, визначеного в договорі іпотеки від 17.09.2008, в сумі 315508,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд відхилив доводи Особи 1 про передчасність позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки банк направляв вимоги про виконання порушеного зобов’язання, але відповідач ці вимоги не виконав, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. У частині визначення початкової ціни предмета іпотеки суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до п.1.4 договору іпотеки сторони визначили, що вартість іпотеки становить 315508,00 грн., у зв’язку з чим початкова ціна предмета іпотеки повинна бути не меншого від вартості майна, визначеного в договорі іпотеки, тобто 315508,00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у травні 2017 року, ПАТ «Ощадбанк» просило скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.04.2017, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення стст.38, 39 закону «Про іпотеку», зокрема в частині проведення незалежного оцінювання спірної квартири. Ухвалюючи нове рішення у справі, на переконання заявника, апеляційний суд порушив норми ст.373 ЦПК (в редакції закону від 18.03.2004 №1618-IV), оскільки саме в порядку виконання рішення суду могла бути змінена початкова ціна продажу предмета іпотеки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив <…>.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з договором відновлювальної кредитної лінії від 17.09.2008 ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», надало Особі 1 кредит у розмірі 220000,00 грн., відповідач зобов’язався використати кредит на визначені договором цілі, забезпечити його повернення у строк до 16.08.2018, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 21% річних у встановлені строки.

Відповідно до умов договору Особа 1 зобов’язався повернути кредит у розмірі 220000,00 грн., щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором сплатити штрафні санкції, здійснювати погашення кредиту рівними частинами та сплату нарахованих відсотків згідно з графіком погашення заборгованості за кредитом, у разі порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними коштами, комісійних винагород та штрафних санкцій.

На забезпечення виконання умов договору між банком та Особою 1 укладено іпотечний договір від 17.09.2008, відповідно до умов якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме —двокімнатну квартиру за Адресою 2 загальною площею 48,4 м², житловою площею 27,5 м²...

Судами також встановлено, що Особа 1 не виконує умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором строки, у результаті чого станом на 4.07.2014 виникла заборгованість у розмірі 156632,25 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 146387,95 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 4809,52 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом у розмірі 3420,99 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 58,52 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу у розмірі 878,92 грн., втрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати платежів у розмірі 1076,35 грн.

У зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором позивач направляв відповідачу вимоги про виконання порушеного зобов’язання, а також про звільнення іпотечного майна у випадку невиконання вимоги про повернення грошових коштів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої та п.1 ч.2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ст.33 закону «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених у ст.12 цього закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання.

Відповідно до п.6.6 іпотечного договору «за цим договором іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язань на підставі цього договору або укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, установленому чинним законодавством. Іпотекодавець цим підтверджує, що він згоден з тим, що перехід предмета іпотеки до іпотекодержателя або третьої особи у випадку, передбаченому цим пунктом договору, відбувається за його волевиявленням, яке міститься в цьому пункті, і такий перехід не потребує будь-яких додаткових узгоджень та обговорення сторонами. У цих випадках остаточна оцінка предмета іпотеки визначається на підставі оцінки нерухомого майна, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомого майна, що підтверджується відповідним документом суб’єкта оціночної діяльності. Цим договором іпотекодавець доручає іпотекодержателю укласти договір на проведення оцінки предмета іпотеки з метою реалізації положень п.6.6 цього договору. У разі переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя на підставі цього пункту договору або в разі укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу з будь-якою особою, цей договір іпотеки нерухомого майна або договір купівлі-продажу є правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що було предметом іпотеки за цим договором».

Згідно зі ст.36 закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони, підписавши іпотечний договір, узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення банком від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою особою, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, визначеному ст.38 закону «Про іпотеку»,можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосібзадоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному в ст.38 закону «Про іпотеку», є неналежним способом захисту, що не передбачений для застосування судом.

За правилом ч.2 ст.36 закону «Про іпотеку», яким встановлено, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва зазначені в ч.3 ст.36 закону «Про іпотеку» способи задоволення вимог іпотекодержателя (стст.37, 38 закону «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За змістом припису ч.2 ст.35 закону «Про іпотеку», визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (стст.41—47 закону «Про іпотеку») — незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотеко держателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (ст.38 закону) — якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений у ст.38 закону, не передбачили.

Зважаючи на наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позову є помилковим та необґрунтованим.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зобов’язані були врахувати, що продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені відповідно до п.6.6 іпотечного договору є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом ст.412 ЦПК, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, такі рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові у зв’язку з безпідставністю таких вимог.

Вирішення питання про поновлення виконання рішення апеляційного суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8.06.2017 зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.04.2017 до закінчення касаційного провадження у справі.

За правилами ст.436 ЦПК суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Відповідно до ч.2 ст.419 ЦПК з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Керуючись стст.400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 1.12.2014 та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.04.2017 скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до Особи 1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.