Незаконным является вторжение в помещение, несмотря на режим доступа в него, с целью завладения имуществом определенного вида, местонахождение которого предопределяет выбор конкретного способа посягательства.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
15 листопада 2012 року м.Київ №5-15кс12
Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — заступника Голови Верховного Суду України — секретаря Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України — Редьки А.І.,суддів: Вус С.М., Кліменко М.Р., Пошви Б.М., Глоса Л.Ф. (доповідач), Короткевича М.Є., Скотаря А.М., Гриціва М.І., Косарєва В.І., Школярова В.Ф., Заголдного В.В., Кузьменко О.Т., Канигіної Г.В., Пивовара В.Ф.,
за участю начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури у перегляді судових рішень в кримінальних справах — Курапова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 29.07.2010 щодо Особи 13,
УСТАНОВИЛА:
вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.02.2010 Особу 13, Інформація 1, раніше судимого, засуджено за ч.3 ст.187 Кримінального кодексу із застосуванням ст.69 цього кодексу до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків Особі 13 визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Особу 13 визнано винним у тому, що він 6.08.2009, знаючи, що в кафе «Васильок» знаходяться спиртні напої та гроші, вирішив ними заволодіти. Із цією метою він озброївся саморобним пристроєм для здійснення пострілів. Безпосередньо перед входом у кафе, щоб не бути впізнаним, натягнув на обличчя маску й приблизно о 13.30 зайшов у кафе. Після цього Особа 13 одразу ж направив на бармена Особу 14 та кухаря Особу 15 саморобний пристрій, під погрозою застосування якого наказав віддати гроші, що знаходяться в кафе, і попрямував до стійки бару. При цьому Особа 13 завдав працівникам кафе удари рукояткою саморобного пристрою в різні частини тіла. Однак працівникам кафе вдалося виштовхати Особу 13 на вулицю.
Апеляційний суд Запорізької області вирок районного суду в частині призначеного покарання скасував та постановив свій вирок від 19.04.2010, яким призначив Особі 13 за ч.3 ст.187 КК покарання — позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, та на підставі ст.71 цього кодексу за сукупністю вироків визначив остаточне покарання — позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду ухвалою від 29.07.2010 вирок апеляційного суду щодо Особи 13 залишила без змін.
У заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора просить скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати ВС від 29.07.2010, а справу направити на новий касаційний розгляд. Він вважає, що дії Особи 13 за кваліфікуючою ознакою проникнення в приміщення кваліфіковані неправильно, оскільки в них відсутня протиправність, яка є обов’язковою для цього діяння. На думку прокурора, оскільки засуджений зайшов у кафе під час роботи, тобто в період, коли доступ у його приміщення був вільний, і, таким чином, перебував у ньому на законних підставах, його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.187 КК.
На обгрунтування заяви прокурор послався на ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 1.03.2012, якою дії Особи 1 та Особи 4 були перекваліфіковані з ч.3 на ч.2 ст.187 КК. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність кваліфікуючої ознаки проникнення в приміщення відділення банку, оскільки Особа 1 та Особа 4 потрапили туди в робочий час, тобто в період, коли доступ у приміщення банку був вільний.
ВСС від 1.06.2012 кримінальну справу щодо Особи 13 допустив до провадження Верховного Суду.
Судова палата в кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про необхідність задоволення заяви з огляду на викладене в ній обгрунтування, перевірила матеріали справи, обговорила доводи, зазначені в заяві, й дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40012 КПК підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Виходячи із фактичного змісту наданих для порівняння суспільно небезпечних діянь, слід зазначити, що діяння, вчинення якого інкриміновано Особі 13, та діяння, щодо якого ухвалено порівнюване рішення, певним чином подібні між собою, зокрема, за характером дії, механізмом злочинної поведінки, формою вини, мотивом, видовою ознакою знаряддя злочину.
Подібність суспільно небезпечних діянь за обсягом та змістом, як правило, повинна орієнтувати на однакове застосування однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо таких діянь та запобігати ухваленню різних за правовими наслідками судових рішень. У цьому сенсі подібність суспільно небезпечних діянь, які отримали неоднакову кримінально-правову оцінку в правозастосуванні, є (може бути) підставою для перегляду справи Верховним Судом. Але, як випливає зі змісту ч.2 ст.40022 КПК, слід мати на увазі, що така подібність не може бути вагомою підставою для визнання оспореного рішення незаконним лише тому, що в порівнюваному чи порівнюваних судових рішеннях одна й та сама норма закону про кримінальну відповідальність застосована інакше.
Правильність застосування норми закону про кримінальну відповідальність (кваліфікація злочину) полягає в точності (адекватності) розуміння (визначення, тлумачення) змісту конкретної кримінально-правової норми, дійсності (об’єктивності) фактичних обставин певного суспільно небезпечного діяння та встановленні й визначенні співвідношення між фактичними ознаками суспільно небезпечного діяння та ознаками складу злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою.
Предметом перегляду зазначеної справи є неоднакова правова оцінка судом касаційної інстанції можливості вільного (безперешкодного) входження (потрапляння) до приміщення, правомірності перебування в ньому суб’єкта злочину. Тобто, як слід правильно кваліфікувати розбій, поєднаний з проникненням у приміщення, у тому випадку, коли таке проникнення відбувається формально безперешкодно (вхід у торговий зал, кафе, відділення банку, музей тощо під час роботи названих закладів та установ).
Законодавчо встановлені ознаки складу злочину — розбою, поєднаного із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч.3 ст.187 КК), включають вчинення кількох взаємопов’язаних дій, однією з яких є проникнення до об’єктів, зазначених у диспозиції цієї частини статті кодексу, що в часі передує іншим діям цього злочину. Іншими протиправними діями є насильство над особою чи погроза його застосування та заволодіння чужим майном.
Нормативне визначення ознак аналізованого складу злочину не містить визначальних (відмежувальних) ознак розуміння поняття «проникнення». У диспозиції ч.3 ст.187 КК немає прямої вказівки на незаконність проникнення в приміщення, принаймні такої, яка встановлена у ст.162 цього кодексу, якою передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння. Тому зміст цього поняття належить виводити з правової природи конститутивних (визначальних) ознак складу злочину у взаємозв’язку та з урахуванням правозастосовної судової практики.
Логіко-граматичне тлумачення формулювання (словосполучення) «розбій, поєднаний з проникненням у приміщення», дає підстави вважати, що під проникненням до будь-якого приміщення слід розуміти: а) фізичне входження, потрапляння до нього з метою заволодіння майном, що знаходиться в ньому; б) доступ до майна, що знаходиться в приміщенні, будь-яким способом (без фізичного входження до нього), який дає змогу заволодіти таким майном, вилучити його із приміщення.
Відповідно до постанови Пленуму ВС «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6.11.2009 №10 під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. У постанові також зазначено, що, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з’ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.
Залежно від того, які фактичні ознаки складу суспільно небезпечного діяння будуть установлені, як ці ознаки будуть співвідноситися з ознаками складу злочину, що містяться в кримінально-правовій нормі, та від того, як вони трактуються й застосовуються на практиці, можна виділити фізичний і юридичний (психологічний) критерії розуміння поняття «проникнення». Характерними рисами першого є: а) факт входження чи потрапляння в приміщення; б) спосіб, місце, час та обставини (існуючий режим доступу до майна, яке там знаходилось), за яких відбулося входження чи потрапляння у приміщення. Характерними рисами другого є: а) незаконність входження у приміщення (за відсутності в особи права перебувати там, де знаходиться майно, на заволодіння яким спрямовані її дії); б) мета, яку переслідує особа, що вчиняє таке входження, усвідомлення характеру (перебігу) вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного проникнення (входження чи потрапляння) у приміщення, передбачення наслідків свого діяння.
Факт входження, потрапляння в приміщення чи поява в ньому іншим способом у поєднанні з іншими зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об’єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з’ясувати, зокрема, чи існували й які саме обмеження в доступі до майна, а також визначити, що, встановлюючи у певний спосіб безперешкодний (вільний) режим доступу до майна, його власник чи володілець не обмежує в цьому нікого, серед них, по суті, й особу, яка входить туди з умислом заволодіти чужим майном і використовує такий доступ як зручні, сприятливі умови для скоєння злочину.
Зовнішній прояв діяння розкриває внутрішній (психологічний) процес діян-ня, окреслює суб’єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.
Ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення при вчиненні розбою є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення. Адже в тому разі, коли особа під впливом свого корисливого мотиву утвердилася в намірі заволодіти чужим майном, вона обирає механізм злочинної поведінки, який включає в себе етапи, зокрема мотивації злочину, цілепокладання, планування посягання, вибір шляхів досягнення цілі, прогнозування ризиків та можливих наслідків тощо. Через сукупність таких дій і суб’єктивне ставлення до них особи, яка їх вчинила, відбувається візуалізація останньої (позиціонування самої себе), тобто проявляються процеси діяння, які недоступні для безпосереднього спостереження.
Виходячи із змістових зовнішніх ознак суспільно небезпечного діяння (об’єктивна сторона злочину) та інтелектуально-вольових (суб’єктивна сторона злочину), можна змоделювати (уявити ситуацію), що в тому разі, коли особа мала намір викрасти конкретне майно з торгової зали крамниці й обрала спосіб заволодіння ним, пов’язаний із формально безперешкодним входженням до приміщення зали, факт потрапляння в приміщення за таких обставин не повинен визнаватися «проникненням» у кримінально-правовому значенні. Коли ж особа задумала викрасти майно в тій же крамниці, але з відокремленої торгової секції (торгівля ювелірними виробами, електронними засобами тощо), яка облаштована в приміщенні крамниці, і потрапляння до зали крамниці не було обмежено часовими рамками чи іншими засобами, то вхід у приміщення крамниці не може визнаватися кримінально караним проникненням, тоді як викрадення майна із приміщення секції, вільний доступ до якої був обмежений, у разі потрапляння туди, має визнаватися незаконним проникненням.
Якщо суб’єкт злочину поставив собі за мету заволодіти майном певного виду (якості, значення тощо), місцезнаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання, реалізація якого передбачає входження чи потрапляння в приміщення, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), то фізичне опинення в такому приміщенні з означеною ціллю є незаконним, а з вчиненням наступних дій із застосуванням насильства чи погроз його застосування з метою заволодіння майном має кваліфікуватися як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення. Наприклад, намір особи заволодіти грошима з відділення банку чи якимсь майном із іншого приміщення, умислом якої на початку виконання злочинної поведінки приміщення відділення банку чи інше приміщення в цілому сприймалося як місцезнаходження майна, а насильницьке вторгнення в приміщення, незалежно від режиму доступу до нього, охоплювалось як дія.
У кримінальній справі, в якій заявлено клопотання про перегляд судового рішення, фактичною підставою кваліфікації діяння Особи 13, із правильністю якої погодився суд касаційної інстанції, стали об’єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з’ясовані: предмети майна, якими Особа 13 хотів заволодіти, їх місцезнаходження, мотив його злочинної поведінки, характер, спосіб, час та послідовність вчинюваних ним дій.
Ці обставини давали суду підстави вважати, що Особа 13 позиціонував себе як особа, яка мала намір заволодіти майном кафе з його приміщення, проникнення в яке не пов’язувалось із режимом роботи, і поетапно реалізував цей намір.
З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення, було зроблено правильний висновок про наявність у діях Особи 13 ознак розбою, поєднаного із проникненням у приміщення.
У судовому рішенні касаційної інстанції, на яке зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, щодо якого ухвалено це рішення, попри подібність із фактичними обставинами діяння, вчиненого Особою 13, отримали інакшу, відмінну кримінальноправову оцінку. З’ясування причин та умов такого застосування норми закону відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.40012, ч.2 ст.40022 КПК перебуває за межами предмета перегляду справи, у зв’язку з чим Верховний Суд позбавлений можливості висловити правову позицію щодо цього рішення. При цьому вважає за необхідне зазначити, що правова оцінка суспільно небезпечного діяння, наведена в порівнюваному рішенні касаційного суду, не завжди може бути прикладом правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність.
Керуючись стст.40012, 40020, 40021, 40022 КПК, Судова палата в кримінальних справах ВC
ПОСТАНОВИЛА:
Відмовити в задоволенні заяви заступника Генерального прокурора.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.40012 КПК.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!