Дубль под градусом

ЕСПЧ признал штраф за вождение в нетрезвом состоянии уголовным наказанием

Уплатить штраф за отказ пройти тест на алкоголь, а затем узнать, что обвинитель ошибся и за это нужно посадить, потому что пьяный водитель мог подвергнуть окружающих опасности... гипотетически. В данном случае кто-то действительно ошибся, но в Страсбурге научили правильно квалифицировать правонарушение.

Гнів — на милість

Поліція просто зупинила заявника у справі «Mihalache v. Romania», щоб перевірити його авто. Виявилося, що перевіряти потрібно водія, бо скидалося на те, що кермує він у нетверезому стані. Це й підтвердив тест «дихайте — не дихайте». Після того патрульні попросили чоловіка, який вже й так попався на гарячому, поїхати з ними до лікарні, здати аналізи та встановити рівень умісту алкоголю в крові. Проте той пішов на конфронтацію. І прокуратура порушила проти нього... кримінальну справу.

Під час допиту підозрюваний не заперечував, що перебував у стані сп’яніння, як і того, що відмовився від обстеження. Проте на підставі норм кримінального процесуального кодексу в поєднанні зі статтею кримінального кодексу, яка набрала чинності в той час, прокуратура закрила справу стосовно заявника. Адже відповідно до правових положень судове переслідування не може здійснюватись, якщо діяння не було достатньо серйозним, щоб уважатися кримінальним злочином. Прокурор додав, що супротив заявника поліцейським не наразив суспільство на небезпеку й порушення соціальних цінностей, захищених законом, було мінімальним.

Ліберальний погляд на вчинене також спричинило те, що раніше заявник законів не порушував, їхав напідпитку, але не на завантаженій дорозі та й не на далеку відстань. Тому й вилилося це в штраф у розмірі €250, а судові витрати обійшлися в €5.

Рішення прокурора не оскаржувалося, водій розплатився, підтвердивши це квитанціями. От тільки трохи згодом з’явився негативний персонаж — обвинувач вищого рівня.

Авторитет криміналу

Через півроку в офісі вищого прокурора вивчили справу та знайшли в ній ознаки «загальної та специфічної небезпеки для суспільства». Тому визначили, що заявник учинив правопорушення, для якого адміністративного покарання було замало.

Таку суворість спричинив не так сам факт керування у стані сп’яніння, як зухвала відмова поліцейським. Заявник зізнався, що таким сміливим був саме через алкоголь. Ця обставина підкреслювала небезпеку для суспільства, і чоловіка мусили би покарати належним чином. До того ж закон мав інструменти для суворіших санкцій з метою запобігання вчиненню більш серйозних дій, які могли б завдати фізичних травм або матеріальної шкоди.

На цьому прокурор не зупинився. Він визначив, що заявник направлявся на дискотеку, де явно продовжував би вживати алкоголь, а отже, якби його випадково не зупинили, наслідки могли би виявитися ще гіршими. Тому було вирішено, що кримінальна справа має бути ініційована вдруге й розглядати її повинен суд. А вже сплачений штраф прокурор наказав скасувати.

Про те, що він знову став суб’єктом кримінального переслідування, заявник дізнався через місяць. Уже в суді, який оцінив усі докази у справі та призначив покарання у вигляді одного року позбавлення волі. У другій інстанції скаржник вимагав скасувати це рішення, бо його вдруге притягнули до відповідальності за те саме порушення. Однак апеляційний суд відповів, що проти нього не відкрили нову кримінальну справу, а просто відновили провадження в старій.

Питання дійшло й до генерального прокурора, який попросив підлеглих з’ясувати, як застосовувалися положення КК, зокрема про порушення правил дорожнього руху. Державні обвинувачі мали визначити критерії, які використовують суди й органи прокуратури, щоб оцінити ступінь небезпеки для суспільства. Дійшли до того, що заявникові потрібно відшкодувати €250, сплачених як штраф, але той просив зовсім не про це.

Що характерно?

Мабуть, румунська влада забула, що гарантії, пов’язані з неможливістю подвійного притягнення до відповідальності та покарання, закріплені в ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. І ці положення діють навіть під час війни або надзвичайного стану.

Щоб довести їх недотримання державою, потрібно було врешті-решт визначити, чи мало порушення, вчинене заявником, ознаки кримінального злочину. Уперше прокуратура закрила справу через те, що чоловік відмовився від установлення рівня вмісту алкоголю в крові. Це не становило складу злочину, відповідальність за який передбачено в кримінальному законі. Утім, прокуратура таки покарала порушника, обравши санкцію з кримінального кодексу — адміністративний штраф.

Європейський суд з прав людини нагадав, що поняття «кримінальне обвинувачення», за змістом §1 ст.6 конвенції, — єдине. Його встановлюють за всім відомими критеріями Енгеля.

Застосування в першому епізоді статті КК, в якій визначено, що діяння не було кримінальним злочином, якщо воно не досягло необхідного рівня серйозності, може зумовлювати припинення провадження, що прокурор і зробив. Тому Суд визначив, що правопорушення, в яких був обвинувачений заявник, хоч і не вважаються кримінально караними, проте підпадають під дію положень кримінального права. Тому й перше покарання мало кримінальний характер. А якщо так, то людина дійсно була покарана двічі за один і той самий злочин.

Проте вищий прокурор виправдав відновлення кримінального провадження тим, що заявник поніс адміністративну відповідальність, тому наполягав на неадекватності покарання. Тільки от Суд доводи, наведені офісом вищого прокурора, визнав такими, що суперечать приписам §2 ст.4 Протоколу №7 до конвенції. Тому дійшов висновку, що засудження на підставі першого наказу прокурора було остаточним. Подальше ж переслідування спричинило повторний розгляд, унаслідок якого заявник був засуджений двічі за одне й те саме правопорушення.

За те, що молодший прокурор розбирається в праві краще, ніж старший, заявник отримає €5000 як компенсацію за моральну шкоду, а його кривдник — інструкцію щодо критеріїв Енгеля.