Отставка без подставки

Нельзя лишить мандата без заслушивания его владельца — ЕСПЧ

Право выбора в свете конвенции довольно широкое, оно защищает не только тех, кто отдает голос, но и тех, кто его получает. Даже тогда, когда над этими лицами нависла уголовная ответственность, и тогда, когда они самостоятельно оставляют пост народного избранника. Самостоятельно, но не добровольно.

Відпустка з підозрою

Два місяці заявниця у справі «G.K. v. Belgium» пробула в статусі сенатора, чим завдячувала результатам федеральних виборів. А потім вона поїхала до Азії та повернулася вже з підозрою в скоєнні злочинів, пов’язаних із наркотиками. Про цей факт досить швидко дізналися голова Сенату Бельгії та товариш по політичній партії. Відразу після повернення її викликали на килим, після чого жінка написала заяву про складання повноважень за власним бажанням, пославшись на особисті обставини.

Та через кілька днів вона передумала й повідомила голові Сенату, що хотіла би продовжити дію свого мандата, наполягаючи на тому, що на неї чинили тиск. Оскільки, за словами жінки, під час «бесіди» їй натякали, що в разі непідписання заяви про відставку на неї скаржитимуться. Тому згідно із цивільним кодексом її відставка має бути визнана недійсною, оскільки була прийнята під тиском. Виходячи із цього, присяга нового сенатора, що її замінює, є неконституційною.

Пізніше до своїх претензій сенатор у відставці додала, що спікер діяв у інтересах своєї партії, а не владного органу. Утім, відповідей на свої звернення жінка так і не дочекалась. У секретаріаті Сенату зауважили: відсутність відповіді на лист жодним чином не вказує на згоду спікера зі змістом. Тим часом відставка заявниці була остаточно оформлена.

У своєму позові вона просила вжити заходів, аби Сенат не застосовував приписів конституції та виборчого кодексу щодо відсутності вільного місця. За словами жінки, відставка була затьмарена дефектом згоди. Вона також попросила суд підтвердити, що має право продовжувати свою діяльність як сенатор, принаймні доти, доки суд не вирішить інакше.

Утім, юстиція самоусунулася від розгляду спору. Голова суду визнав, що повноваження розглядати законність відставки, за конституцією, належать лише Сенату. Тому відкриття справи буде суперечити не тільки конституції, а й принципу поділу влади.

Законодавчий орган таки зібрався задля вирішення цього питання, присутні обговорили підстави відставки й вирішили, що сумніватися в її обґрунтованості не варто. Для контраргументів заявниці та її адвоката місця в порядку денному не знайшлось, але його знайшли для виступу її наступника, якого того ж дня затвердили як нового сенатора та привели до присяги.

Легітимність і безвідкличність

Скориставшись нетиповістю ситуації, представники уряду в Європейському суді з прав людини зазначили, що мало місце невичерпання національних засобів правового захисту, тому скаргу приймати не потрібно. Через те що питання вийшло за межі виборчих суперечок, положення цивільного кодексу давали заявниці змогу оскаржити відставку.

Тоді жінка пригадала, що після подання позову представники уряду наголошували на іншому, що це питання перебуває поза судовим контролем. Тому захист такого права в суді з огляду на прецедентне право приречений на невдачу. Адже юстиція визнає, що жоден суд не має юрисдикції для розгляду законності звільнення заявниці.

Врешті заяву до розгляду прийняли, і заявниця почала посилатися на обставини, за яких на неї натиснули, щоб відправити у відставку, та про свої спроби повернути мандат. Вона стверджувала, що їй відмовили в усіх процесуальних гарантіях. У Сенаті їй не дали виступити, і цей факт, на її думку, неминуче вплинув на членів партій, які підтримували її відставку.

Тоді вже представники уряду нагадали, що заявницю не позбавляли мандата на засіданні Сенату, вона сама подала у відставку. А в Бельгії відставка відразу несе за собою наслідки. В інших країнах ця процедура ще потребує додаткового узгодження.

Суд вирішив, що порушене питання підпадає під гарантії, закріплені в ст.3 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ідеться про суб’єктивні права, у тому числі право на участь у виборах, яке не обмежується можливістю брати участь у виборах як кандидату.

Євросуд уже розглядав подібний випадок, утім, там заявник добровільно підписав акт відмови від мандата. У цій справі людина неодноразово заявляла, що її відставка була вимушеною та що вона хотіла би продовжити свою роботу в представницькому органі.

Суд нагадав: рішення щодо оспорювання результатів виборів повинні не допускати свавілля. Тоді, коли виникають суперечки щодо відставки члена парламенту, який стверджує, що відставка була недійсною відповідно до національного законодавства, такі гарантії потрапляють під знак питання.

Хоча конвенція не містить вимоги щодо законності будь-яких дій держави, верховенство закону є фундаментальним принципом демократичної держави, вирішили у Страсбурзі. У той же час ні бельгійські закони, ні правила Сенату не регламентують процедури відставки в такій ситуації. Попри це, представники уряду пристали на думку, що заява про складання повноважень є безвідкличною. Разом з тим обидві сторони визнали, що така ситуація ніколи не траплялася в Сенаті.

З викладеного випливає, що незалежність законодавчого органу без окреслених положень національного законодавства не була достатньо точною. Оскільки процедура повинна бути такою, аби дати можливість зацікавленим особам викласти свої погляди щодо порушеного питання й уникнути будь-яких зловживань владою.

На думку Суду, розгляд питання в Сенаті не надав таких гарантій заявниці. Їй не запропонували подати свої аргументи в письмовому вигляді до прийняття рішення. Це породило сумнів у обґрунтованості її відставки. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що відставка порушила саму суть прав заявниці відповідно до ст.3 Першого протоколу.

Як далі розвиватимуться справи з посадою та чим закінчилась історія з наркотиками — невідомо. За порушення конвенції бельгійка отримає €5 тис. як компенсацію за моральну шкоду та €30 тис. — на покриття судових витрат.