Шаги к невмешательству

Что ожидать судебной системе от нового Президента

Чего не было в инаугурационной речи Президента Владимира Зеленского? Двух слов, не сходивших из штандартов предыдущей власти: суд и реформа. Означает ли это, что судебную систему наконец оставят в покое?

Реформування реформаторів

До парламентських виборів вочевидь буде не до судів. Однак це не означає, що після першого засідання Верховної Ради ІХ скликання та формування Кабінету Міністрів про третю гілку влади не згадають. Принаймні ще до «дня Зе» в команді нового глави держави говорили про необхідність підвищення довіри до судової системи та її «перезапуск», аби поставити Феміду «з ніг на голову».

У чому саме може полягати чергова реформа? Основна критика була спрямована в бік двох органів, які до цього, по суті, тримали в цупких шорах усіх служителів Феміди, — Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Фактично єдиний шлях до змін у цих колегіальних органах — оновлення їх складу.

Утім, у ВРП залишаються вакантними тільки 3 посади (дві — за квотою парламенту й одна — від науковців). Є ще варіант із оскарженням указу Президента щодо призначення в останні дні поза конкурсною процедурою двох представників у Раді. Але навіть у разі успішного судового процесу ВРП можна оновити тільки на чверть. Тож зміна ролі та завдань цього органу залежить виключно від зміни правосвідомості самих членів Ради.

Із ВККС все і простіше, і складніше одночасно: під сумнівом та судовими оскарженнями — повноваження половини її складу. Тобто зміна тих, хто опікується кадровим наповненням або очищенням судової системи (залежно від поставлених цілей), нині у руках самих служителів Феміди. Завдання просте, але може розтягнутись у часі.

Однак реформування тих, хто сам був рушієм попередньої перебудови, може відбутися за тим самим сценарієм, що й відставка Уряду: ручка, папір, заява. Проте насторожує пропозиція щодо формування більшості у складі ВРП та ВККС із представників громадськості — активістів, правозахисників, журналістів і навіть іноземних експертів.

Теоретично цього нескладно досягнути, якщо суб’єкти призначення до цих органів (крім з’їзду суддів) домовляться додати певні критерії до відбору претендентів за своїми квотами. Наприклад, активна участь у революційних подіях, досвід проведення акцій протесту та захисту їхніх учасників, участь у програмах боротьби з корупцією тощо. Проте можна передбачити, що нагадуватиме робота цих органів.

Мирові судді та присяжні

Напевне, найпростішим у реалізації видається намір якнайшвидше заповнити суддівські вакансії. Для цього достатньо оголосити конкурс на вільні місця у судах та вибрати із тих, хто пройшов попередні добори та навчання. Повністю проблеми із браком кадрів це не вирішить, але бодай якось зарадить перенавантаженню у судах.

З нових ідей, озвучених ще у передвиборчій програмі В.Зеленського, — поява мирових суддів та повноцінних судів присяжних. Утім, така думка витає в юридичному повітрі не перший рік.

Ще під час ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу, тобто за значно кращих економічних умов, від повноцінного суду присяжних відмовилися через необхідність суттєво збільшити видатки на утримання судів. Так, тепер кількість окружних судів, яку формально зменшили майже втричі, не така вражаюча, але і для передбаченого чинним КПК усіченого складу суду присяжних часто-густо не вистачає навіть не грошей, а людей, які прагнули б допомогти Феміді у встановленні справедливості. Та й в умовах розділеного за останні 5 років політиками і ЗМІ суспільства підібрати незаангажований склад присяжних буде нездійсненним завданням.

Мирові судді також працюватимуть не на громадських засадах. Їх доведеться забезпечити приміщеннями, апаратом, підключити до єдиної інформаційної системи тощо. Водночас розробка механізму висування та виборчої кампанії «суддів від народу» може ввести нардепів у багатомісячний ступор. Хіба що такий експеримент провести у столиці, аби спочатку виявити усі можливі ризики та спробувати їх мінімізувати.

Під впливом громадськості

Можливо, мирові судді дійсно підвищать авторитет української Феміди. Але насторожують озвучені поради щодо більш активного залучення громадськості до формування суддівських кадрів. Мовляв, краще мати не зовсім професійного суддю, але з незаплямованою репутацією, ніж авторитетного знавця своєї справи, до якого є численні претензії у суспільства.

Те, чи правильна ця теза, доведуть перші справи, які розгляне розрекламований як найнезалежніший Вищий антикорупційний суд. Але залишається загроза, що під гаслами народовладдя збережеться традиція, коли судові рішення можна вичавлювати пікетами, погрозами, скаргами до ВРП тощо. Головне — заручитися підтримкою професійних активістів та ЗМІ, і тоді з будь-якого судді можна в інформаційному полі зробити або героя, або ізгоя.

До виборів однією з тез кандидата В.Зеленського було перетворити вітчизняну Феміду на повноцінну владу, а не залишати її в прислужницях у Президента, Уряду, парламенту чи місцевої влади. Досягти цього доволі просто: давати відсіч будь-яким спробам втручання в здійснення правосуддя. Але як це узгодити з тезою про активне залучення громадськості до оцінювання роботи судів?

Що ж, почекаємо, які конкретні кроки назустріч незалежності судової системи запропонує глава держави в обіцяній програмі дій. Головне, аби все знову не звелося до боротьби з неугодними та непопулярними суддями та зміни табличок на будівлях.