Соевая история

Судья поплатилась за то, что передала вещественное доказательство на хранение владельцу

Арендатору завода не понравилось, что производственные мощности под арестом. Такое хранение орудий заработка оказалось не эффективным, поэтому он попросил передать их ему. Однако у законницы по этому поводу было свое мнение, и она передала имущество тому, кто об этом не просил.

Від поліції до власника

На Віту Бортницьку з Печерського районного суду м.Києва поскаржилися до Вищої ради правосуддя. Автори скарг — адвокат підприємства та прокуратура. Вони стверджували, що слідча суддя незаконно відкрила провадження за скаргою товариства-орендаря на постанову слідчого. Законниця скасувала постанову та передала арештоване майно, яке визнали речовим доказом у кримінальному провадженні, власнику на зберігання.

Як стверджують скаржники, це рішення прийняте за відсутності сторін — і прокурорів, і власників майна. І хоч власник не мав би нарікати, адже дістав можливість розпоряджатися майном, він також залишився незадоволеним таким поворотом подій.

Дисциплінарна палата ВРП у відповідь на скарги відкрила провадження. З’ясувалося, що майно, про яке йде мова, — це комплекс із переробки сої, розташований у Херсонській області. Генеральна прокуратура здійснює досудове розслідування за фактом неправомірних дій службових осіб, які начебто бажали заволодіти ним. Тож комплекс для переробки сої визнали речовим доказом і наклали на нього арешт. На час арешту збереженням майна займалось управління поліції охорони в Херсонській області. Постанова, яка стала предметом оскарження, зобов’язувала продовжити термін охорони.

Адвокат підприємства, що орендує завод, звернувся до суду зі скаргою, в якій попросив скасувати постанови ГПУ й передати комплекс на зберігання не поліції, а його клієнтові. Адже тільки він зможе забезпечити відповідальне зберігання. Законниця не стала заперечувати проти доводів адвоката, однак соєпереробний комплекс передала під опіку не того підприємства, яке про це попросило, а власника. Про те, що арештоване майно потрапить на зберігання до власника, вона достеменно знала, адже про це йдеться в постанові слідчого ГПУ, яка й була предметом розгляду.

Прокурори оскаржили це рішення в апеляційному суді, де його скасували й відмовили у відкритті провадження.

При цьому на засіданні, на якому В.Бортницька прийняла ухвалу, були відсутні прокурор і власник майна. Згодом у своїх письмових поясненнях дисциплінарній палаті жінка заявила, що КПК не передбачає обов’язкової участі слідчого та прокурора під час розгляду таких скарг, а категорія справ, про яку йдеться, має стислий строк для вирішення.

Прокурорів таки попередили

Палата все ж побачила порушення. Бо хоча для розгляду скарги не обов’язкова присутність прокурора, але принаймні необхідно було надіслати повістку. Тобто особі слід надати час прибути за викликом, а доказів, які підтвердили б, що суддя це зробила, у матеріалах справи нема.

Крім того, В.Бортницька передала майновий комплекс на зберігання не тому підприємству, яке звернулося до неї зі скаргою, а іншому, не повідомивши його про розгляд скарги. З огляду на це ДП винесла судді попередження, бо не встановила доказів умислу в її діях.

Володарка мантії оскаржила стягнення. «Я виконала всі необхідні дії, щоб повідомити слідчого ГПУ: направляла і повістку, і факс. Що стосується повідомлення особи, яка поскаржилася на мене до ВРП. Кодекс чітко визначає коло осіб, які мають бути повідомлені. Це особа, яка звернулася зі скаргою, та слідчий прокурор, який виніс оскаржуване рішення. Викликати інших осіб закон не зобов’язує», — переконувала В.Бортницька.

Захисник, який прийшов разом із суддею на засідання Ради, запевнив: факс зберіг відомості про те, що повідомлення пройшло і в прокуратурі його отримали. Щоправда, дата, яка виставлена на факсі, не збігається з датою розгляду скарги. Захисник це пояснив тим, що дати секретарі потім проставляють від руки самостійно. «Те, що суди не мають гідної матеріально-технічної бази, — не підстава притягувати до відповідальності», — стверджував адвокат.

«У мене не було повноважень передати майно на зберігання скаржнику. Я тільки констатувала порушення вимог законодавства, яке передбачає, що речові докази вартістю понад 200 мінімальних заробітних плат передаються на зберігання національному агентству. Слідчі цю вимогу порушили. Вони не мали права розпоряджатися таким вартісним майном без участі органу, в якого є функції зберігати такі цінні речові докази», — зауважила суддя.

Попри досить переконливий захист, ВРП вирішила залишити незмінним рішення ДП.

Насамперед дивує, що майновий комплекс узагалі було визнано речовим доказом. Але Рада підійшла до цієї справи з формально-процедурного боку, попередивши, що суддям варто дбати про те, аби зберігати докази запрошення сторін на засідання.