Мой дом — моя крепость

Как прикрыть бизнес-схемы и заработать на этом в ЕСПЧ?

Правила существуют для того, чтобы найти более приемлемые правила и делать так, как душа желает. По-видимому, так считал жалобщик, обратившийся в Страсбург с нетипичным заявлением. А возможно, уважение частной жизни действительно выше предписаний. Ведь согласно решению именно так и есть.

Усе пішло за планом

Одна компанія вирішила збудувати спортивно-курортний комплекс у французькому містечку Грас. Його мер не мав нічого проти, і місцева влада видала відповідний дозвіл. У своїх заявах представники компанії вказували на спорудження будинку з максимальною висотою 8 м, басейну, технічного приміщення та теплиці.

Коли уповноважені відділу планування міста побачили, що реальність виходить за рамки дозволеного, то склали відповідний протокол. У ньому зазначалося, що замість теплиці будується спортивний зал з душовими, масажним кабінетом, сауною та хамамом. До опису були додані фото тренажерного комплексу, мармурових раковин, тенісного корту, вертолітного майданчика, парку, італійського купола, статуй, фонтану та недобудованих споруд, яких чомусь було кілька. Ці елементи декору та архітектури повністю відповідали зареєстрованій назві комплексу — «château des Bois Murés».

За усім цим стояв заявник у справі «Halabi v. France» — власник компанії, проти якого розпочали розслідування. Саймону Халабі інкримінували недотримання вимог, будівництво без дозволу, нерегулярне виконання робіт, які підлягають попередньому декларуванню, незаконну вирубку дерев та перешкоджання у відвідуванні будівель компетентними органами.

Усі обвинувачення він спростував доволі легко: нерегулярних приміщень не зводив, а висота будинку, яка перевищувала дозволену, пояснювалась установленням італійського купола над сходами в пам’ять про померлого сина. У дозволі йшлося про велику площу, тому замість однієї він вирішив звести дві менші споруди.

Отриманням дозволів займалися працівники компанії багатія. Він думав, що його довірені особи організують усе як слід, але помилився. Тому чоловік заявив, що готовий все виправити, та запевняв, що порушення були ненавмисними. У зв’язку із цим просив анулювати обвинувачення, посилаючись на ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Його клопотання відхилили, оскільки факти говорили самі за себе: заявник як приватна особа не значився ні власником, ні орендарем спірного будівництва, офіційно мешкав у Лондоні.

Коли заплутана справа дійшла до вищої інстанцій, він отримав остаточний вирок — С.Халабі визнали винним у злочині (у зв’язку з проникненням до чужої власності). Покаранням став штраф — €5000. Але, мабуть, дорожче йому обійшлася додаткова санкція — обов’язок привести приміщення у відповідність до дозволів протягом 6 місяців. Визначили, що кожен день затримки коштуватиме €50. Так у Франції виховують порушників містобудівного плану.

Влада за парканом

У Страсбурзі заявник представив свою оборонну позицію в усій красі. Він стверджував, що будинок (під яким розумілось усе, що розташовувалося на території шато) — його територія. Тому працівники муніципалітету могли ввійти до його власності лише після одержання згоди на відвідування. Адже навіть містобудівний кодекс зобов’язує чиновників діставати дозвіл мешканців.

Хоча С.Халабі не заперечував, що втручання було передбачене законом, утім, уважав, що воно не було необхідним. У такий спосіб він захищав право на недоторканність свого житла.

А ось представники уряду візит утручанням не визнавали, оскільки він не порушив спокою заявника. Відвідини представників муніципалітету не були пошуковими, виїмки на території не проводили, лише зробили фото. До того ж у містобудівному кодексі знайшлася норма, яка виправдала їхній прихід — його здійснили з метою запобігання злочинності та захисту прав і свобод інших осіб. Тому втручання мали б визнати виправданим і необхідним.

Європейський суд з прав людини встановив, що візит не мав на меті підірвати недоторканність житла. Утім, з огляду на принцип, закріплений у прецедентному праві ЄСПЛ, проникнення перевіряльників до будинку заявника без дозволу та проведення зйомки на території таки становило втручання. Та чи було воно необхідним?

Суд визначив, що втручання відбулося з метою перевірки відповідності дозволів на роботу та з’ясування наявності можливих порушень кодексу. На додаток посадовці перевіряли, чи не забруднюється навколишнє середовище у зв’язку з будівельними роботами.

Відповідно до прецедентного права держави мають певну свободу в оцінці необхідності втручання, але Суд зобов’язаний контролювати весь процес. Винятки, закріплені в §2 ст.8 конвенції, повинні тлумачитися вузько, їх необхідність у кожному конкретному випадку має бути переконливо доведена. Таких висновків у Страсбурзі дійшли, ухвалюючи рішення у справі «Société Colas Est v. France». Отже, втручання має відповідати нагальній потребі та бути пропорційним законній меті.

Відвідини були недаремними, оскільки виявлено низку порушень правил планування, за що заявник дістав покарання.

Утім, містобудівний кодекс дає чиновникам право приходити на територію незавершеного будівництва та проводити перевірку, якщо є необхідність отримати будь-які документи, які стосуються технічного планування. При цьому норма стосується не тільки незавершених об’єктів, а й готових будівель упродовж 3 років після закінчення зведення. Проте посадовці проникали в будинок заявника за його відсутності без його дозволу та без санкції судді, про яку також згадує закон. Таким чином, заходи були проведені без відповідної законної мети. Отже, мало місце порушення ст.8 конвенції.

За те, що непрохані гості не дотрималися норм, власник шато отримає €16000. Тобто штраф, призначений французькою юстицією, перекриється сповна.

Висновок: ті, хто бажає притягнути до відповідальності порушника, мають зважати на всі тонкощі закону. Адже повага до житла особи, яка, за правилами конвенції, вважається сімейною святинею, здатна покрити навіть будівництво сауни, вертолітного майданчика, парку та інших речей, необхідних для родинного затишку.