Производство ради давления

Органы прокуратуры подвесили на крючок ст.375 УК каждого четвертого судью в стране

До сих пор продолжаются дискуссии о том, является ли институт привлечения судьи к ответственности по ст.375 Уголовного кодекса действенным средством обеспечения конституционных принципов осуществления судопроизводства или это лишь средство давления со стороны правоохранительных органов. Для решения этого вопроса обратим внимание на следующее.

Статистика притягнення

Згідно із наданими Генеральною прокуратурою відомостями за період з 1.01.2015 до 4.03.2019 в ЄРДР зареєстровано 1865 кримінальних проваджень, порушених за ст.375 КК, до суду надійшло 17 обвинувальних актів. За інформацією ГПУ, в 2015 році зареєстровано 388 таких проваджень, а у 2018-му — 457. У тому ж 2015-му закрито 182 провадження, торік — 162; направлено обвинувальних актів до суду: в 2015-му — 7, а в 2018-му — 1.

Отже, при майже щорічному зростанні кількості зареєстрованих проваджень, відкритих за ознаками правопорушень, передбачених ст.375 КК, більшає тих, що продовжують перебувати у провадженні слідчих. У них роками не приймаються остаточні процесуальні рішення, хоча постійно зменшується кількість направлених до суду з обвинувальним актом.

Водночас із аналізу судової практики вбачається, що з 2015 року в державі винесено лише 7 вироків за ст.375 КК. Причому тільки 2 — обвинувальні, до того ж один — на підставі угоди та один — із застосуванням амністії. В інших 5 випадках вироки були виправдувальними.

Судова практика свідчить, що органи досудового розслідування та безпосередньо органи прокуратури у переважній більшості випадків безпідставно та незаконно притягують суддів до відповідальності за ст.375 КК. Це відбувається в тому числі з огляду на положення ст.375 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

За браком визначення

Із постанов Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №520/8135/15-к та від 5.03.2019 у справі № 759/15166/15-к, якими залишено без змін виправдувальні вироки, вбачається, зокрема, таке.

Об᾽єктивна сторона злочину, передбаченого ст.375 КК, полягає у вчиненні певних дій, які виражені в постановленні неправосудного рішення. Втім, на законодавчому рівні поняття «неправосудне рішення» не визначено. Не висловив своєї думки із цього приводу й Конституційний Суд за зверненням Пленуму Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення такого поняття. Відсутні й підстави для його ототожнення з такими поняттями, як «незаконне» та «необґрунтоване».

Крім того, немає жодного законодавчого підґрунтя стверджувати, що неправосудним є будь-яке рішення, скасоване вищою інстанцією. Поняття «завідомо неправосудне судове рішення» підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання, всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, установленим у справі, постановити рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя. Тобто скасування рішення суду першої інстанції не може бути передумовою для притягнення особи до відповідальності за ст.375 КК. Адже перевірка дотримання вимог закону та повноти розгляду справи належить виключно до повноважень суду апеляційної інстанції та здійснюється під час перегляду рішень суду першої інстанції.

Отже, із практики застосування ст.375 КК вбачається, що однією з основних причин неефективності вказаного складу злочину є відсутність визначення поняття «неправосудне судове рішення».

Відмова КС від тлумачення

Цю проблему намагався розв᾽язати ще Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом прийняття постанови пленуму щодо застосування ст.375 КК, а в подальшому й ВСУ, який звертався до КС щодо офіційного тлумачення слів «як неправосудного».

ВСУ наголошував, що «таке офіційне тлумачення дасть змогу кожному судді і суду під час здійснення правосуддя визначитися, яке саме рішення є неправосудним, оскільки при практичній реалізації відповідних положень законодавства формується неоднакове розуміння поняття «неправосудний» органами досудового розслідування та судами» (детальніше — у статті «Злочин з химерами», «ЗіБ»).

Проте КС у рішенні від 29.05.2017 №9-у/2017 про відмову у відкритті провадження констатував, що ВСУ намагався з᾽ясувати порядок та особливості притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.375 КК осіб, винних у постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, шляхом тлумачення зазначеної норми кримінального закону, а також зміст понять «незаконний», «необґрунтований», що містяться у законах України, на які він посилався. А це відповідно до ст.150 Конституції не належить до повноважень КС.

Таким чином, відсутність визначення поняття «неправосудне судове рішення» та відповідних тлумачень КС фактично призводить до того, що за вказаним складом злочину жодну особу неможливо притягнути до кримінальної відповідальності.

Втім, постійне зростання кількості проваджень, відкритих за ст.375 КК, та здійснення правоохоронними органами досудового розслідування у таких провадженнях протягом невиправдано тривалого терміну з порушенням всіх можливих розумних строків свідчить про те, що ініціювання притягнення особи до відповідальності за ст.375 КК є лише засобом тиску на суддів.

Загроза для демократії

Такий висновок підтверджується доповіддю Вищої ради правосуддя про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2018 рік. В ній зазначено, що «передбачена ст.375 КК можливість притягнення судді до кримінальної відповідальності за прийняття завідомо неправосудного рішення використовується слідчими, прокурорами як засіб тиску на суддю з метою отримання бажаних результатів розгляду справи або як помста за ухвалення рішення всупереч правовій позиції прокурора. Така ситуація є загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини i громадянина через можливе зниження рівня захисту судом».

Отже, внаслідок протиправної діяльності органів прокуратури щодо кожного четвертого судді в країні розслідується провадження, відкрите за ст.375 КК. Це свідчить про грубе порушення норм не тільки національного, а й міжнародного законодавства.

Так, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом тільки на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Відповідно до пп.1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29.11 та 13.12.85, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані поважати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Як зазначено у п.19 рекомендації Rec (2000) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів; вони ніколи не повинні ні ставити під сумнів судові рішення, ні перешкоджати їхньому виконанню, зберігаючи використання права на процедуру апеляції або на будь-яку іншу пояснювальну процедуру.

Таким чином, зважаючи на положення ст.375 КК, що унеможливлюють притягнення суддів до відповідальності за цією статтею, та факт того, що процедуру притягнення судді за вказаним складом злочину правоохоронні органи використовують як засіб тиску, питання забезпечення незалежності суддів може бути вирішено законодавцем. Зокрема, шляхом визначення поняття «неправосудне судове рішення» або виключення ст.375 з кодексу.

При цьому скасування відповідальності за ст.375 КК жодним чином не призведе до безкарності суддів, оскільки суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння посадового злочину, передбаченого розд.XVII КК.