Единственное возможное средство защиты права на разумный срок слушания дела — соответствующее возмещение за уже допущенную задержку
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
5 листопада 2012 року м.Київ №6-51цс12
Судові палати в цивільних справах, в адміністративних справах, у господарських справах, у кримінальних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Канигіної Г.В., Колесника П.І., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Берднік І.С., Вус С.М., Коротких О.А., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Глоса Л.Ф., Кривенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гошовської Т.В., Кузьменко О.Т., Скотаря А.М., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Терлецького О.О.,Гриціва М.І., Гуля В.С.,Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Тітова Ю.Г., Фесенка Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Школярова В.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду про визнання незаконним рішення, визнання частково недійсними договору найму й свідоцтва про право власності на житло та встановлення порядку користування горищем і за позовом Особи 6 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду, третя особа — Особа 1, про визнання незаконним рішення, визнання частково недійсними договору найму й свідоцтва про право власності на житло та встановлення порядку користування горищем за заявою Особи 1 про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.10.2005 та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 30.10.2007,
ВСТАНОВИЛИ:
У червні 2000 року Особа 1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй належить квартира №2, яка розташована на першому поверсі будинку за Адресою 1. Особі 2 та членам його сім’ї належить квартира №1 на першому поверсі вказаного будинку. На другому поверсі будинку №29, над її квартирою, знаходяться горищні приміщення площами 5,3 м2, 15,1 м2 та 4,0 м2, які рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 7.12.82 закріплено за наймачем квартири №1. Згодом Особа 2 і члени його сім’ї приватизували квартиру №1 та горищні приміщення площами 5,3 м2, 15,1 м2, 4,0 м2 і 26 травня 2000 ро-ку отримали свідоцтво про право власності на житло.
Оскільки спірні горищні приміщення є допоміжними приміщеннями будинку, а тому приватизації не підлягають, і приватизація горищних приміщень здійснена без її згоди, Особа 1 просила: визнати незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 7.12.82; визнати частково недійсними договір найму житлового приміщення від 27.12.82 та свідоцтво про право власності на житло від 26.05.2000 в частині приватизації Особою 2 і членами його сім’ї горищних приміщень; встановити порядок користування горищем, виділивши їй у користування частину горища над її квартирою відповідно до її частки в будинку; зобов’язати Особу 2 не чинити їй перешкод у користуванні частиною виділеного їй горища.
У березні 2004 року Особа 6 подала до суду позов, в якому зазначила, що їй належить квартира №3, яка розташована на першому поверсі будинку за Адресою 1. Після приватизації Особою 2 та членами його сім’ї квартири №1 і горищних приміщень площами 5,3 м2, 15,1 м2, 4,0 м2 у вказаному будинку вона не має доступу до частини горища, яка розташована над її квартирою.
Вважаючи, що власники квартир мають рівні права на користування горищем у будинку та що виділення частини горища Особі 2 і членам його сім’ї не погоджено з іншими власниками квартир, Особа 6 просила: визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 7.12.82; визнати частково недійсними договір найму житлового приміщення від 27.12.82 та свідоцтво про право власності на житло від 26.05.2000 в частині приватизації Особою 2 і членами його сім’ї горищних приміщень; встановити порядок користування горищем, виділивши їй у користування частину горища над її квартирою відповідно до її частки в будинку; зобов’язати Особу 2, Особу 3, Особу 4, Особу 5 та Особу 1 не чинити їй перешкод у користуванні частиною виділеного їй горища.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.10.2005, у задоволенні позову Особи 1 відмовлено. Позов Особи 6 задоволено частково: виділено останній у користування горищні приміщення площами 8,8 м2, 12,3 м2, 11,5 м2, що розташовані над квартирою №3 у будинку за Адресою 1;зобов’язано Особу 1 не чинити Особі 6 перешкод у користуванні вказаними горищними приміщеннями; у задоволенні решти позову Особи 6 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30.10.2007 як суду касаційної інстанції касаційну скаргу Особи 1 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду відхилено, судові рішення залишено без змін.
У заяві Особа 1 про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.10.2005 та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 30.10.2007 порушується питання про скасування цих судових рішень із підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.355 ЦПК, і направлення справи на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.
В обгрунтування заяви Особа 1 посилається на те, що рішенням Європейського суду з прав людини від 30.08.2011 у справі «Макух та інші проти України» установлено незаконність рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявниці, судові палати у цивільних справах, в адміністративних справах, у господарських справах, у кримінальних справах Верховного Суду вважають, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторона-ми.
Процедура дружнього врегулювання визначена ст.39 конвенції (у редакції Протоколу до конвенції від 13.05.2004 №14). Так, згідно з чч.1, 3, 4 цієї статті Європейський суд на будь-якій стадії провадження може надати себе в розпорядження заінтересованих сторін для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає конвенція та протоколи до неї. У разі досягнення дружнього врегулювання вказаний Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення. Це рішення передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за виконанням умов дружнього врегулювання, викладених у рішенні.
Відповідно до ст.44 конвенції остаточними рішеннями є рішення Великої палати. Рішення палати стає остаточним: a) якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати; або b) через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено; або c) якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої палати згідно зі ст.43. Остаточне рішення опубліковується.
Рішенням п’ятої секції Європейського суду з прав людини від 30.08.2011 вирішено об’єднати заяви громадян України, у тому числі й заяву Особи 1, та вилучити їх із реєстру справ з підстав підписання сторонами декларації про дружнє врегулювання скарг заявників, пов’язаних із тривалістю цивільного провадження в їхніх справах. За умовами цих декларацій заявники погодилися відмовитися від будь-яких подальших скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у їхніх заявах, в обмін на зобов’язання Уряду виплатити заявникам суми, які є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. Сплата цих сум становить остаточне вирішення справи.
Отже, ураховуючи викладене, а також те, що вказане рішення про вилучення скарги з реєстру справ із підстав підписання сторонами декларації про дружнє врегулювання скарг не приймалося палатою або Великою палатою Суду та не є рішен-ням по суті, яким констатовано порушення конвенції, воно не є остаточним.
Крім того, за змістом ст.41 конвенції, якщо Суд визнає факт порушення конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Главою 3 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено порядок виконання рішень про порушення конвенції, які констатовані судом, а саме: виплати відшкодування, вжиття індивідуальних та (або) загальних заходів.
З метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, що зазначено в ст.10 закону, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції; інші заходи, передбачені в рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосувати в разі, коли: а) потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; б) рішення суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить конвенції по суті або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (Рекомендація №R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини», прийнята на 694-му засіданні заступників міністрів від 19.01.2000).
Заява Особи 1 до Європейського суду з прав людини стосувалася тривалості цивільного провадження в національних судах. Єдиним можливим засобом захисту права на розумний строк судового провадження є відповідне відшкодування за затримку, яка вже допущена. Таке відшкодування сплачується Урядом відповідно до умов дружнього врегулювання.
За своїм змістом рішення Суду від 30.08.2011, на яке посилається Особа 1 як на підставу для перегляду рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.10.2005 та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 30.10.2007, не містить указівок на те, що відносно заявниці встановлено порушення конвенції й що ці порушення були спричинені рішеннями, які є предметом перегляду і які й надалі завдають шкідливих наслідків та не можуть бути усунені інакше ніж через повторний розгляд справи.
Відповідно до ч.1 ст.3605 ЦПК Верховний Суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи те, що є рішення Су-ду від 30.08.2011 про дружнє врегулювання скарги заявниці, яка пов’язана з тривалістю цивільного провадження в її справі, і що нею отримано справедливу сатисфакцію, яка є адекватним способом захисту, Верховний Суд вважає, що обставини, які стали підставою для перегляду судових рішень, не підтвердилися, тому в задоволенні заяви Особи 1 про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.10.2005 та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 30.10.2007 необхідно відмовити.
Керуючись стст.355, 3602, 3603, 3605 ЦПК, судові палати в цивільних справах, в адміністративних справах, у господарських справах, у кримінальних справах Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛИ:
У задоволенні заяви Особи 1 про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.07.2005, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.10.2005 та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 30.10.2007 відмовити.
Постанова Верховного Суду є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!